Вдячність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вдячність — це почуття визнання за виконане добро, наприклад, за надану увагу або послугу, а також різні способи вираження цього почуття, в тому числі й офіційні заходи заохочення (наприклад, «оголошення вдячності») . Вдячність — складне відчуття, що виникає на базі емоційної та раціональної оцінки того, що відбувається, вираз якої сильно ритуалізовано. Адресатом вдячності можуть бути не лише конкретні люди, а й групи людей (наприклад, предки) і неперсоніфіковані сутності: світ, Бог. У соіцальних стосунках, вдячність є одним із ключивих механізмів побудови міжособових стосунків.

У лінгвістиці вираз вдячності розглядається як особливий мовний жанр (стійкі композиційні та стилістичні особливості висловлювань на дану тему). Вдячність може мати різні характеристики:[1]

  • пряма та посередня вдячність;
  • ритуальна (етикетна) й емоційна (особисто значуща);
  • вмотивована та невмотивована;
  • вербальна та невербальна;
  • вдячність реальному адресатові чи вищим силам.

Протилежність[ред. | ред. код]

Див. також: Асоціальність

Розуміння подяки та вдячності ілюструється з протилежного боку — відсутності як такої вдячності та наявній асоціальній поведінці, вкрай до явного вираженого антисоціального розладу особистості[en] та нарцистичної поведінки. У побутовому розумінні — невдячна людина — це людина переважно суха, нечутлива (без емпатії), що, хоча й визнає зроблене їй добро, але легко й швидко забуває те почуття полегшення, чи навіть радості, що зародилося. Було б марно чекати вдячности від морально-невиробленої, морально-нерозвиненої людини, що базує все своє життя на розрахунках матеріальної користі: для таких людей інші люди — тільки засоби для осягнення тієї чи іншої цілі, і віддячувати добром на добро вони можуть тільки тоді, коли цей їхній вияв вдячності не загрожує їм ніякою втратою, а навпаки може принести їм ще й якусь користь. У деякої категорії цих морально недорозвинених людей моральна чи навіть матеріальна допомога зроджує не вдячність, а, навпаки, недовір'я, підозріння... або непомірковано високу оцінку власної особи; вони не здатні повірити, що інші можуть мати шляхетні почування, яких вони самі не мають. В кожній виявленій до них прихильності вони вбачають якийсь прихований розрахунок, бажання їх піддурити, чи якось принизити. Такі люди, якщо й віддячуються, то тільки з розрахунком одержати якусь нову вигоду. Людина ж морально розвинена робить добро задля самого добра, без жодного розрахунку, і коли одержує сама якесь добро, любить в своєму доброчинцеві ту його прихильність, та любов, що спонукала його допомогти їй. У вдячності такої людини нема жодного розрахунку, жодної надії одержати якусь подальшу допомогу, але тільки бажання відповісти любов'ю на любов, — навіть не бажання розквитуватися, не бути більше комусь чимсь винним, а власне відповісти любов'ю на любов. Така вдячність, як кожна форма любові, зроджує радість і задоволення, вона — світло душі. Людина, що духово доросла до такої вдячности, радіє з того, що може бути вдячна.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Геннадьевна, Бердникова, Анна (2005). Речевой жанр благодарности :Когнитивный и семантико-прагматический аспекты (ru). Процитовано 2017-08-02. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]