Атаманюк Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Іванович Атаманюк
Atamanyiuk Vasilii.jpg
Василь Атаманюк
Ім'я при народженні Василь Атаманюк
Псевдо Василь Яблуненко
Народився 14 березня 1897(1897-03-14)
смт Яблунів, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (40 років)
Сандармох, Карельська АРСР, Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic.svg РРФСР, СРСР СРСР
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Діяльність письменник, поет, перекладач

Васи́ль Іва́нович Атаманю́к (14 березня 1897, містечко (нині смт) Яблунів, Косівського району Івано-Франківської області — 3 листопада 1937, Сандармох[1]) — український письменник (поет, перекладач, літературознавець), політичний діяч. Псевдонім — Василь Яблуненко. Жертва Сталінського терору.

Брат Михайла Атаманюка.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у бідній селянській родині.

У 1909—1915 роках навчався в Коломийській гімназії. Згодом закінчив юридичний факультет Львівського університету.

У роки Першої світової війни служив в австрійській армії (від 1915). Пройшов військовий вишкіл разом із українськими січовими стрільцями. Був перекладачем у Пресбюро, згодом — у легіон Український Добровольчий Легіон.[2]

1918—1921 мешкав у Катеринославі (нині Дніпро). Належав до партії боротьбистів. За Центральної Ради працював секретарем місцевої газети «Боротьба», завідувачем «трудової школи».[2]

1922 переїхав до Києва, прилучився до літературної організації «Західна Україна».

Арешт, ув'язнення, розстріл[ред. | ред. код]

Заарештовано 31 січня 1933 в Києві. В обвинувальному висновку органами ДПУ йому інкриміновано такий злочин:

Атаманюк був одним із керівників київської організації УВО (Українська військова організація). З його ініціативи і під його керівництвом була створена в Києві організація галицьких письменників — „За плуг“, перейменована в 1923 р. в „Західну Україну“, що ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил.[2]

Письменника звинувачували в тому, що він вів «активну контрреволюційну діяльність, спрямовану на повалення радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки».

Вимучений на допитах тортурами Атаманюк вимушено визнав себе винним і звів на себе й на деяких інших письменників наклеп.

Судової трійкою при колегії ОДПУ УРСР 1 жовтня 1933 засуджений за ст. 54-11 КК УРСР на 5 років ВТТ.

1 жовтня 1933 «судовою трійкою» при колегії ОДПУ УРСР засуджено за ст. 54-11 Кримінального кодексу УРСР («участь у контрреволюційній організації») на п'ять років ув'язнення.[1] Перебуваючи в концтаборі «Карлаг» і в «Соловках», звернувся 1 березня 1935 із проханням про помилування до особливого уповноваженого НКВС в Москві. У листі писав;

Після арешту неймовірними зусиллями деяких слідчих, які знущалися наді мною, били, двадцять діб не дозволяли спати і лягати, заставляли безперервно бігати, загрожували різними тортурами і т. ін., помістили серед польських шпигунів. Мене довели до безвольного несвідомого стану, і я вимушений був зізнатися під диктування в неіснуючих злочинах.[2]

Прохання про помилування надіслав і до Йосифа Сталіна (19 травня 1937) та Андрія Вишинського (29 травня 1937). Проте вони не полегшили його долі. Навпаки, Трійка 9 жовтня 1937 винесла йому новий вирок: «Атаманюка-Яблуненка Василя Івановича розстріляти».[2] Розстріляний в Карельської АРСР (Сандармох) 3 листопада 1937.[1] Радянська історіографія згодом, як це часто робилося у подібних випадках щодо репресованих, роком смерті поета подавала вигаданий рік — 1940.[3]

Реабілітований посмертно (1965). Іменем Атаманюка названо одну з вулиць Коломиї.[4]

Творчість[ред. | ред. код]

Перший друкований твір — вірш «Лист малого синка до батька на війну» — з'явився 1915. Перша поетична збірка «Як сурми заграли до бою» (Відень, 1916) мала антивоєнне спрямування. Вірші, оповідання, переклади та літературно-критичні статті друкував у газетах і журналах «Український пролетар», «Вісті», «Більшовик», «Пролетарська правда» та ін.

Згодом вийшли друком:

  • Збірки поезій:
    • Чари кохання (1921)
    • Хвилі життя (1922)
    • Жовтень (1924)
    • Дума про Степана Мельничука (1924)
    • Галичина (1925)
    • Зажурені флояри (1928)
    • За Збручем грози (1930)
  • Збірки оповідань:
    • Тяжкі роки (1930)
    • Батіг і багнет (1932)
    • Крізь кривду і кров (1932).

У цих збірках Атаманюк відобразив болі й страждання західноукраїнських селян в умовах польського-шляхетського гніту, наростання революційних настроїв,[2] духовну спорідненість західних і східних українців. Повісті «Тяжкі роки», «Батіг і багнет» і «Крізь кривду і кров» були останніми.

Василь Атаманюк-Яблуненко видав близько десятка збірок віршів і творів для дітей.

Як перекладач видав антологію «Нова єврейська поезія» (1923).

Упорядкував збірники:

  • Сатира і гумор (1926)
  • Літературні пародії (1927)
  • Революційні пісні Західної України (1928)
  • Революційна поезія Західної України (1930)
  • Антологія західноукраїнської поезії (т. 1—3, 1930—1931).


Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в «Список граждан, расстрелянных в Ленинграде, вне Ленинграда и впоследствии реабилитированных» (том 6 «Ленінградський мартиролог»), том 6 (рос.)
  2. а б в г д е Погребенник Ф. «…З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій» // Літературна Україна № 19(4428), 9 травня 1991 р. — С. 8.
  3. Атаманюк Василь Іванович. //Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  4. вул. Василя Атаманюка на Google Maps.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]