Лічебне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Лічебне
Selo lechebnoe qatirsha sarai.jpg
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Район/міськрада Білогірський район
Рада/громада Мічурінська сільська рада
Код КОАТУУ 0120784602
Облікова картка Лічебне 
Основні дані
Населення 567 (станом на 2014 рік)
Поштовий індекс 97646
Телефонний код +380 6559
Географічні дані
Географічні координати 45°03′08″ пн. ш. 34°44′51″ сх. д. / 45.05222° пн. ш. 34.74750° сх. д. / 45.05222; 34.74750Координати: 45°03′08″ пн. ш. 34°44′51″ сх. д. / 45.05222° пн. ш. 34.74750° сх. д. / 45.05222; 34.74750
Середня висота
над рівнем моря
243 м
Водойми річка Кучук-Карасу
Відстань до
залізничної станції
понад 60  км
Місцева влада
Адреса ради 97645, АРК, Білогірський район, с. Мічурінське, вул. Центральна, 40
Карта
Лічебне. Карта розташування: Україна
Лічебне
Лічебне
Лічебне. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Лічебне
Лічебне

Лічебне у Вікісховищі?

Ліче́бне (до 1948 року — Катирша-Сарай, крим. Qatırşa Saray, рос. Лечебное) — село в Україні, в Білогірському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Мічурінській сільській раді.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село Лічебне розташоване на північному сході Білогірського району, в межах внутрішньої гряди Кримських гір, біля південно-західного підніжжя хребта Кубалач, в долині річки Кучук-Карасу, яка є притокою річки Біюк-Карасу. Висота над рівнем моря - 243 м . Найближчі села: Багате - 1  км і Мічурінське - 3  км. Село знаходиться за великим скіфським курганом, який видно ліворуч з автошляху Сімферополь - Феодосія, на під'їзді до села Багатого. Відстань до райцентру - близько 15  км, до найближчої залізничної станції Сімферополь - понад 60 км[1].

Історія[ред. | ред. код]

Комонім села Катирша-Сарай крим. Qatırşa Saray, (нині – Лічебне), цілком можливо, походить від «палац шаха Кадира». За переказами, саме сюди, в старий ханський палац, яка слугувала літньою резиденцією, в кінці березня 1777 року, прибув останній кримський хан калга-султан Шагін Гірей. Він, ставши, нарешті, кримським ханом, жорстоко розправився зі своїми політичними противниками, сповна помстившись їм за своє невизнання, загибель своїх прихильників і захоплення гаремних красунь[2].

Проте, перша документальна згадка щодо села зустрічається дещо пізніше, а саме - в Камеральному Описі Криму 1784 року, судячи з якого, в останній період Кримського ханства, Катирша-Сарай входило до Ширинського кадилику Кефінського каймаканства, а після утворення на території колишнього Кримського Ханства Таврійської області, село було приписане до Феодосійського повіту Таврійської області[3].

За різними відомостями, станом на жовтень 1805 року, у селі Катирша-Сарай значилося 38 дворів і 223 жителя, виключно кримських татар. На військово-топографічній карті 1817 року, також було позначене велике село Катирша-Сарай, але без зазначення числа дворів. На карті 1842 року, в селі Катирша-Сарай було позначено 95 дворів, а згідно документів перепису 1849 року, у Катирша-Сараї було – 428 жителів.

Після земської реформи, у звіті, складеному за результатами VIII ревізії 1864 року, Катирша-Сарай – це общинне грецько-татарське село зі 75 дворами, 290 жителями і мечеттю понад річкою Кучук-Карасу[4].

За результатами Х ревізії 1887 року, в Катирша-Сараї було записано 107 дворів і 577 жителів. Перепис 1897 року зафіксував в селі - 603 мешканців, виключно кримських татар.

На 1915 рік, у Статистичному довіднику Таврійської губернії, в Салінській волості Феодосійського повіту значаться село Катирша-Сарай і маєток місцевого поміщика В.І. Дубса за тією ж назвою. Саме такі відомості зазначені в енциклопедичному виданні Історія міст і сіл Української РСР, під головною редакцією Тронька П.О.

Після встановлення в Криму Радянської влади, за постановою Кримревкома від 8 січня 1921 року, волосна система була скасована і село Катирша-Сарай увійшло до складу новоствореного Карасубазарського району Сімферопольського повіту, а в 1922 році повіти отримали назву округів. 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, в адміністративний поділ Кримської АРСР були внесені зміни, в результаті яких округи були ліквідовані, Карасубазарський район став самостійною адміністративною одиницею, і село було включено до його складу.

