Історія емоцій — галузь історичних досліджень, що займаються людськими емоціями, особливо варіаціями між культурами та історичними періодами у переживанні та вираженні емоцій. Починаючи з ХХ століття розширюється спектр методологічних підходів такими письменниками, як Люсьєн Февр і Пітер Гей.
В останнє десятиліття історія емоцій перетворилася на все більш продуктивну та інтелектуально стимулюючу сферу історичних досліджень. Хоча існують попередники історії емоцій — особливо «Histoire des Sensibilités» (Історія чуттєвості) Люсьєна Февра[1] або «Psychohistory» (Психоісторія) Пітера Гея[2] — ця сфера методологічно зближується з новими історіографічними підходами, такими як концептуальна історія, історичний конструктивізм та історія тіла.[3]
Подібно до соціології емоцій або антропології емоцій, історія емоцій базується на припущенні, що не лише вираження почуттів, але й самі почуття засвоюються. Культура та історія змінюються, а також почуття та їхнє вираження. Соціальна значимість і сила емоцій є історично та культурно змінними. Таким чином, на думку багатьох істориків, емоція є такою ж фундаментальною категорією історії, як клас, раса чи стать.
Протягом останніх років обговорювалася низка різних методологічних підходів. Деякі історики емоцій обмежують свої дослідження історичним аналізом емоційних норм і правил під заголовком емоціонології.[4] Однак, особливо в недавньому минулому, методологічний спектр історії емоцій розширився, включивши перформативний, конструктивістський підходи та підходи до теорії практики. В даний час фундаментальними методологічними поняттями є: емотиви,[5] емоційний габітус і емоційна практика.[6] Крім того, існує кілька термінів, які описують різний обсяг і обов'язковий ефект культур почуттів, таких як емоційна спільнота,[7] емоційний режим[8] і емоційний стиль.[9] Останнім часом історія емоцій пов'язана з недавніми соціальними та культурними поворотами в нейронауках, вважаючи історію емоцій складовою частиною ширшого біокультурного історизму.[10]
Rob Boddice, The History of Emotions: Past, Present, Future, in: Revista de Estudios Sociales, 62 (2017), pp. 10–15.
Rob Boddice, The History of Emotions, in: New Directions in Social and Cultural History, ed. Sasha Handley, Rohan McWilliam, Lucy Noakes, London: Bloomsbury, 2018.
Susan J. Matt, Current Emotion Research in History: Or, Doing History from the Inside Out, in: Emotion Review 3, 1 (2011), p. 117–124.
Bettina Hitzer, Emotionsgeschichte — ein Anfang mit Folgen. Forschungsbericht.[11]
Anna Wierzbicka, The «History of Emotions» and the Future of Emotion Research, in: Emotion Review 2, 3 (2010), p. 269-273.
Barbara Rosenwein, Problems and Methods in the History of Emotions.[12]
William M. Reddy, Historical Research on the Self and Emotions, in: Emotion Review 1, 4 (2009), p. 302-315.
Florian Weber, Von der klassischen Affektenlehre zur Neurowissenschaft und zurück. Wege der Emotionsforschung in den Geistes- und Sozialwissenschaften, in: Neue Politische Literatur 53 (2008), p. 21-42.
Daniela Saxer, Mit Gefühl handeln. Ansätze der Emotionsgeschichte.[13]
Alexandra Przyrembel, Sehnsucht nach Gefühlen. Zur Konjunktur der Emotionen in der Geschichtswissenschaft, in: L'homme 16 (2005), p. 116-124.
Rüdiger Schnell, Historische Emotionsforschung. Eine mediävistische Standortbestimmung, in: Frühmittelalterliche Studien 38 (2004), p. 173-276.
AHR Conversation: The Historical Study of Emotions.[14]
Frank Biess, Discussion Forum «History of Emotions» (with Alon Confino, Ute Frevert, Uffa Jensen, Lyndal Roper, Daniela Saxer), in: German History 28 (2010), H. 1, p. 67-80.
Jan Plamper, The History of Emotions: An Interview with William Reddy, Barbara Rosenwein, and Peter Stearns, in: History and Theory 49, no. 2 (2010): 237—265.
Дослідницькі центри та організації[ред. | ред. код]
Амстердамський центр міждисциплінарних досліджень емоцій і сенсорики[15]
Центр передового досвіду ARC з історії емоцій (1100—1800)[16]
Центр історії емоцій, Інститут людського розвитку Макса Планка, Берлін[17]
↑Lucien Febvre, La sensibilité et l'histoire. Comment reconstituer la vie affective d'autrefois?, in: Annales d'histoire sociale 3 (1941), p. 5-20.
↑Див. Peter Gay's main work: The Bourgeois Experience. Victoria to Freud, 5 volumes, New York 1984—1998.
↑Про попередників історії емоцій див.: Jan Plamper, Geschichte und Gefühl. Grundlagen der Emotionsgeschichte, München: Siedler 2012, p. 53-72.
↑Термін "емоціологія" можна віднести до: Peter N. Stearns / Carol Z. Stearns, Emotionology. Clarifying the History of Emotions and Emotional Standards, in: The American Historical Review 90, 4 (1985), p. 813—830 and Rom Harré (ed.), The Social Construction of Emotion, Oxford 1986.
↑William M. Reddy, Against Constructionism. The Historical Ethnography of Emotions, in: Current Anthropology 38,3 (1997), p. 327—351.
↑Див.: Monique Scheer, Are Emotions a Kind of Practice (and Is That What Makes Them Have a History)? A Bourdieuan Approach to Understanding Emotion, in: History and Theory 51, no. 2 (May 2012), p. 193—220.
↑Barbara H. Rosenwein, Worrying about Emotions in History, in: The American Historical Review 107, 3 (2002), p. 821—845.
↑William M. Reddy, The Navigation of Feeling, Cambridge 2001.
↑Для обговорення різних концепцій див. Benno Gammerl, Emotional Styles — Concepts and Challenges, в: Rethinking History 16, 2 (2012), p. 161—175.
↑Rob Boddice, The History of Emotions, Manchester: Manchester University Press, 2018.
Веб-сайт «History of Emotions — Insights into Research» із короткими статтями про методи історії емоцій, який проводить Центр історії емоцій Інституту розвитку людини Макса Планка, Берлін (Німеччина)
