Телесюжет про розіп'ятого хлопчика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

12 і 13 липня 2014 року, у розпал війни на Донбасі, на російському «Першому каналі» в ефір вийшов телесюжет про «розіп'ятого хлопчика». У ньому жінка розповідала, як на власні очі бачила страту маленького сина і дружини «ополченця» українськими військами на центральній площі Слов'янська. Події розказаної історії не мали жодного підтвердження, вся історія є повністю вигаданою.

Скандальний сюжет отримав значний відгук у суспільстві. Одні побачили в ньому приклад крайнього непрофесіоналізму і використання російських державних ЗМІ в інформаційній війні з метою розпалення ненависті і ворожнечі, інші — доказ того, що «дезінформація» і «брехня» стали нормою для російських державних ЗМІ, треті згадують цей телесюжет як приклад одного з найбільш яскравих проявів так званої «політики постправди», яка останнім часом переважає у різних громадських системах, серед яких почесне місце займає Росія.

Сюжет[ред. | ред. код]

Ввечері 12 липня 2014 року на «Першому каналі» було показано сюжет «Біженка зі Слов'янська згадує, як при ній стратили маленького сина та дружину ополченця». У ньому жінка, що назвалася Галиною Пишняк, уродженкою Закарпаття, розповіла про події, що нібито відбувалися одразу після того, як українські військові вибили російських терористів Гіркіна із Слов'янська:

На площі зібрали жінок, тому що чоловіків вже не було. Жінки, дівчатка, люди похилого віку.. І це називається показова страта. Взяли дитину трьох років, хлопчика маленького, в трусиках, в футболці, як Ісуса, на дошку оголошень прибили. Один прибивав, двоє тримали. І це все на маминих очах. Маму тримали. І мама дивилася, як дитина стікає кров'ю. Крики. Верески. І ще взяли — надрізи зробили, щоб дитина мучилась. Там неможливо було. Люди непритомніли. А потім, після того як півтори години дитина мучилась і померла, взяли маму, прив'язали непритомну до танка і по площі три кола провели. А коло площі — кілометр.

Повторно його показали на «Першому каналі» наступного дня, 13 липня 2014 року, в щотижневій інформаційній програмі Іради Зейналової.

Як з'ясували журналісти «Нової газети» та інтернет-ресурсу Slon.ru, незадовго до цього аналогічні повідомлення вже з'являлися в соціальних мережах:[джерело?]

9 липня активний прихильник «Російської весни» Олександр Дугін опублікував в «Фейсбуці» текст про розп'яття в Слов'янську шестирічного хлопчика і розстріл всіх чоловіків Слов'янська молодше 35 років.

11 липня аналогічний розповідь був розміщений в спільноті «ВКонтакте» рос. «Сводки от Стрелкова».

Розслідування[ред. | ред. код]

Відвідавши прифронтовий Слов'янськ кореспондент «Нової газети» Євген Фельдман опитав кілька десятків місцевих жителів, і жоден з них не підтвердив інформацію з гучного сюжету. Аналогічний результат мало розслідування, проведене журналістами «Дощу».

Ніяких результатів не дали пошуки документальних матеріалів з Інтернету котрі могли б підтвердити цю історію, хоча фото і відеоматеріали про дії українських військових в Слов'янську доступні у великих кількостях.

Також журналісти Бі-бі-сі та «Нової газети» виявили, що деякі твердження сюжету явно не відповідають дійсності. Наприклад, в Слов'янську відсутня площа Леніна, на яку нібито зігнали місцевих жителів.

Керівник південно-російського бюро «Першого каналу» Юлія Чумакова, яка записала скандальне відео, в категоричній формі відмовилася спілкуватися з журналістами «Нової газети», які спробували з'ясувати подробиці створення сюжету, і перенаправила їх в дирекцію громадських зв'язків телекомпанії.

Питання про цей сюжет знову виникли 18 грудня 2014 року, під час чергового спілкування Володимира Путіна з пресою. Ксенія Собчак привела його як приклад до питань про розпалювання ворожнечі на російському телебаченні. Однак питання залишилося без відповіді. Через три дні, 21 грудня, Ірада Зейналова в ефірі передачі «Час» заявила:

«
.. у журналістів не було і немає доказів цієї трагедії, але це реальна розповідь реально існуючої жінки, котра втекла з пекла в Слов'янську.
»

Реакції[ред. | ред. код]

Показ по центральному російському державному каналу сюжету про «розіп'ятого хлопчика» використовувався західними дослідниками як свідчення того, що дезінформація і брехня стали нормою для сучасних російських ЗМІ. Журналіст Аркадій Островський вбачає аналогію між цим прикладом і тими, що використовувалося для розпалювання ворожнечі під час єврейських погромів в Російській імперії.

Журналіст Девід Саттер в своїй книзі «Чим менше ви знаєте, тим краще ви спите: шлях Росії до терору і диктатури при Єльцині і Путіні» висловив думку, що телесюжет мав на меті розпалювання націоналістичної істерії. C цією думкою згодна і публіцист Лінда Кінстлер, яка відзначала в журналі «The Atlantic», що телесюжет встиг поширитися по російському інтернету, посиливши антиукраїнські настрої і налаштувавши населення на підтримку бойових дій.

На думку філолога Оксани Іссєрс, пропагандистський сюжет став в соціальних мережах синонімом журналістського «фейку» — очевидно недостовірної, абсурдної інформації. Редактор журналу «Fortune» Енн ВандерМей в своїй статті для «The Wilson Quarterly» розглядала «розп'ятого хлопчика» як частину більш широкої інформаційно-пропагандистської кампанії російського керівництва, основні напрями якої іноді називають «4 D» — англ. dismiss, distract, distort, dismay (заперечення, відволікання уваги, перекручування фактів, залякування). В розгорнутій статті журналу The Economist вигадані звірства з сюжету «Першого каналу» наводилися в якості одного із свідчень того, що в Росії, як і в багатьох інших країнах, політика постправди стає провідним напрямком політичної культури.

Також, сюжет був висміяний багатьма інтернет-користувачами не тільки України, а й інших пост-радянських республік, зокрема — Казахстану. За межами пост-радянського простору є майже невідомим.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Книги
Статті