Едигей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Едигей
Едигей
Болот Бейшеналієв в ролі Едигея
«Андрєй Рубльов», 1966
Мангитський емір
1376 — 1419
Емір емірів Золотої Орди
1396 — 1419
 
Народження: 1345(1345)
Смерть: 1419(1419)

Едиге́й (Ідигу, Ідюкю; близько 13451419) — емір кипчацького племені мангитів з лівого (кок-ординського) крила улусу Джучи (старшого сина Чингісхана)[1]. Голова уряду («емір емірів») і беклярбек Золотої Орди за правління ханів Тимур-Кутлука (13961400), Пулада (14071410), Тимура (1410), Чокре (14141416) і Дервіша (14171419), фактичний розпорядник країни[1]. Уперше згадується в джерелах 1376 як емігрант при дворі правителя Мавераннахру Тимура (Тамерлана) і прибічник кок-ординського царевича Тохтамиша, який розпочав боротьбу за ханський трон. У середині 1380-х років організував змову проти хана Тохтамиша, маючи намір посадити на джучидському троні царевича Тимур-Кутлука, який спирався на знать Нижнього Поволжя. Змовників було викрито, й Едигей разом з Тимур-Кутлуком знову знайшов притулок у Тимура. 1391, під час походу Тимура проти Золотої Орди, Едигей вернувся у свої володіння, де заснував Мангитський юрт на р. Яїк (нині р. Урал), що за часів сина Едигея Нурадіна (1426–1440) дав початок Ногайській орді. Вірогідно, він тоді й розгорнув ісламізацію підвладних йому східних степів. Після остаточного розгрому Тимуром Тохтамиша (1395) Едигей проголосив ханом Тимур-Кутлука. За кілька років йому вдалося подолати суперників Тимур-Кутлука в боротьбі за ханський трон і стабілізувати внутрішньополітичний стан Золотої Орди[1]. Зокрема, 1399 Едигей і Тимур-Кутлук завдали нищівної поразки військам Вітовта і Тохтамиша у битві на Ворсклі. 1406, переслідуваний військом Едигея, Тохтамиш загинув біля татарської ставки Чинга-Тура (сучасна Тюмень, Росія) у Західному Сибіру. 1407 Едигей організував похід проти Тохтамишевича Джалал-ад-Діна, проголошеного ханом у Булгарі. 1408 напав на Московію, щоб примусити його знову платити данину, спустошив Серпухов, Дмитров, Ростов Великий, Переяславль, Нижній Новгород, спалив Москву, але захопити її не зміг. У 1410-х роках вів тривалі й запеклі війни з Великим князівством Литовським, щоб повернути Орді українські землі Дніпровського правобережжя і лівобережжя. Навесні 1416 року з великим військом напав на Київ, спалив Печерський монастир, старе місто, але Київський замок захопити не зміг[1]. Битви з ординцями тривали до кінця року і, врешті-решт, ординці були змушені залишити пд. Київщину та Поділля. Головною опорою Вітовта в боротьбі з Едигеєм стали Тохтамишевичі, які мали своїх прихильників у Орді й сперечалися за права з підтримуваними Едигеєм Тимур-Кутлуковичами. Виснажений війнами, Едигей 1418 року запропонував Вітовтові мир і союз проти Тохтамишевичів. Загинув у битві з Кадир-Берди, сином Тохтамиша. Правління Едигея було спробою кок-ординської аристократії утримати Золотоординську д-ву від занепаду і децентралізації, повернути їй втрачені панівні позиції у Східній Європі[1]. Після смерті Едигея Золота Орда остаточно розпалася на кілька ханств[1].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Шабульдо Ф.М. Едигей // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Джерела[ред.ред. код]

  • Шабульдо Ф.М. Едигей // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.
  • Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Księstwa Litewskiego za Jagiełłonów, t. 1. Warszawa, 1930; Żdan M. Stosunki litewsko-tatarskie za czasów Witolda. В кн.: Ateneum Wileńskie, t. 7. Wilno, 1930;
  • Spuler B. Die Goldene Horde: Die Mongolen in Ruβland. 1223–1502. Leipzig, 1943;
  • М.Г. Распад Золотой Орды. Саранск, 1960;
  • Бартольд В.В. Отец Эдигея. В кн.:
  • Бартольд В.В. Сочинения, т. 2, ч. 1. М., 1963;
  • Федоров-Давыдов Г.А. Общественный строй Золотой Орды. М., 1973;
  • Греков И.Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды. М., 1975;
  • Єгоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в XIII–XIV вв. М., 1985;
  • Горский А.А. Москва и Орда. М., 2000.