Зейналова Ірада Автанділівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ірада Зейналова)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірада Зейналова
азерб. İradə Zeynalova
Народилася 20 лютого 1972(1972-02-20) (52 роки)
Москва, СРСР
Країна  Росія
Діяльність журналістка, репортерка, ведуча, Розумова гравчиня
Alma mater Російський державний технологічний університет імені К. Е. Ціолковськогоd (1995)
Знання мов російська
Роки активності 1997 — тепер. час
Брати, сестри Зейналова Світлана Автанділівна
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зейналова.

Ірада Автанділівна Зейналова (азерб. İradə Aftandil qızı Zeynalova; нар.. 20 лютого 1972, Москва) — російська журналістка, кореспондент, телеведуча, одна з головних російських державних пропагандистів.

Внесена до «чистилища» бази «Миротворець»[1].

Авторка і ведуча програми «Підсумки тижня» на НТВ (з 2016 року). Раніше вела недільний випуск програми «Час» на «Першому каналі» (2012—2016)[2], а також була завідувачкою кореспондентських бюро ВАТ «Перший канал» у Великій Британії (Лондон)[3] та Ізраїлі (Тель-Авів)[4]. Член Академії Російського телебачення, старша сестра російської журналістки Світлани Зейналової.

Походження та навчання[ред. | ред. код]

Ірада Зейналова народилася 20 лютого 1972 року в Москві у змішаній родині: батько Автанділ Ісабалієвич — азербайджанець, мати Галина Олексіївна — росіянка. Є старшою сестрою Світлани Зейналової (нар. 1977). Відзначається, що за сприйманням та вихованням Ірада більше азербайджанка, а Світлана — росіянка[5].

Навчалася в московській школі № 61.

В 1995 році Ірада Зейналова закінчила Московський авіаційний технологічний інститут (МАТі) імені К. Е. Ціолковського за спеціальністю "інженер-технолог порошкових матеріалів і захисних покриттів, отриманих шляхом високошвидкісного твердіння розплавів"[6]. По закінченні вишу проходила стажування у США[7].

Позиція незалежної журналістки[ред. | ред. код]

На телебаченні з 1997 року[8]. Спочатку працювала редактором у програмі «Вєсті» (РТР), а також перекладачкою англійської мови, періодично з'являлася на екрані і сама. Так, будучи ще маловідомою тележурналісткою, 20 листопада 1998 року в нічному ефірі «Вістей» саме Ірада Зейналова першою повідомила країні про вбивство Галини Старовойтової.

Брала участь у будівництві ньюсрума для «Вістей» як перекладачка голландської бригади[7].

З 2000 по 2003 рік Ірада Зейналова працювала кореспонденткою програм «Вєсті»[9] та «Вєсті тижня»[10]. Працювала в дні терористичного акту на Дубровці в жовтні 2002 року[11]. Пішла з телеканалу «Росія» в квітні 2003 року[12].

Діяльність на Першому каналі Росії[ред. | ред. код]

З 2003 по 2016 рік працювала на «Першому каналі». Спочатку, з 2003 по 2007 рік — кореспондент в інформаційних програмах «Новини», «Час» та «Інші новини»[13]. Ірада Зейналова вела репортажі в день вибухів у московському метро в лютому 2004[14] і березні 2010 року[15], в дні терористичного акту в Беслані у вересні 2004 року[16], в дні аварії в московських енергомережах 25 травня 2005 року[17], а також з фінального матчу чемпіонату світу з футболу 2006 року в Німеччині[18].

Працювала на зимових Олімпійських іграх 2006 року[19] в італійському Турині, літніх Олімпійських іграх 2012 року в Лондоні[20] і на Іграх у Сочі в 2014 році[21] у складі бригад «Першого каналу».

Ірада Зейналова лауреатка телевізійної премії «ТЕФІ-2006»[22] в категорії «Особи» в номінації «Найкращий репортер» (за цикл передач «Золоті миті Олімпіади»)[23]; нагороджена медаллю ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (2006)[24].

З 2007 по 2010 рік — завідувачка бюро ВАТ «Перший канал» у Великій Британії, у м. Лондон[25]. У 2010—2011 роках знову працювала в Москві[26].

З березня 2011 по червень 2012 року — завідувачка бюро ВАТ «Перший канал» в Ізраїлі, у м. Тель-Авів[27].

