Арутюнян Вараздат Мартиросович

Арутюнян Вараздат Мартиросович
вірм. Վարազդատ Մարտիրոսի Հարությունյան
Народився	29 листопада 1909(1909-11-29) Ван, Ван, Османська імперія
Помер	20 березня 2008(2008-03-20) (98 років) Єреван, Вірменія
Поховання	Tokhmakh cemeteryd
Країна	Османська імперія  Російська імперія  СРСР  Вірменія
Діяльність	архітектор, architectural historian, теоретик архітектури, викладач, мистецтвознавець, викладач університету, науково-педагогічний працівник
Alma mater	Вірменський державний інженерний університет (1937)
Галузь	архітектура, Історія архітектури, теорія архітектури і мистецтвознавство
Заклад	Вірменський державний інженерний університет Академія наук Вірменської РСР
Вчене звання	професор і академік
Науковий ступінь	доктор архітектури (1964)
Науковий керівник	Щусєв Олексій Вікторович
Членство	Q21438427? Спілка архітекторів Вірменіїd Академія наук Вірменської РСР
Партія	ВКП(б)
Війна	німецько-радянська війна
Брати, сестри	Artsruni Harutyunyand
Нагороди	почесний громадянин Єревана
Автограф
Арутюнян Вараздат Мартиросович у Вікісховищі

Вараздат Мартиросович Арутюнян (вірм. Վարազդատ Մարտիրոսի Հարությունյան; 29 листопада 1909, Ван — 20 березня 2008, Єреван) — вірменський архітектор і мистецтвознавець, історик вірменської архітектури. Академік Національної академії наук Республіки Вірменія (1996), доктор архітектури (1964), професор (1965). Заслужений діяч мистецтв Вірменської РСР (1961).

Біографія

Вараздат Арутюнян народився в місті Ван західної Вірменії в родині кравця Мартіроса. З приводу дати народження Вараздат Арутюнян говорив: «Мені невідома дата мого народження… Я дізнався пізніше. У 1916 році у тифліському журналі „Амбавабер“ опублікували повний список вихованців сирітського притулку при церкві Циранавор. Там під номером 204 записано: „Вараздат Тер-Арутюнян, Ван, 7 років“. Ну я порахував, що народився в 1909 році, так довгий час і писалося в документах без точного датування. Коли ж у черговий раз міняв паспорт, в міліції мене попросили все-таки доповнити дату. Я й записав: 29 листопада. Тобто вважав, що дата встановлення Радянської влади у Вірменії — це дата відродження вірменського народу, і отже, день мого народження». Сім'я Арутюнянів була велика: у батьків Вараздата — батька Мартіроса і матері Каліпсе було семеро дітей: чотири сини і три дочки. Вся сім'я жила в одному районі під назвою Чаглі. Життя було мирним, щасливим і творчим до геноциду вірмен.

З Вана в 1915 році Вараздат Арутюнян потрапив у сирітський притулок при церкві Циранавор у Тифлісі і провів там з братом Арцруном (згодом — відомий актор театру і кіно, народний артист Вірменської РСР) і сестрою два роки. Протегував притулку видатний вірменський поет і письменник Ованес Туманян.

Дитинство Вараздата Арутюняна було повно сповненим втрат і зовсім безрадісним. У ті роки мати Каліпсе працювала прачкою в різних будинках. Поступово становище погіршувалося, настали голодні часи, і юні Вараздат з братом Арцруном вирішили втекти з притулку. Підробляли на вулицях чищенням взуття, продажем води. До 1920 року в сім'ї Арутюнянів з дев'яти осіб залишилися троє: перший член їх сім'ї загинув у Вагаршапаті від тифу.

Учні школи села Шнох. У центрі вчитель — Вараздат Арутюнян

У 1919 році Вараздат Арутюнян вступив до вірменської робочої школи № 82 в Тифлісі, отримав можливість навчатися. Він завжди відрізнявся гарним голосом і здібністю до співу. Його вчителями співу в школі були видатні вірменські діячі в галузі музики: композитор Армен Тигранян, оперний співак Арменак Тер-Абрамян, композитор Даніел Казарян. У 1926 році був прийнятий до лав ЛКСМ Вірменії. В 1927 році з Тифлісу переїхав у Лорі, і чотири роки пропрацював сільським вчителем у селах Шнох і Арджис. За словами Арутюняна: «Ці роки для мене стали справжньою школою життя. Прості люди — селяни з села Шнох викладали мені те, що не викладають в жодному інституті — народну мудрість. Наша сільська школа мала чудовий викладацький склад, і ми, молоді, пишалися цим. Ось тоді я і почав активно співпрацювати не тільки в сільській стінній газеті, а й надсилати нотатки в тифліську газету «Мартакоч». Так що? якщо б я не став архітектором, напевно, з мене вийшов би непоганий журналіст».

