Коснар Павло Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Коснар Павло Леонідович
UA-OR4-CPL-GSB-H(2015).png Молодший сержант
Коснар Павло Леонідович.jpg
Загальна інформація
Народження 2 грудня 1975(1975-12-02)
Фрунзе, Киргизька РСР
Смерть 14 червня 2014(2014-06-14) (38 років)
Луганськ (аеропорт), Україна
°загинув у збитому терористами літаку
поховання: Кривий Ріг
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ БЗ ДШВ.svg Десантні війська
Формування
25 ОПДБр.png
 25 ОПДБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg YouTube full-color icon (2017).svg Д/ф "49" // UA: Перший, 17 травня 2017

Павло́ Леоні́дович Коснар (нар. 2 грудня 1975(19751202), м. Фрунзе, Киргизька РСР — пом. 14 червня 2014, м. Луганськ, Україна) — український військовослужбовець, десантник, молодший сержант Збройних сил України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Павло Коснар народився в місті Фрунзе Киргизької РСР (нині — місто Бішкек, Киргизстан). З 1988 до 1991 року навчався у загальноосвітній школі № 123 Центрально-Міського району міста Кривий Ріг Дніпропетровської області.

В 1990-х працював у ВАТ «Криворіжсталь» (нині — ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»), в цеху сортового скла[1].

З 1993 по 1995 проходив строкову військову службу в Донецькому прикордонному загоні Прикордонних військ України, в/ч 9937, м. Маріуполь.

У зв'язку з російською збройною агресією проти України навесні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України.

Молодший сержант, командир відділення 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ ЗС України, в/ч А1126, смт Гвардійське, Дніпропетровська область.

Обставини загибелі[ред. | ред. код]

13 червня 2014 року десантники готувались до відправлення в зону проведення АТО. У ніч на 14 червня трьома військово-транспортними літаками Іл-76 МД з інтервалом у 10 хвилин вони вилетіли в Луганський аеропорт на ротацію особового складу. На борту також була військова техніка, спорядження та продовольство.

14 червня о 0:40 перший літак (бортовий номер 76683), під командуванням полковника Дмитра Мимрикова приземлився в аеропорту.

Другий Іл-76 МД (бортовий номер 76777), під керівництвом командира літака підполковника Олександра Бєлого, на борту якого перебували 9 членів екіпажу 25-ї мелітопольської бригади транспортної авіації та 40 військовослужбовців 25-ї Дніпропетровської окремої повітряно-десантної бригади, о 0:51, під час заходу на посадку на аеродром міста Луганськ, на висоті 700 метрів, був підбитий російськими терористами з переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла». В результаті терористичного акту літак вибухнув у повітрі і врізався у землю поблизу території аеропорту. 49 військовослужбовців, — весь екіпаж літака та особовий склад десанту, — загинули[2][3]. Третій літак за наказом повернувся в Мелітополь.

« Там все було дуже грамотно по-військовому сплановано. Там без Росії не обійшлось. Вогонь вівся з усіх сторін. Це було не на рівні ненавчених бойовиків. Обстріл літака вівся дуже грамотно. Спочатку підсвічували трасером, а потім били. Із ПЗРК неможливо було збити літак, навіть якби боєприпас потрапив у двигун, то літак все рівно не загинув би. Стріляли з «Шилки». »

Полковник Дмитро Мимриков.[4]

Пройшло більше 40 діб перш ніж десантників поховали: українські військові збирали рештки тіл загиблих, влада домовлялася з терористами про коридор для евакуації, в Дніпрі проводились експертизи ДНК для ідентифікації.

Шестеро із загиблих десантників — мешканці Кривого Рогу: старший лейтенант Алтунін Валерій Володимирович, молодший сержант Коснар Павло Леонідович, сержант Рєзніков Євгеній Сергійович, старший солдат Самохін Антон Олексійович, солдати Гайдук Ілля Віталійович і Дубяга Станіслав Вікторович.

25 липня криворіжани попрощались зі своїми земляками[5]. Павла Коснара поховали на Алеї Слави Центрального кладовища міста Кривий Ріг.

Залишились мати і брат, які проживають в с. Миколаївка Казанківського району Миколаївської області[6]. Вдома у Кривому Розі — дружина Оксана.

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • В місті Кривий Ріг на фасаді будівлі ЗОШ № 123 (вулиця Миколаївське шосе, 18) встановлено меморіальну дошку на честь випускника школи Павла Коснара[8].
  • 13 червня 2015 року в Дніпрі на Алеї Героїв до роковин загибелі військових у збитому терористами літаку Іл-76 встановили пам'ятні плити з іменами загиблих воїнів[9].
  • 18 червня 2016 року на території військової частини А1126 в смт Гвардійське урочисто відкрили пам'ятник воїнам-десантникам 25-ї повітряно-десантної бригади, які героїчно загинули під час бойових дій в зоні проведення АТО. На гранітних плитах викарбувані 136 прізвищ, серед них і 40 десантників, які загинули у збитому літаку в Луганську[10].

Див. також[ред. | ред. код]

Збиття Іл-76 у Луганську.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» сумує з приводу трагічної загибелі військовослужбовців // Сайт ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», 16 червня 2014
  2. Військово-транспортний літак Повітряних Сил Збройних Сил України ІЛ-76 при заході на посадку на аеродром Луганськ був підбитий терористами // Сайт Міністерства оборони України, 14 червня 2014
  3. Стали відомі прізвища усіх, хто загинув у збитому ІЛ-76 // «Українська правда», 14 червня 2014
  4. «Якщо на світі є пекло, то це було воно…» // «TV-News», 22 червня 2016
  5. Кривий Ріг простився із загиблими героями (фото) // «Кривий Ріг Life», 25 липня 2014
  6. Щотижнева нарада в РДА // Казанківська РДА, 19 червня 2016
  7. Указ Президента України від 20 червня 2014 року № 543/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  8. Меморіальна дошка на честь сержанта Збройних сил України // Криворізький ресурсний центр
  9. У Дніпропетровську відкрили меморіал військовим, загиблим у збитому під Луганськом літаку // «Радіо Свобода», 13 червня 2015
  10. На Дніпропетровщині відкрили пам'ятник воїнам-десантникам, які віддали своє життя за Україну // Сайт Міністерства оборони України, 19 червня 2016

Джерела[ред. | ред. код]