Згідно зі Списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року, в селі Катирша-Сарай, значилося 133 двори, з них - 132 селянських, населення становило 592 особи, з них - 487 татар, 44 вірменина, 31 грек, 19 німців, 10 росіян та 1 болгарин, діяла єдина татарська школа.

Після звільнення Криму від німецької окупації, згідно з Постановою [[Державний комітет оборони|ДКО] ] № 5859 від 11 травня 1944 року, всі кримські татари були депортовані до Середньої Азії. 12 серпня 1944 року, було прийнято Постанову № ГОКО-6372с "Про переселення колгоспників в райони Криму", за яким в Карасубазарський район з Тамбовської та Курської областей (Росія), переселяли 8100 чоловік. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 18 травня 1948 року, село Катирша-Сарай було перейменоване в село Лічебне.

Економіка[ред. | ред. код]

Економіка села Лічебне представлена виключно сільським господарством. До 1954 року, село входило до колгоспу ім. Орджонікідзе. По сусідству знаходилися землі колгоспу ім. Мічуріна з центральним селом Мічурінське. Після об`єднання, два колгоспи злилися в один - ім. Мічуріна. На кінець 80-х років 20-го століття (в складі колгоспу ім. Мічуріна, правління якого знаходилося в селі Мічурінське), в селі Лічебне існував великий тваринницький комплекс з новітніми, на той час, технологіями, в складі якого були:

  • Молочно-товарна ферма (дійне стадо налічувало - більше 400 голів).
  • Телятник.
  • Свиноферма.
  • Конюшня.
  • Вівчарня.
  • Пташник.
  • Фруктові сади (на північно-західній та південній околиці села).
  • Виноградники.
  • Овочеві поля.
  • Тютюнові (промислові) посіви.

Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]

На кінець 80-х – початок 90-х років 20-го століття в селі функціонували:

  • Сільський клуб.
  • Магазин (станом на 2014 рік, в селі - 3 сільські магазини приватної форми власності).
  • Поштове відділення.
  • Дитячий садок.
  • Медичний пункт (станом на 2014 рік - фельдшерсько-акушерський пункт).
  • Лазня.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

На півдорозі від райцентру Білогірськ до села Лічебне, обабіч автошляху, знаходиться скеляста гора Ак-Кая (відома ще, як - Біла Скеля), що височіє у вигляді стрімчака висотою - до 325 метрів.

Неподалік села також знаходиться скеля "Синій камінь" (за іншими назвами: до 1948 року Кокта́ш; укр. - "Синьокам'янка", кримс-тат. Köktaş, Кокташ - "Синій камінь"), висотою - 80 метрів, яка за ствердженнями вчених - є кораловим рифом (біогермом)[5].

На околиці села є сірчане джерело з цілющою сульфатною водою. Ще на початку 20-го століття, місцевий поміщик В.І. Дубс, обладнав доступ до нього, куди в свій час, масово приїжджали лікуватися люди[6]. За радянських часів, вивченням джерела в селі Лічебне, займався академік Обручев В.П. На жаль, на даний час, джерело знаходиться в напівзанедбаному стані[7].

Значення[ред. | ред. код]

З 10 травня 2016 року, в рамках проекту Міністерства інформаційної політики України "Крим. Декомунізовані" в ефірі радіостанції "Радио Вести" транслювалися ролики з розповідями про історичні назви кримських міст та сіл, в тому числі слухачі дізналися про такі села, як Улакли, Орталан, Катирша-Сарай, Шейх-Кой та Кокоз. За словами журналіста "Радио Вести", кандидата філологічних наук Ксенії Туркової, метою даного проекту стала необхідність якомога більше розповідати українській та світовій аудиторії про Крим[8].

Також[ред. | ред. код]

Житловий сектор села Лічебне складається з приватних домогосподарств. Із розбудовою села були сформовані вулиці Мічуринська, Гагаріна, Південна, Сільська, Черкаська, Підгорна, Нова
В Лічебне можна дістатися з м. Сімферополя - від автостанції "Східна" (маршрутне таксі в цьому напрямку прямує п'ять разів на день), з Білогірська - автобусом, від автостанції. Власним автотранспортом - по феодосійській трасі (Р-23), до покажчика село "Лічебне", потім - кілометр в гору, перший спуск праворуч - до села.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Історія міст і сіл Української РСР. Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. (під головною редакцією Тронько П.О.). — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 803 с.

Примітки[ред. | ред. код]