Телесюжет про розіп'ятого хлопчика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Телесюжет про «розіп'ятого хлопчика» - телесюжет російських новин в якому «біженка зі Слов'янську згадує, як при ній стратили маленького сина і дружину ополченця», котрий було показано 12 і 13 липня 2014 року на російському «Першому каналі». В репортажі містилися ніким не підтверджені «свідоцтва» про, нібито, знущання українських силовиків над жителями міста Слов'янськ що підтримали ДНР, до яких входило розіп'яття хлопчика на очах його матері.

Скандальний сюжет отримав значний відгук у суспільстві. Одні побачили в ньому приклад крайнього непрофесіоналізму і використання російських державних ЗМІ в інформаційній війні з метою розпалення ненависті і ворожнечі, інші - доказ того, що «дезінформація» і «брехня» стали нормою для російських державних ЗМІ, треті згадують цей телесюжет як приклад одного з найбільш яскравих проявів так званої «політики постправди», яка останнім часом стає переважаючою різних громадських системах, серед яких почесне місце займає Росія.

Сюжет[ред.ред. код]

Ввечері 12 липня 2014 року на «Першому каналі» було показано сюжет «Біженка зі Слов'янська згадує, як при ній стратили маленького сина і дружину ополченця». У ньому жінка, що зарекомендувала себе уродженкою Закарпаття Галиною Пишняк, розповіла про події, що нібито відбувалися одразу після того, як українські військові відновили контроль над Слов'янськом, витіснивши прихильників сепаратистів:

„На площі зібрали жінок, тому що чоловіків вже не було. Жінки, дівчатка, люди похилого віку.. І це називається показова страта. Взяли дитину трьох років, хлопчика маленького, в трусиках, в футболці, як Ісуса, на дошку оголошень прибили. Один прибивав, двоє тримали. І це все на маминих очах. Маму тримали. І мама дивилася, як дитина стікає кров'ю. Крики. Виски. І ще взяли - надрізи зробили, щоб дитина мучилась. Там неможливо було.. Люди свідомість втрачали. А потім, після того як півтори години дитина мучилась і померла, взяли маму, прив'язали без свідомості до танка і по площі три кола провели. А коло площі - кілометр.“.

Повторно його показали на «Першому каналі» наступного дня, 13 липня 2014 року, в щотижневій інформаційній програмі Іради Зейналової.

Як з'ясували журналісти «Нової газети» та інтернет-ресурсу Slon.ru, незадовго до цього аналогічні повідомлення вже з'являлися в соціальних мережах:

9 липня активний прихильник «Російської весни» Олександр Дугін опублікував в «Фейсбуці» текст про розп'яття в Слов'янську шестирічного хлопчика і розстріл всіх чоловіків Слов'янська молодше 35 років.

11 липня аналогічний розповідь був розміщений в спільноті «ВКонтакте» «Сводки от Стрелкова (Укр. Доклад від Стрєлкова)».

Розслідування[ред.ред. код]

Відвідавши прифронтовий Слов'янськ кореспондент «Нової газети» Євген Фельдман опитав кілька десятків місцевих жителів, і жоден з них не підтвердив інформацію з гучного сюжету. Аналогічний результат мало розслідування, проведене журналістами «Дощу».

Ніяких результатів не дали пошуки документальних матеріалів з Інтернету котрі могли-б підтвердити цю історію (хоча фото і відеоматеріали про дії українських військових в Слов'янську доступні у великих кількостях).

Також журналісти Бі-бі-сі та «Нової газети» виявили, що деякі твердження сюжету явно не відповідають дійсності. Наприклад, в Слов'янську відсутня площа Леніна, на яку нібито зігнали місцевих жителів.

Керівник південно-російського бюро «Першого каналу» Юлія Чумакова, яка записала скандальне відео, в категоричній формі відмовилася спілкуватися з журналістами «Нової газети», які спробували з'ясувати подробиці створення сюжету, і перенаправила їх в дирекцію громадських зв'язків телекомпанії.

Питання про цей сюжет знову виникли 18 грудня 2014 року, під час чергового спілкування Володимира Путіна з пресою. Ксенія Собчак привела його у якості прикладу до питань про розпалювання ворожнечі на російському телебаченні. Однак питання залишилося без відповіді. Через три дні, 21 грудня, Ірада Зейналова в ефірі передачі «Час» заявила, що «у журналістів не було і немає доказів цієї трагедії, але це реальний розповідь реально існуючої жінки, котра «втекла з пекла в Слов'янську».

Реакції[ред.ред. код]

Показ по центральному російському державному каналу сюжету про «розіп'ятого хлопчика» використовувався західними дослідниками як свідчення того, що дезінформація і брехня стали нормою для сучасних російських ЗМІ. Журналіст Аркадій Островський вбачає аналогію між цим прикладом і тими, що використовувалося для розпалювання ворожнечі під час єврейських погромів в Російській імперії.

Журналіст Девід Саттер в своїй книзі «Чим менше ви знаєте, тим краще ви спите: шлях Росії до терору і диктатури при Єльцині і Путіні» висловив думку, що телесюжет мав на меті розпалювання націоналістичної істері. C цією думкою згодна і публіцист Лінда Кінстлер, яка відзначала в журналі «The Atlantic», що телесюжет встиг поширитися по російському інтернету, посиливши антиукраїнські настрої і налаштувавши населення на підтримку бойових дій.

На думку філолога Оксани Іссєрс, пропагандистський сюжет став в соціальних мережах синонімом журналістського «фейку» - завідомо недостовірної, абсурдною інформації. Редактор журналу «Fortune» Енн ВандерМей в своїй статті для «The Wilson Quarterly» розглядала «розп'ятого хлопчика» як частина більш широкої інформаційно-пропагандистської кампанії російського керівництва, основні напрями якої іноді називають «4 D» - англ. dismiss, distract, distort, dismay (заперечення, відволікання уваги, перекручування фактів, залякування). В розгорнутій статті журналу «The Economist» «фейкові звірства» з сюжету «Першого канала» наводилися в якості одного із свідчень того, що в Росії, як і в багатьох інших країнах, політика постправди стає переважаючим напрямком політичної культури.

Також, сюжет був висміяний багатьма інтернет-користувачами не тільки України, а й інших пост-радянських республік (зокрема - Казахстану). За межами пост-радянського простору є майже невідомим.

Див. Також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Книги
Статті