Англійка гадить

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Королева Вікторія, 1887

«Англійка гадить»[1] (рос. Англичанка гадит) — російське стійке словосполучення (фразеологізм) просторічного характеру, що означає антиросійські зовнішньополітичні дії Великої Британії. Виникло у ХІХ столітті у зв'язку з загостренням російсько-британських відносин, і його продовжують використовувати у сучасному російському суспільстві та засобах масової інформації.

Історичні відомості

[ред. | ред. код]

Як вказував радянський поет та літератор С. А. Малахов(інші мови), з лінгвістичної точки зору цей вираз містить у собі одночасно і метонімію, і метафору. Метафора виражена метафоричним дієсловом «гадить» (від іменника «гад»), а метонімія — словом «англійка»[2].

Вираз часто приписують російському полководцю О. В. Суворову , проте достовірних відомостей про його авторство не виявлено[3][4][5].

Походження

[ред. | ред. код]

Однією з найбільших особливостей зовнішньої політики Англії щодо її противників було те, що до захисту своїх інтересів вона залучала інші країни і прагнула мінімізувати свою участь у веденні воєнних дій, особливо з сильним противником. Загалом ставлення британського істеблішменту до дій російської армії та особистості А. В. Суворова, який очолював її у ході Італійського(інші мови) та Швейцарського(інші мови) походу, було доброзичливим, проте мало дещо своєрідний характер. Англія як член Другої коаліції, створеної проти Франції, розраховувала придбати якнайбільше вигод для себе, і при цьому її дії були спрямовані на те, щоб вести військові дії силами своїх союзників. З цього приводу Суворов у записці про підсумки кампаній 1799 року писав: «Жодна нація не виграє стільки, скільки Англія, від продовження війни»[6]. Довгий час не маючи сильної сухопутної армії, англійський уряд слідував своїй острівній традиції — фінансувати дії своїх союзників у континентальній Європі та намагатись уникати безпосередньої участі у військових діях: «Так, ведучи протягом десятиліть запеклу боротьбу з Францією, Англія майже не брала участі в боях. Ця особливість британського менталітету стала причиною того, що в Російській імперії у XIX ст. набула поширення приказка „англійка гадить“»[7][8].

Після закінчення наполеонівських воєн і послаблення Франції, у чому зіграла свою роль в тому числі Російська імперія, англійський зовнішньополітичний курс був скоригований і спрямований на її геополітичне стримування і ослаблення, а керівництво Британії визначило її як нового основного потенційного противника[7].

Заміну назви країни позначенням «англійка» фіксують у російському фольклорі починаючи з часів Кримської війни (1853—1856) — єдиного великого зіткнення російської та англійської армій за їхню історію[9]. У солдатських піснях часів цієї війни можна знайти такі тексти: «Вже ми пісеньки співали, Англійку дивували» (рос. Уж мы песенки певали, Англичанку удивляли). Інша пісня має наступний текст[9]:

Расскажу я, братцы, вам:
С англичанкой воевал,
Много горя, братцы, видел,
Много бед я испытал.

Під час Російсько-турецької війни (1877—1878) солдати також вживали слово «англійка» у значенні Англія. За свідченням медсестри Є. М. Бакуніної, цей вислів активно використовували в солдатському середовищі у зв'язку з чутками про підготовку війни багатьох країн проти Російської імперії: «Перші слова, як тільки увійдеш до відділень: „А що сестриця? Кажуть, англійка піднімається, як не соромно, сваха на свата“! Жахливо, як це всіх хвилює»[10][11]. Антианглійські настрої в Російській імперії підтримувало геополітичне суперництво з Британією, зокрема за панування на Балканах, у Південній і Центральній Азії, що в XIX — на початку XX століть отримало назву «Велика гра»[12][13]. У сатиричному оповіданні А. П. Чехова ««Новорічне катування»(інші мови)» персонаж Семен Степаних, схиблений на «болгарському питанні», бачить у цих проблемах англійські підступи і заявляє: «Тут Англія, брате! Будь я, анафемо, тричі проклятий, якщо не Англія!»[14]

У роки Громадянської війни в Росії цей фразеологізм активно використовували найрізноманітніші ідеологічні противники, що мали різні погляди на розвиток країни. Так, генерал П. М. Краснов згадував, що у цей період (1918 рік) прості люди не довіряли Англії: «Міцно сиділо в простому російському народі переконання, що в рішучі хвилини успіхів росіян завжди „англійка гадить“. Але інтелігенція вся була на боці союзників і чекала на них із захопленим нетерпінням»[15]. Дем'ян Бєдний 1917 року писав: «А народ сидить та тужить: „Англійка гадить“», а Володимир Маяковський 1927 року використав у назві та вірші такий варіант, як «Англійка каламутить» (рос. Англичанка мутит)[16]. У романі Олександра Солженіцина ««Червоне колесо»(інші мови)» оратор В. С. Войтінський звинувачує більшовика Г. Є. Зінов'єва в тому, що той намагається переконати людей, що коаліційний уряд створюють під контролем союзників, і таким чином він стає у відоме положення міщанина: «не інакше як англійка гадить»[17].

