Алтунін Валерій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Алтунін.
Валерій Володимирович Алтунін
 Старший лейтенант (капітан посмертно)
Загальна інформація
Народження 14 квітня 1970(1970-04-14)
Синельникове, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР
Смерть 14 червня 2014(2014-06-14) (44 роки)
Луганськ, Україна
(загинув у збитому терористами літаку)
Поховання Кривий Ріг
Громадянство Україна Україна
Alma Mater ДВЗРКУ ППО
Військова служба
Роки служби 03.2014—06.2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ  Десантні війська
Формування
 25 ОПДБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
Зовнішні відеофайли
 Д/ф "49" на YouTube // UA: Перший, 17 травня 2017

Вале́рій Володи́мирович Алту́нін (нар. 14 квітня 1970(19700414), м. Синельникове, Дніпропетровська область — пом.14 червня 2014, м. Луганськ) — український військовослужбовець, десантник, старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Валерій Алтунін народився в місті Синельникове Дніпропетровської області. 1987 року закінчив загальноосвітню школу № 2 міста Синельникове.

З 1987 проходив службу в Збройних силах СРСР. 1991 закінчив командний факультет Дніпропетровського вищого зенітного ракетного командного училища. З 1991 року проходив службу у Військах протиповітряної оборони, військова частина 92851, м. Березовський, Свердловська область, Російська Федерація.

У 1993 році звільнився з ЗС РФ і повернувся в Україну, мешкав у Саксаганському районі міста Кривий Ріг. Займався власним бізнесом[1].

У зв'язку з російською збройною агресією проти України 20 березня 2014 року Саксаганським райвійськкоматом мобілізований до лав Збройних Сил України.

Старший лейтенант, командир взводу 1-го парашутно-десантного батальйону 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ ЗС України, в/ч А1126, смт Гвардійське, Дніпропетровська область.

Обставини загибелі[ред. | ред. код]

13 червня 2014 року десантники готувались до відправлення в зону проведення АТО. У ніч на 14 червня трьома військово-транспортними літаками Іл-76 МД з інтервалом у 10 хвилин вони вилетіли в Луганський аеропорт на ротацію особового складу. На борту також була військова техніка, спорядження та продовольство.

14 червня о 0:40 перший літак (бортовий номер 76683), під командуванням полковника Дмитра Мимрикова приземлився в аеропорту.

Другий Іл-76 МД (бортовий номер 76777), під керівництвом командира літака підполковника Олександра Бєлого, на борту якого перебували 9 членів екіпажу 25-ї мелітопольської бригади транспортної авіації та 40 військовослужбовців 25-ї Дніпропетровської окремої повітряно-десантної бригади, о 0:51, під час заходу на посадку (аеродром міста Луганськ), на висоті 700 метрів, був підбитий російськими терористами з переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла». В результаті терористичного акту літак вибухнув у повітрі і врізався у землю поблизу території аеропорту. 49 військовослужбовців, — весь екіпаж літака та особовий склад десанту, — загинули[2][3]. Третій літак за наказом повернувся в Мелітополь.

Там все було дуже грамотно по-військовому сплановано. Там без Росії не обійшлось. Вогонь вівся з усіх сторін. Це було не на рівні ненавчених бойовиків. Обстріл літака вівся дуже грамотно. Спочатку підсвічували трасером, а потім били. Із ПЗРК неможливо було збити літак, навіть якби боєприпас потрапив у двигун, то літак все рівно не загинув би. Стріляли з «Шилки».

— Полковник Дмитро Мимриков.[4]

Пройшло більше 40 діб перш ніж десантників поховали: українські військові збирали рештки тіл загиблих, влада домовлялася з терористами про коридор для евакуації, в Дніпрі проводились експертизи ДНК для ідентифікації.

Шестеро із загиблих десантників — мешканці Кривого Рогу: старший лейтенант Алтунін Валерій Володимирович, молодший сержант Коснар Павло Леонідович, сержант Рєзніков Євгеній Сергійович, старший солдат Самохін Антон Олексійович, солдати Гайдук Ілля Віталійович і Дубяга Станіслав Вікторович.

25 липня криворіжани попрощались зі своїми земляками[5]. Валерія Алтуніна поховали на Алеї Слави Центрального кладовища міста Кривий Ріг.

В Синельникові залишилась мати Гріченко Марія Сергіївна, вдома у Кривому Розі — дружина Людмила та донька Анастасія

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден Богдана Хмельницького III ст. (20.06.2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу[6].
  • Нагрудний знак «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).
  • Відзнака виконавчого комітету Криворізької міської ради — нагрудний знак «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня (посмертно).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • 15 жовтня 2014 року в м. Кривий Ріг на будинку 35А по вулиці Володимира Великого, у якому мешкав Валерій Алтунін, встановлено меморіальну дошка на його честь[7][8].
  • 3 грудня 2014 року в місті Синельникове на фасаді будівлі ЗОШ № 2 (вулиця Миру, 13), встановлено меморіальну дошку на честь загиблого випускника школи Валерія Алтуніна[9].
  • 13 червня 2015 року в Дніпрі на Алеї Героїв до роковин загибелі військових у збитому терористами літаку Іл-76 встановили пам'ятні плити з іменами загиблих воїнів[10].
  • 18 червня 2016 року на території військової частини А1126 в смт Гвардійське урочисто відкрили пам'ятник воїнам-десантникам 25-ї повітряно-десантної бригади, які героїчно загинули під час бойових дій в зоні проведення АТО. На гранітних плитах викарбувані 136 прізвищ, серед них і 40 десантників, які загинули у збитому літаку в Луганську[11].

Див. також[ред. | ред. код]

Збиття Іл-76 у Луганську.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Юрій Береза: У той день, коли я дізнався про авіакатастрофу — одразу подзвонив Валері. Відчував, що він на борту // 0564.ua — Сайт міста Кривого Рогу, 15 червня 2015. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  2. ↑ Військово-транспортний літак Повітряних Сил Збройних Сил України ІЛ-76 при заході на посадку на аеродром Луганськ був підбитий терористами // Сайт Міністерства оборони України, 14 червня 2014. Архів оригіналу за 14 червня 2014. Процитовано 2 серпня 2017.
  3. ↑ Стали відомі прізвища усіх, хто загинув у збитому ІЛ-76 // «Українська правда», 14 червня 2014. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  4. ↑ «Якщо на світі є пекло, то це було воно…» // «TV-News», 22 червня 2016
  5. ↑ Кривий Ріг простився із загиблими героями (фото) // «Кривий Ріг Life», 25 липня 2014. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  6. ↑ Указ Президента України від 20 червня 2014 року № 543/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  7. ↑ Меморіальна дошка на честь Алтуніна Валерія Володимировича // Криворізький ресурсний центр. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  8. ↑ У Кривому Розі встановлена меморіальна дошка пам'яті Валерія Алтуніна // 0564.ua — Сайт міста Кривого Рогу, 15 жовтня 2014. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  9. ↑ Пам'ятна дошка на честь мужнього воїна // Інтернет-версія газети «Берег Надій», 3 грудня 2014. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  10. ↑ У Дніпропетровську відкрили меморіал військовим, загиблим у збитому під Луганськом літаку // «Радіо Свобода», 13 червня 2015. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  11. ↑ На Дніпропетровщині відкрили пам'ятник воїнам-десантникам, які віддали своє життя за Україну // Сайт Міністерства оборони України, 19 червня 2016. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.

Джерела[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алтунін_Валерій_Володимирович&oldid=38914037