У 1930 році був заснований Єреванський політехнічний інститут. У 1931 році Вараздату, як активному комсомольцю і сількору, дозволили їхати в столицю Радянської Вірменії Єреван для продовження освіти. Вараздат вступив на архітектурне відділення будівельного факультету Єреванського політехнічного інституту. У тому ж році студенти почали випускати багатотиражну газету «Радянський архітектор», у розвиток якої Вараздат зробив великий внесок. У 1937 році він закінчив інститут з відзнакою, а в 1938 році його призначили деканом інженерного факультету. Сам він не хотів, але стількох заарештували, що не встигали замінювати людей на посадах.

У 1939 році Вараздат Арутюнян поступив в аспірантуру Інституту історії матеріальної культури вірменського філії Академії наук СРСР. Там він ґрунтовно вивчив історію, грабар, техніку ведення археологічних розкопок, архітектурно-археологічне містобудування. Свою передзахисну практику проходив у академіка АН СРСР Олексія Вікторовича Щусєва, який високо цінував молодого вченого і пропонував йому залишитися в Москві. Ще в студентські роки він з друзями вирішив продовжити справу архітектора Тороса Тороманяна — дослідження і охорону пам'яток архітектури. З цього приводу Арутюнян говорив: «Кожен архітектурний пам'ятник має свою таємницю. Я не люблю кабінетних досліджень, які будують свої теорії на чужих книгах. Поки не зсунеш камінь, не поміряєш, не знайдеш його точне місце, будь-яка реставрація буде неповноцінною. Це стало принципом наших досліджень».

У роки Великої Вітчизняної війни Вараздат Арутюнян служив у військовому госпіталі № 1569 в Цахкадзорі. У 1942 році він був прийнятий до лав ВКП(б). У 1942—1945 роках Вараздат Арутюнян був завідувачем навчальною частиною Єреванського політехнічного інституту, у 1945—1951 роках був завідувачем кафедри архітектури.

У 1945 році Вараздат Арутюнян очолив Комітет з охорони пам'ятників архітектури при Раді Міністрів Вірменської РСР і залишився на цій посаді до 1951 року. У 1946 році він захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури — першу у Вірменії, за темою «Архітектурні пам'ятки Двіна V—VII століть», яка була видана в 1950 році. У 1951 році Вараздат Арутюнян призначається на посаду завідувача сектором історії і теорії мистецтва Академії наук Вірменської РСР. На цій посаді Вараздат Арутюнян залишався до 1953 року.

Багато років свого життя Вараздат Арутюнян присвятив архітектурному комітету Святого Ечміадзіна: в 1956—1972 роках він був членом і науковим секретарем комітету, а з 1972 року до самої смерті він очолював комітет. Він брав участь у реалізації будівельних проектів католикосів Геворга Чорекчяна, Вазгена I, Гарегіна I і Гарегіна II.

У 1964 році він захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора архітектури в Ленінградському інституті імені Рєпіна — першу у Вірменії, за темою «Містобудування в стародавній і середньовічній Вірменії», яка була видана в 2004 році. У 1965 році Вараздат Арутюнян отримує звання професора.

Ім'я Вараздата Арутюняна безперервно пов'язане зі Спілкою архітекторів Вірменії. У 1949—1962 роках він був заступником голови Спілки архітекторів, а в 1962—1974 роках — шостим головою правління. Він так само обирався членом правління Спілки архітекторів СРСР.

З 1977 року до самої смерті Вараздат Арутюнян очолював Товариство з охорони історичних пам'яток, яке було організовано його зусиллями в 1964 році.

В наступних роках Вараздат Арутюнян займався викладанням в Єреванському політехнічному інституті. У 1996 році Вараздат Арутюнян був обраний академіком Національної Академії наук Вірменії.

Помер Вараздат Мартиросович Арутюнян 20 березня 2008 року в Єревані, у віці 98 років.