Критика А. А. Долініна

[ред. | ред. код]

Більш вірогідною є версія про те, що цей фразеологізм виник під впливом цитати з п'єси Миколи Гоголя «Ревізор», на початку якої поштмейстер Іван Кузьмич Шпекін, дізнавшись, що зі столиці в місто прямує чиновник, «глибокодумно» пояснює цю подію з геополітичного погляду: «…війна з турками буде. <…> Право, війна з турками. Це все француз гадить». Як зазначає історик О. А. Долінін, дослідник походження цього словосполучення: «Під впливом змін міжнародної обстановки та/або появи нових патріотичних фобій на місце француза могли підставлятися представники інших національностей і країн»[11]. Як підтвердження цієї тези Долінін наводить кілька фактів. Так, 1868 року в журналі «Отечественные записки» розмістили замітку наступного змісту: «Батьки наші, в нещасних обставинах, говорили глибокодумно: «Це все француз гадить»; нащадки замінили назву однієї національності іншою», а 1886 року публіцист М. В. Шелгунов про французів у цьому контексті вже не згадує: «Неодмінно нам хтось так гадить, то німець, то поляк, то жид. Право вже пора б покінчити з подібним дитинством і школярством, може, справи наші пішли б краще»[11]. За спогадами письменника Б. О. Лазаревського, коли він обговорював із А. П. Чеховим справу Дрейфуса, той зауважив йому, пославшись на слова з «Ревізора» Гоголя: «„Це все француз гадить“. Так ось і євреї гадять у справі Дрейфуса. Євреї тут ні до чого. Якби справа ця була неправа, то така людина, як Золя, не заступилася б»[18].

На думку Долініна, наприкінці XIX — на початку ХХ століть ситуація різко змінилася, і фразу почали використовувати зі словом «англійка», що надало їй не літературний, а простонародний відтінок, оскільки в простонародді англійкою називали британську королеву Вікторію, а метонімічно — Велику Британію[11].

На думку Долініна, вислів «англійка гадить» почали використовувати в 1890-х роках, а особливого поширення це кліше набуло під час англо-бурської війни, коли антианглійські настрої досягли точки, «порівняної лише з реакцією на ультиматум лорда Керзона або на справу про отруєння Скрипаля та його дочки»[11].

У СРСР та Російській Федерації

[ред. | ред. код]

У СРСР цей вислів використовували рідше, аніж у роки Російської імперії, але при цьому він зафіксований у «Тлумачному словнику російської мови» 1935 року у значенні — «Англійка підгадила». «Відродження» фразеологізму припало на сучасну Російську Федерацію, де його активно застосовують у різних варіантах у російському суспільстві та засобах масової інформації, особливо в періоди загострення міжнародних відносин між Великою Британією та Росією[3][19][20][21][22]. Зафіксовано застосування фразеологізму і в художній літературі. Так, у романі «Чапаєв і Пустота» (1996) його використовують в одній зі сцен, дія якої відбувається в період Громадянської війни в Росії:

— Ребята, стоп. Это измена.
Барболин поднял на меня непонимающий взгляд.
— Англичанка гадит, — наугад бросил я.

Видимо, эти слова имели для него какой-то смысл, потому что он сразу потянул с плеча винтовку[23].

Вперше опублікований у березні 2018 року, сатиричний «лист щастя» (віршований фейлетон) «Вони» («Драма у віршах») Дмитра Бикова починається монологом, у якому є такі рядки: «Нам англійка гадить, як завжди. Вона давно перед нами винна. Але ми їх острів можемо легко за допомогою «Кинджала» і «Сармата» спопелити за три хвилини в мотлох, і Дональд Трамп у душі не заперечує»[24][25].