З 9 вересня 2012 по 10 липня 2016 року[28] — ведуча недільного випуску телепрограми «Час»[29].

З 7 грудня 2012 року бере участь у щорічних «Розмовах з Дмитром Медведєвим» (у 2012—2015 роках — як журналіст «Першого каналу»[30], з 2016 року — як співробітник НТВ[31]).

Підтримка російської агресії в Україну[ред. | ред. код]

У липні 2014 року Ірада Зейналова брала участь у поширенні фейку про розп'ятого хлопчика[32]. 21 грудня того ж року, Ірада Зейналова в ефірі передачі «Час» заявила, що «у журналістів не було і немає доказів цієї трагедії, але це реальна розповідь реально існуючої жінки, що втекла з пекла в Слов'янську»[33][34][35].

Весною 2014 року вона не лише підтримала захоплення Росією Криму, але й працювала з обґрунтування анексії у ЗМІ. За це була нагороджена медаллю «За заслуги перед вітчизною». У серпні 2014 року Іраду Зейналову було включено до санкційного списку за підтримку Росії у війні на сході України та анексії Криму Росією[36].

Їй офіційно заборонений в'їзд в Україну через журналістської діяльності, спрямованої на пропаганду війни проти України та свідоме порушення державного кордону України на неконтрольованому ділянці ОРДіЛО.

Ірада Зейналова, за твердженням колег, є улюбленою тележурналісткою Володимира Путіна, тому входить до еліти російських державних пропагандистів. Починаючи з 2014 року вона тричі брала інтерв'ю у президента Росії — в 2014, 2016 та 2017 роках[37].

18 грудня 2015 року Ірада Зейналова взяла участь у привітанні збірної Мурманська у фіналі Вищої ліги КВК. 1 жовтня 2016 року була показана розважальна програма Максима Галкіна «МаксимМаксим» за її участі, що стало її останньою появою на «Першому каналі»[38].

Робота на НТВ[ред. | ред. код]

У листопаді 2016 року стало відомо, що телеведуча переходить з «Першого каналу» на телеканал НТВ[39][40][41]. З 4 грудня 2016 року вона стала вести на цьому каналі недільну інформаційно-аналітичну програму «Підсумки тижня з Ірадою Зейналовою»[42]. Крім ведення передачі в студії, Ірада Зейналова також готує репортажі для даної програми та бере інтерв'ю у людей, що мають відношення до основних подій тижня[43][44].

21 липня 2017 року разом з Єгором Коливановим та Сергієм Малоземовим вела програму «Недитяча розмова з Володимиром Путіним»[45].

18 січня 2018 року Ірада Зейналова потрапила у скандал, коли молдовські прикордонники не пропустили її через державний кордон у Кишиніві, бо вона не змогла пояснити причину прильоту з Туреччини до Республіки Молдова[46][47].

Санкції[ред. | ред. код]

Ірада Зейналова здійснює пропагандистську діяльність у сфері путінського режиму, публічно підтримує зовнішньополітичну агресію, пропаганду ненависті і ворожнечі, поширює свідомо хибну інформацію та спотворює факти у сфері політичного керівництва Російської Федерації.[48]

18 червня 2021 року додана до санкційного списку Україну.[49]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Перший чоловік — журналіст Олексій Самольотов. У шлюбі народився син Тимур[50]. Подружжя розлучилося в жовтні 2015 року[51], їх шлюб тривав 20 років[52].