Нагороди та звання

Меморіальна дошка. Єреван, вул. Сар'яна, 11

• Орден Трудового Червоного Прапора (17.06.1981)
• Два ордени «Знак Пошани» (1953, 1966)
• Ордени Вірменської Апостольської церкви « Святий Григор Лусаворич» (1996) і «Святі Саак і Месроп» (2003)
• Заслужений діяч мистецтв Вірменської РСР (1961) - за розвиток радянської вірменської архітектури, за заслуги в галузі підготування кадрів, за творчі і громадські заслуги
• Дві Почесні грамоти Президії Верховної Ради Вірменської РСР (1945, 1970)
• Медаль «За трудову доблесть»
• Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970)
• Медаль «За оборону Кавказу»
• Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• Медаль «Ветеран праці»
• Медаль «Маршал Баграмян» (1997)
• Медаль Ананії Ширакаці (1999)
• Золота медаль імені Таманяна (2002) — за плідну роботу в галузі збереження і розвитку національних традицій вірменської архітектури
• Памятна медаль імені Фритьофа Нансена (2003) — за наукову і громадську роботу в галузі звинувачення Геноциду вірмен і за встановлення гуманітарних принципів
• Премія імені Тораманяна АН Вірменської РСР (1978) — за праці, присвячені вірменській архітектурі
• Премія президента РВ (2005) — за збірку «Проблеми історії та теорії вірменського містобудування та архітектури»
• Премія «Ваган Текеян» (2005) — за книгу Відновлення архітектурних пам'яток
• Почесний громадянин Єревана (2004) — за внесок у збереження архітектурної спадщини та реконструкції історичних архітектурних пам'яток і містобудування Єревана
• Почесний житель села Шнох Алавердського району (1966)
• Почесний член Міжнародної академії архітектури (2001)
• Почесний професор Архітектурного інституту Грузії (1995)
• Заслужений професор Державного інженерного університету Вірменії (2002)
• Почесний доктор Державного інженерного університету Вірменії (2003) — за величезний внесок в галузі історії вірменської архітектури і видатну роль в галузі розвитку архітектурної освіти і набуття світової високої значущості Державного інженерного університету Вірменії
• Золота памэятна медаль Державного інженерного університету Вірменії (2004)
• Почесний член Спілки письменників Вірменії (2002)
• Енцикліка Католикоса всіх вірмен Вазгена I (1978)
• Енцикліка Католикоса всіх вірмен Гарегіна II (2003).

Основні праці

Основні праці присвячені історії та теорії вірменської середньовічної та сучасної архітектури, життю та діяльності видатних вірменських архітекторів.

Має значний внесок в галузі підготування архітектурних кадрів, відновлення, охорони і пропаганди вірменських середньовічних пам'яток.

Бібліографія

• Арутюнян В. М. Архитектурные памятники Двина V—VII вв. — Ер., 1950.
• Арутюнян В. М., Сафарян С. А. Памятники армянского зодчества. — М., 1951.
• Арутюнян В. М. Звартноц. — Ер. : Армянское государственное изд-во, 1954. — 27 с.
• Арутюнян В. М., Оганесян К. Л. Архитектура Советской Армении. — Ер., 1955.
• Арутюнян В. М. Эчмиадзин / Оформл. худож. Ю. А. Боярского и Ю. А. Васильева. — М. : Искусство, 1958. — 24, [32] с. — 10 000 екз.
• Арутюнян В. М. Каравансараи и мосты средневековой Армении. — Ер. : Армгосиздат, 1960. — 147 с. (Текст на арм. яз.; резюме на рус. яз.)
• Арутюнян В. М. Город Ани. — Ер. : Армянское государственное изд-во, 1964. — 90 с.
• Арутюнян В. М. Архитектурные памятники Эчмиадзина. — Ер. : Айастан, 1968. — 75 с.
• Арутюнян В. М., Асратян М. М., Меликян А. А. Ереван. — М. : Стройиздат, 1968. — 303 с.
• Арутюнян В. М. Архитектура Советской Армении. — М. : Стройиздат, 1972. — 158 с.
• Арутюнян В. М., Асатрян М. С. Памятники Армении. — Бейрут., 1975.
• Арутюнян В. М. Архитектура Древнего мира. — Ер., 1978.
• Арутюнян В. М. Каменная летопись армянского народа. — Ер. : Советакан грох, 1985. — 208 с.
• Арутюнян В. М. Давайте построим. — Париж, 1988.
• Арутюнян В. М. История армянской архитектуры. — Ер., 1989. — 631 с.
• Арутюнян В. М. На удивительных перекрёстках красоты. Сборник рассказов об архитектуры Древнего мира (учебное пособие). — Ер. : «Анаит», 1999. — 246 с.
• Арутюнян В. М. На перекрёстках жизни (биографические воспоминания). — Ер. : «Вестник», 1999. — 284 с.
• Арутюнян В. М. Для долголетия. — Ер. : «Век», 2000. — 283 с.
• Арутюнян В. М. По дорогам мира. Книга А. — Ер. : «Век», 2000. — 360 с.
• Арутюнян В. М. По дорогам мира. Книга Б. — Ер. : «Век», 2000. — 288 с.
• Арутюнян В. М. По дорогам мира. Книга В. — Ер. : «Век», 2001. — 368 с.
• Арутюнян В. М. Современники по искусству (сборник статей). — Ер. : «Наука», 2001. — 540 с.
• Арутюнян В. М. Творческая заслуга и жизнь архитектора Самвела Сафаряна. — Ер. : «Век», 2002. — 68 с.
• Арутюнян В. М. Мы в столетии, столетие в нас. — Ер. : «Век», 2003. — 278 с.
• Арутюнян В. М. Восстановление архитектурных памятников (учебное пособие). — Ер. : «Век», 2003. — 280 с.
• Арутюнян В. М. Проблемы истории и теории армянского градостроительства и архитектуры. — Ер. : «Век», 2004. — 742 с.