Таким чином, у сучасній Російській Федерації фразеологізм використовують представники всіх напрямків суспільної думки, перш за все як стилістичний засіб іронії, «бо для тих, хто читав „Ревізора“, <зрозуміло, що його використовують> персонажі комічні, бо над ними незримо витає тінь поштмейстера Шпекіна[11]».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Воронов, Володимир (листопад 2007). Заборони на професію немає, просто вже професії немає (PDF). Український журнал: 50. Архів оригіналу (PDF) за 31 січня 2022. Процитовано 31 січня 2022.
  2. ↑ Малахов С. А. [1] — М.,-Л. : Земля и фабрика, 1928. — С. 18. Архівовано з джерела 1 лютого 2022
  3. ↑ а б Киселев объяснил выражение "англичанка гадит" (рос.). Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 9 жовтня 2019.
  4. ↑ Сергей Юров. [2] — Litres, 2017-09-05. — 230 с. — ISBN 9785040519415. Архівовано з джерела 31 січня 2022
  5. ↑ Фатальная ошибка глобалистов: за что нас не любят англосаксы?. Репортёр. Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 9 жовтня 2019.
  6. ↑ Шеншина Л. Англия и Суворов // Военно-исторический журнал. — 1940. — № 5 (3 листопада).
  7. ↑ а б Ракитянский Н. М. Великобритания как суперсубъект глобальной политики в пространстве ментальных исследований // Век глобализации. — 2018. — Вип. 1 (25) (3 листопада). — С. 100—111. — ISSN 1994-9065. Архівовано з джерела 31 січня 2022. Процитовано 31 січня 2022.
  8. ↑ Галушко Ю. А. Тенденции геополитических устремлений России и Британии // Вестник МГЛУ. — 2015. — Вип. 2 (713) (3 листопада). — С. 26—34.
  9. ↑ а б Шешунова С. В. Британцы и русские как враги по Крымской войне: литературные образы // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. — 2016. — № 2 (12) (3 листопада). — С. 79—90.
  10. ↑ Бакунина Е. М. [3] — СПб. : издательство В. Мещерского, 1879. — Т. 2. — С. 463. Архівовано з джерела 31 січня 2022
  11. ↑ а б в г д е Долинин, Александр. Англичанка гадит: история заезженной фразы // Intermezzo festoso. Liber amicorum in honorem Lea Pild: Историко-филологический сборник в честь доцента кафедры русской литературы Тартуского университета Леа Пильд. — Тарту : Кафедра русской литературы Тартуского университета, 2019. — С. 112—120. — ISBN 978-9949-77-945-1 (pdf).
  12. ↑ Сергеев Е. Ю. Большая игра в российско-британских отношениях второй половины XIX — начала XX века: новый взгляд // Российская история. — 2011. — № 5 (3 листопада). — С. 3—15.
  13. ↑ Сергеев Е. Ю. Большая игра, 1856—1907: мифы и реалии российско-британских отношений в Центральной и Восточной Азии. — М. : Товарищество научных изданий КМК, 2012. — 454 с. — ISBN 978-5-87317-784-4.
  14. ↑ Чехов А. П. Собрание сочинений в 12 томах. — Государственное издательство художественной литературы, 1962. — Т. 5. — С. 6.
  15. ↑ Краснов П. Н. Всевеликое Войско Донское. — М. : Алгоритм, 2007. — С. 155. — ISBN 978-5-9265-0377-4.
  16. ↑ Маяковский, Владимир. [4] — М. : Государственное издательство, 1928. — С. 55. Архівовано з джерела 31 січня 2022
  17. ↑ Солженицын А. И. Красное Колесо: Повествованье в отмеренных сроках. — Узел IV: Апрель Семнадцатого //Собрание сочинений в 30 томах. — М. : Время, 2009. — Т. 16. — Книга 2. — С. 361. — ISBN 978-5-9691-0459-4.
  18. ↑ А. П. Чехов (Лазаревский) — Викитека. ru.wikisource.org. Архів оригіналу за 2 лютого 2022. Процитовано 10 жовтня 2019.
  19. ↑ Эдуард Лимонов: Англичанка гадит, но пока остаётся на сцене ― Спутник / Новости (рос.). news.sputnik.ru. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
  20. ↑ Эдуард Лимонов (22 січня 2016). «Опять англичанка гадит» (рос.). Известия. Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 9 жовтня 2019.
  21. ↑ Фразе «англичанка гадит» — 200 лет. Почему мы никогда не жили мирно. ura.news. Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 9 жовтня 2019.
  22. ↑ "Англичанка гадит". Наталья Геворкян — о выборе Путина (рос.). Радио Свобода. Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 18 листопада 2019.
  23. ↑ Виктор Пелевин. Чапаев и Пустота // Сочинения в двух томах. — М. : Вагриус, 2003. — С. 31. — ISBN 5-9560-0039-2.
  24. ↑ Они (рос.). Новая газета - Novayagazeta.ru. 17 березня 2018. Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 18 листопада 2019.
  25. ↑ Дмитрий Быков. [5] — Litres, 2019-04-19. — 795 с. — ISBN 9785041644178. Архівовано з джерела 31 січня 2022

Література

[ред. | ред. код]
  • Intermezzo festoso. Liber amicorum in honorem Lea Pild: Историко-филологический сборник в честь доцента кафедры русской литературы Тартуского университета Леа Пильд. — Тарту: Кафедра русской литературы Тартуского университета, 2019. — 408 с. — ISBN 978-9949-77-945-1.
  • Ерофеев Н. А. Туманный Альбион: Англия и англичане глазами русских, 1825—1853 гг. — М. : Наука, 1982. — 320 с.
  • Орлов А. А. «Теперь вижу англичан вблизи…»: Британия и британцы в представлениях россиян о мире и о себе (вторая половина XVIII — первая половина XIX вв.). — М.: Гиперборея, 2008. — 360 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Англійка_гадить&oldid=43462539