Історія островів Нової Каледонії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нова Каледонія — один з острівних архіпелагів Меланезії і Океанії, що став відомий європейцям завдяки великим географічним відкриттям.


Доісторичний період[ред. | ред. код]

За даними археологічних розкопок, перші люди з'явилися в Новій Каледонії десь наприкінці 2 тис. до н.е. Це були представники археологічної культури лапіта. Культура лапіта проіснувала на островах Нової Каледонії до 2-1 ст. до н.е. Їй на зміну прийшла археологічна культура Ная - Уджо, що існувала до прибуття європейців у 18 ст. Її творцями було місцеве корінне меланезійське населення - канаки.

Відкриття європейцями[ред. | ред. код]

4 вересня 1774 р. експедиція Д.Кука відкрила східне узбережжя о.Нова Каледонія. Кук назвав цей острів так на честь давньої назви своєї батьківщини - Шотландії - Каледонії. Після того найбільший острів та інші острови архіпелагу відвідували інші європейські експедиції. Тут зупинялись рибалки-китобої. З 1840-х рр. острови почали освоювати британські та французькі християнські місіонери. Причому британці закріпилися на островах Луайоте та поширювали протестанство, а французи на головному острові, де поширювали католицизм. Францію Нова Каледонія зацікавила як місце ув'язнення та заслання різних злочинців або опозиціонерів.

Французька колонізація[ред. | ред. код]

У 1853 р. Французька імперія оголосила Нову Каледонію своїм володінням, нав'язавши місцевим вождям договори про протекторат. До 1860 р. острови Нової Каледонії підпорядковувались колонії Франції з центром на острові Таїті, а після — стали окремою колонією. 3 1864 до 1894 років французька влада використовувала острови як місце каторги. За той час туди було заслано більше 40 тис. засуджених, зокрема, 4 тис. учасників Паризької комуни. Багато з них після відбуття строку покарання вирішили залишитись там назавжди. На початку 20 ст. уряд Франції став заохочувати заселення Нової Каледонії іншими жителями метрополії, зробивши ставку на «біле» населення. У результаті відсоток корінного населення — канаків — значно знизився. Франція розробляла на головному острові — Ґранд-Терр поклади золота, нікелю, кобальту та інших металів. Білі поселенці забирали землю для сільськогосподарських плантацій.

Під час 2-ї світової війни Нова Каледонія у 1940 р. однією з перших французьких колоній приєдналась до Вільної Франції та була базою військ США.

Сучасний період[ред. | ред. код]

1946 р. Нова Каледонія отримала статус «заморської території» Франції, а корінне населення отримало рівні права з білими поселенцями. Однак влада все одно залишилась у білих французів. У листопаді 1984 уряд Ф.Міттерана надав Новій Каледонії обмежену внутрішню автономію, тобто, право створити місцевий уряд. Рішення викликало незадоволення канаків, яким майже не було надано прав на участь у цьому уряді. КСФНВ — організація корінного населення — розпочала кампанію протестів. 1 грудня 1984 р. КСФНВ в односторонньому порядку утворив свій уряд і проголосив на частині острова Гранд-Терр державу Канакія. Уряд Франції був змушений піти на переговори з КСФНВ. На виборах до парламенту Нової Каледонії у листопаді 1985 р. КСФНВ отримав 16 місць із 46. 1989 року канацький екстреміст убив лідера КСФНВ — Жана-Марі Тжібау — з причини, ніби він пішов на змову з французами[джерело?].

Після зіткнень між урядовими силами та сепаратистами з канаків 1998 року було укладено угоду[en], яка передбачала проведення референдуму щодо незалежності Нової Каледонії. 4 листопада 2018 р. референдум було проведено[1].

У французькому парламенті Нову Каледонію представляють двоє депутатів та двоє сенаторів. Місцева влада має повноваження щодо деяких напрямків політики, зокрема правоохоронної діяльності, освіти та місцевих законів[1].

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б Нова Каледонія може вийти зі складу Франції. BBC News Україна. 4 листопада 2018. Процитовано 2018-11-08. 
  • А.В.Кузнецов. Микронезия - последняя подопечная территория. Москва. «Знание». 1987. - 64с. с.51-58. Серия «У политической карты мира», №5. 1987.