Література

• «Заслуга и оценка» — сборник о жизни и творчестве В. М. Арутюняна / Сост. О. Маркосян. — Єреван : "Век", 2009. — 320 с. — ISBN 99941-47-27-7.
• Джангиров П. Дожить свой век // «Урарту». — Єреван, 2000.
• Тороманян А. Учёный, педагог, общественный деятель // Межвузовский сборник научных трудов. — Єреван : ЕрПИ, 1980.
• Свазлян В. Вараздат Арутюнян. Последний свидетель Армянского геноцида // «Азг» : ежедневная газета. — Єреван, 2008. — Թիվ 57.
• Овнатан А. Вараздат Арутюнян // «Молодая Армения». — Єреван, 1971.
• Рашидян Г. Хранитель каменной летописи // «Республика Армения». — Єреван, 1999.
• Вараздат Арутюнян — 90 // «Бнорран». — Єреван, 2000. — Թիվ 1—2.
• Чолакян М. Долгожитель из Васпуракана // «Новое время». — Єреван, 1999.
• Чолакян М. Человек, занятый своим делом // «Голос Армении». — Єреван, 2002.
• Новый лауреат премии имени Т. Тороманяна // «Советская Армения». — Єреван, 1979.
• Меликян Н. Вараздат Арутюнян — почётный член Союза писателей Армении // «Вараг». — Єреван, 2002. — Թիվ 49.
• Асратян М. М.. Вараздат Арутюнян (к 95-летию со дня рождения) // Вестник общественных наук НАН РВ. — Єреван, 2005. — Թիվ 1. — Էջ 230—233. — ISSN 0320-8117.
• Тигранян Э. A.. Вараздат Арутюнян, Каменная летопись армянского народа // Вестник общественных наук АН Армянской ССР. — 1986. — № 4. — С. 85—87. — ISSN 0320-8117.
• Сарьян О. Архитектор Вараздат Арутюнян // «Лрабер». — Єреван, 1961.

Посилання

• Профіль Вараздата Мартиросовича Арутюняна на офіційному сайті НАН РВ
• Профіль Вараздата Мартиросовича Арутюняна на офіційному сайті Спілки архітекторів Вірменії
• Gayane Poghosyan (20 червня 2011). Varazdat Harutyunyan (англ.). gayanepoghosyan.blog.com. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 23 листопада 2013.
• Марк Григорян (19 травня 2008). Вараздат Арутюнян. miacum.am. Процитовано 15 січня 2016.^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Свидетели Геноцида верят, что боль армянского народа разделит весь мир (рос.). www.hayinfo.ru. 24 квітня 2007. Архів оригіналу за 31 серпня 2013. Процитовано 17 серпня 2013.
• Germany to Turkey: Own Up to Massacre (англ.). www.dw.de. 22 квітня 2005. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 23 листопада 2013.
• Вараздат Арутюнян на сайті мерії Єревана (PDF) (вірм.). www.yerevan.am. Архів оригіналу (PDF) за 31 серпня 2013. Процитовано 17 серпня 2013.