Аннівка (Білогірський район)
| село Аннівка | |
|---|---|
_1.JPG) | |
| Країна |  Україна
|
| Регіон | Автономна Республіка Крим |
| Район/міськрада | Білогірський район |
| Рада | Новожилівська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA01040550020032608 |
| Облікова картка | Аннівка |
| Основні дані | |
| Населення | 446 (2001) |
| Поштовий індекс | 97600 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 45°15′30″ пн. ш. 34°18′04″ сх. д. / 45.25833° пн. ш. 34.30111° сх. д.Координати: 45°15′30″ пн. ш. 34°18′04″ сх. д. / 45.25833° пн. ш. 34.30111° сх. д. |
| Відстань до обласного центру |
36 (фізична) км[1] |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | с.Новожилівка, вул. Леніна |
| Сільський голова | Коломієць Федір Юхимович |
| Карта | |
  Аннівка | |
 Аннівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
А́ннівка (до 1945 року — Алевке; крим. Alevke) — село в Україні, у Білогірському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Новожилівській сільській раді. Населення — 446 осіб (2001).
Географія[ред. | ред. код]
Село розташоване в степовій зоні Криму, на крайній півночі Білогірського району, біля кордону з Красногвардійським, у балці Бергуба[2]. Висота над рівнем моря - 85 м [3]. Сусідні села: Тургенєве за 4 км (або понад 5 км по шосе) на північний захід і Колодязне, Красногвардійського району, за 4 км на південний схід. Відстань до райцентру - близько 50 кілометрів, найближча залізнична станція - Елеваторна за 15 км.
Історія[ред. | ред. код]
Перша документальна згадка про село зустрічається в Камеральному Описі Криму ... 1784, судячи з якого, в останній період Кримського ханства Алевке входила в Борулчанський кадилик Карасубазарського каймакамства[4].
Після анексії Криму Російською імперією 8 лютого 1784 року, село була приписане до Сімферопольському повіту Таврійської області [5]. Після Павловських реформ, з 1796 по 1802 рік, входило в Акмечетський повіт Новоросійської губернії. З Указу Олександра I Сенату про створення Таврійської губернії, Алевке було включене до складу Кадикойської волості Сімферопольського повіту.
За даними Відомості про всі селища, у Сімферопольському повіті ... 1805 року в селі Алірке числилося 13 дворів і 102 кримських татарина і 9 циган [6]. На військово-топографічній карті 1817 року село Алевкі позначене без вказівки числа дворів [7]. Відтік населення міг бути пов'язаний з еміграціями татар в кінці XVIII - першій половині ХIХ століть в Туреччину[8], а після того як село спорожніло його заселили переселенцями з Росії. Після реформи волосного поділу 1829 року поселення Алівке, згідно «Відомостях про казенні волості Таврійської губернії 1829 р», перепідпорядкували з Кадикойської волості в Айтуганську[9]. На карті 1842 року село Алевкі вже позначене умовним знаком «мале село», тобто, менше 5 дворів [10]. У 1847 році в селі була побудована церква Зачаття Анни (Ганни)[11].
В 1860-х роках, після земської реформи Олександра II, поселення приписали до Зуйської волості того ж повіту. В «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864», складеному за результатами VIII ревізії 1864 року, Алівке (або Аннівка) - татарська село з 6 дворами і 31 жителем [12].
Після установи 18 жовтня 1921 Кримської АРСР, у складі Сімферопольського повіту був утворений Біюк-Онларський район, до складу якого включили село, а в 1922 році повіти отримали назву округів. 11 жовтня 1923, згідно з постановою ВЦВК, в адміністративний поділ Кримської АРСР були внесені зміни, у результаті яких був ліквідований Біюк-Онларський район і Аннівку включили до складу Сімферопольського. Згідно Списку населених пунктів Кримської АРСР за Всесоюзним переписом 17 грудня 1926 року Аннівка входила до складу Чонгравскої сільради Сімферопольського району. Постановою КримЦВК «Про реорганізацію районів Кримської АРСР» від 15 вересня 1930 року, був знову створений Біюк-Онларський район (з 1944 року - Октябрський район [13]), тепер як німецький національний, куди включили Аннівку. Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Кримської області», від 30 грудня 1962 Октябрський район скасували і Аннівку приєднали до Бахчисарайському району [14][15], а з 1 січня 1965 року, указом Президії ВР УРСР «Про внесення змін до адміністративного районування УРСР - по Кримській області», включили до складу Білогірського[16].
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ http://maps.vlasenko.net(рос.)
- ↑ Лист карти L-36-105. Гвардійське. Архів оригіналу за 21 січня 2005. Процитовано 21 січня 2005.
- ↑ Прогноз погоди в с. Ганнівка (Крим). Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 16 жовтня 2014.
- ↑ Камеральное Опис Криму л. А. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 16 жовтня 2014.
- ↑ Административно-территориальное поділ Крыма. Архів оригіналу за 29 квітня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
- ↑ [http: // library .chersonesos.org / showtome.php? tome_code = 27 & section_code = 1 ІТУАК, т. 26, стор.92. Лашков Ф. Ф. Історичний нарис Кримсько-татарського землеволодіння]
- ↑ Карта 1817 Крим . Північний схід. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 вересня 2019.
- ↑ Ляшенко В. І. До питання про переселення кримських мусульман до Туреччини наприкінці XVIII - першій половині ХIХ століть. Архів оригіналу за 14 травня 2010. Процитовано 14 травня 2010.
- ↑ Крим 1783-1998 рр., Відомість про казенних волостях Таврійської губернії 1829 стр. 126. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 жовтня 2014.
- ↑ «Топографічна карта півострова Крим, л. IV, .С'ёмка полковн. Бетева і Подолка. Оберга. 1842 ». Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 24 травня 2022.
- ↑ М.Родіонов. Опис Таврійської єпархії. 1872 стр. 95[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Крим 1783-1998 рр., стор. 167. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 жовтня 2014.
- ↑ crimea.narod.ru/rename.htm Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 р. Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 20 лютого 2022.
- ↑ /f/adm_terr_preobrazovania_v_krimu_1783_1998.part1.rar Крим 1783-1998 рр., стор. 440. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 16 жовтня 2014.
- ↑ Адміністративно-територіальний поділ Криму в другій половині 20 століття, стор.46
- ↑ Крим 1783-1998 рр., Стор. 443. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 жовтня 2014.