Другий чоловік — військовий кореспондент Олександр Євстигнєєв, також працював на «Першому каналі» (з квітня 2007 по грудень 2017 року)[53], який нині працює у ВГТРК на каналі «Росія-1». Весілля відбулося 16 грудня 2016 року[54][55].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня (22 квітня 2014 року) — «за об'єктивність при висвітленні подій в Криму» (указ про нагородження не був оприлюднений)[56].
  • Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (27 листопада 2006 року) — «за великий внесок у розвиток вітчизняного телерадіомовлення та багаторічну плідну діяльність»[57].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Зейналова Ирада Автандиловна / Зейналова Ірада Автандилівна / Zejnalova Irada Avtandilovna [Архівовано 24 березня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  2. ↑ Арефьев, Егор. (24 серпня 2016). Ирада Зейналова ушла из «Воскресного времени». Комсомольская правда. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 26 вересня 2016.
  3. ↑ Спецкор Первого канала в Лондоне Ирада Зейналова: «Кому нужен Лондон без шпионов?». Комсомольская правда. 17 квітня 2009. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  4. ↑ Ірада Зейналова — Особи — Перший канал
  5. ↑ Афанасьева, Елена (14 серпня 2011). Разное телевидение сестёр Зейналовых. Радиостанция «Эхо Москвы». Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 25 серпня 2016.
  6. ↑ Воскресное бремя. Огонёк. 10 вересня 2012. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  7. ↑ а б Извольте объясниться. Сколько языков знают телеведущие?. МК-Бульвар. 23 березня 2011. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  8. ↑ Ирада Зейналова. Сноб. Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 24 березня 2019.
  9. ↑ Александра Маринина: "Каменской рано иметь детей". Vesti.ru. 4 червня 2002. Архів оригіналу за 13 квітня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  10. ↑ Трагедия в Осетии. Осталась только надежда. Еще один прерванный полет. Вести недели. 29 вересня 2002. Архів оригіналу за 6 липня 2014.
  11. ↑ Ирада Зейналова: Уже знаю, как кони ходят. Лениздат.ру. 25 січня 2006. Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 24 березня 2019.
  12. ↑ Учиться планировать семью нужно еще в школе. Vesti.ru. 17 квітня 2003. Архів оригіналу за 13 квітня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  13. ↑ НОВОСТИ, ОТЛИЧНЫЕ ОТ ДРУГИХ…. Ежедневный журнал. 16 серпня 2006. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 24 березня 2019.
  14. ↑ В Москве на станции «Автозаводская» продолжается расследование взрыва (видеосюжет). Первый канал. 6 лютого 2004. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 24 березня 2019.
  15. ↑ На станции метро «Лубянка» следователи обнаружили тело одной из террористок-смертниц. Первый канал. 29 березня 2010. Архів оригіналу за 19 грудня 2014. Процитовано 24 березня 2019.
  16. ↑ Проверка на страсти. Телеканалы вспоминают уроки «Норд-Оста». Кавказский узел. 2 вересня 2004. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 24 березня 2019.
  17. ↑ В Москве ликвидируют крупнейшую аварию в энергосистеме. Первый канал. 25 травня 2005. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 24 березня 2019.
  18. ↑ Италия доказала, что еe футбол - лучший в мире. Первый канал. 10 липня 2006. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 березня 2019.
  19. ↑ Олимпийцы в камере. В Турин наши журналистки поедут без кошельков. Московский комсомолец. 9 лютого 2006. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  20. ↑ Ирада Зейналова: «Я говорила себе, что у меня муж герой и я должна ему соответствовать». Интервью с ведущей программы «Время». Теленеделя. 29 листопада 2013. Архів оригіналу за 10 грудня 2013. Процитовано 24 березня 2019.
  21. ↑ Как тележурналисты болели за наших на Олимпиаде в Сочи. Половину февраля вся страна смотрела трансляции из олимпийского города, о победах и поражениях мы узнавали не без помощи корреспондентов. МК-Бульвар. 24 лютого 2014. Архів оригіналу за 12 лютого 2017. Процитовано 24 березня 2019.
  22. ↑ Принцесса из Лондона. Ирада Зейналова: “Новости на телевидении — как спецназ в армии”. Московский комсомолец. 30 листопада 2006. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  23. ↑ Сергей Брилев награждён ТЭФИ. Вести.ру. 23 листопада 2006. Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  24. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 27 ноября 2006 г. № 1316 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 21 жовтня 2014. Процитовано 24 березня 2019.
  25. ↑ Ирада Зейналова ломает стереотипы. Дни.ру. 26 грудня 2012. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  26. ↑ Лидер легендарной группы «U2» дал эксклюзивное интервью Первому каналу. Первый канал. 7 серпня 2010. Архів оригіналу за 13 лютого 2017. Процитовано 24 березня 2019.
  27. ↑ Женщины Сектора Газа все чаще идут служить в полицию. Первый канал. 26 червня 2012. Архів оригіналу за 13 лютого 2017. Процитовано 24 березня 2019.
  28. ↑ «Первый канал» нашел замену Ираде Зейналовой в итоговой программе «Время». Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 серпня 2016.
  29. ↑ Вести «Воскресное Время» на Первом канале будет Ирада Зейналова. РИА НОВОСТИ. 04/09/2012. Архів оригіналу за 25 жовтня 2012. Процитовано 5 вересня 2012.
  30. ↑ Дмитрий Медведев: "Конца света не будет, будет Новый год". Разговор с Дмитрием Медведевым. Коммерсантъ. 7 грудня 2012. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  31. ↑ Дмитрий Медведев даст интервью российским телеканалам 15 декабря. Коммерсантъ. 8 грудня 2016. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  32. ↑ Ирина Петровская (17 липня 2014). ТВ, леденящее душу. Всё показанное по телевизору — правда, а правда — всё показанное по телевизору. Новая газета. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  33. ↑ Ирада Зейналова переходит с Первого канала на НТВ. Русская служба Би-би-си. 2 листопада 2016. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 26 березня 2017.
  34. ↑ Журналісти Першого відповідають на звинувачення в брехні у зв'язку з сюжетом про вбивство дитини в Слов'янську [Архівовано 24 березня 2019 у Wayback Machine.] Перший канал, 21.12.2014
  35. ↑ Виктория Макаренко. Ржавые гвозди // Новая газета. — 2015. — № 74 (15 липня).
  36. ↑ Власти Украины опубликовали список невъездных российских журналистов. Росбалт. 28 серпня 2014. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 24 березня 2019.
  37. ↑ Улюблена журналістка Путіна таки потрапила до Молдови з допомогою Додона. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  38. ↑ Итак, она звалась Ирада. Телепрограмма. 2 листопада 2016. Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 24 березня 2019.
  39. ↑ Телеведущая Ирада Зейналова переходит с Первого канала на НТВ. РИА Новости. 2 листопада 2016. Архів оригіналу за 30 вересня 2018. Процитовано 24 березня 2019.
  40. ↑ Ирада Зейналова станет ведущей итоговой программы НТВ. Lenta.ru. 2 листопада 2016. Архів оригіналу за 3 листопада 2016. Процитовано 4 листопада 2016.
  41. ↑ Ирада Зейналова ушла с Первого канала. Комсомольская правда. 2 листопада 2016. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  42. ↑ С 4 декабря на НТВ — «Итоги недели» с Ирадой Зейналовой и «Правда с Александром Гурновым». НТВ. 21 листопада 2016. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 21 листопада 2016.
  43. ↑ Пропагандисты на ТВ взаимозаменямы: Ирада Зейналова теперь встает со стульчика. Московский комсомолец. 8 грудня 2016. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  44. ↑ Владимир Кара-Мурза-ст.: Илья Пономарев нюх потерял?. Собеседник. 15 грудня 2016. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  45. ↑ В Сочи прошла «детская» прямая линия Путина. Чем опасен Навальный, президент РФ объяснил на примере Украины. NEWSru.com. 21 липня 2017. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 23 липня 2017.
  46. ↑ Улюблена журналістка Путіна з другої спроби змогла потрапити в Молдову до Додона. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  47. ↑ Об Ираде Зейналовой. Дура, ох какая дура! [Архівовано 24 березня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  48. ↑ ЗЕЙНАЛОВА Ірада Автандилівна - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 15 березня 2023.
  49. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №265/2021 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
  50. ↑ Ирада Зейналова: "На работе я могу заставить железо гнуться, но в быту тряпка невероятная". Антенна-Телесемь. 11 лютого 2013. Архів оригіналу за 16 лютого 2013. Процитовано 24 березня 2019.
  51. ↑ Телеведущая Зейналова разводится. Дни.ру. 28 жовтня 2015. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2019.
  52. ↑ Сын Ирады Зейналовой: «Я люблю обоих родителей. Мамина свадьба — это её выбор». Life.ru. 2 вересня 2016. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 24 березня 2022.
  53. ↑ Александр Евстигнеев. Первый канал. Архів оригіналу за 19 листопада 2020. Процитовано 24 березня 2022.
  54. ↑ Алёшина, Елена. (16 грудня 2016). Зейналова вышла замуж за Евстигнеева. Дни.ру. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 17 грудня 2016.
  55. ↑ Веткина, Антонина. (17 грудня 2016). Ирада Зейналова вышла замуж в синем. Комсомольская правда. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 17 грудня 2016.
  56. ↑ Путін нагородив 300 журналістів «за об'єктивність при висвітленні подій в Криму». Архів оригіналу за 22 лютого 2016. Процитовано 24 березня 2019.
  57. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 27 ноября 2006 г. № 1316 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Президент России, официальный сайт. 27 листопада 2006. Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 4 вересня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]

Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зейналова_Ірада_Автанділівна&oldid=40597935