Атаманюк Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Іванович Атаманюк
Atamanyiuk Vasilii.jpg
Василь Атаманюк
Ім'я при народженні Василь Атаманюк
Псевдо Василь Яблуненко
Народився 14 березня 1897(1897-03-14)
смт Яблунів, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (40 років)
Сандармох, Карельська АРСР, Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic.svg РРФСР, СРСР СРСР
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Діяльність письменник, поет, перекладач
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка

Васи́ль Іва́нович Атаманю́к (14 березня 1897, містечко (нині смт) Яблунів, Косівського району Івано-Франківської області — 3 листопада 1937, Сандармох[1]) — український письменник (поет, перекладач, літературознавець), політичний діяч. Псевдонім — Василь Яблуненко. Жертва Сталінського терору.

Брат Михайла Атаманюка.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у бідній селянській родині.

У 1909—1915 роках навчався в Коломийській гімназії. Згодом закінчив юридичний факультет Львівського університету.

У роки Першої світової війни служив в австрійській армії (від 1915). Пройшов військовий вишкіл разом із українськими січовими стрільцями. Був перекладачем у Пресбюро, згодом — у легіон Український Добровольчий Легіон.[2]

1918—1921 мешкав у Катеринославі (нині Дніпро). Належав до партії боротьбистів. За Центральної Ради працював секретарем місцевої газети «Боротьба», завідувачем «трудової школи».[2]

1922 переїхав до Києва, прилучився до літературної організації «Західна Україна».

Арешт, ув'язнення, розстріл[ред. | ред. код]

Заарештовано 31 січня 1933 в Києві. В обвинувальному висновку органами ДПУ йому інкриміновано такий злочин:

Атаманюк був одним із керівників київської організації УВО (Українська військова організація). З його ініціативи і під його керівництвом була створена в Києві організація галицьких письменників — „За плуг“, перейменована в 1923 р. в „Західну Україну“, що ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил.[2]

Письменника звинувачували в тому, що він вів «активну контрреволюційну діяльність, спрямовану на повалення радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки».

Вимучений на допитах тортурами Атаманюк вимушено визнав себе винним і звів на себе й на деяких інших письменників наклеп.

Судової трійкою при колегії ОДПУ УРСР 1 жовтня 1933 засуджений за ст. 54-11 КК УРСР на 5 років ВТТ.

1 жовтня 1933 «судовою трійкою» при колегії ОДПУ УРСР засуджено за ст. 54-11 Кримінального кодексу УРСР («участь у контрреволюційній організації») на п'ять років ув'язнення.[1] Перебуваючи в концтаборі «Карлаг» і в «Соловках», звернувся 1 березня 1935 із проханням про помилування до особливого уповноваженого НКВС в Москві. У листі писав;

Після арешту неймовірними зусиллями деяких слідчих, які знущалися наді мною, били, двадцять діб не дозволяли спати і лягати, заставляли безперервно бігати, загрожували різними тортурами і т. ін., помістили серед польських шпигунів. Мене довели до безвольного несвідомого стану, і я вимушений був зізнатися під диктування в неіснуючих злочинах.[2]

Прохання про помилування надіслав і до Йосифа Сталіна (19 травня 1937) та Андрія Вишинського (29 травня 1937). Проте вони не полегшили його долі. Навпаки, Трійка 9 жовтня 1937 винесла йому новий вирок: «Атаманюка-Яблуненка Василя Івановича розстріляти».[2] Розстріляний в Карельської АРСР (Сандармох) 3 листопада 1937.[1] Радянська історіографія згодом, як це часто робилося у подібних випадках щодо репресованих, роком смерті поета подавала вигаданий рік — 1940.[3]

Реабілітований посмертно (1965). Іменем Атаманюка названо одну з вулиць Коломиї.[4]

Творчість[ред. | ред. код]

Перший друкований твір — вірш «Лист малого синка до батька на війну» — з'явився 1915. Перша поетична збірка «Як сурми заграли до бою» (Відень, 1916) мала антивоєнне спрямування. Вірші, оповідання, переклади та літературно-критичні статті друкував у газетах і журналах «Український пролетар», «Вісті», «Більшовик», «Пролетарська правда» та ін.

Згодом вийшли друком:

  • Збірки поезій:
    • Чари кохання (1921)
    • Хвилі життя (1922)
    • Жовтень (1924)
    • Дума про Степана Мельничука (1924)
    • Галичина (1925)
    • Зажурені флояри (1928)
    • За Збручем грози (1930)
  • Збірки оповідань:
    • Тяжкі роки (1930)
    • Батіг і багнет (1932)
    • Крізь кривду і кров (1932).

У цих збірках Атаманюк відобразив болі й страждання західноукраїнських селян в умовах польського-шляхетського гніту, наростання революційних настроїв,[2] духовну спорідненість західних і східних українців. Повісті «Тяжкі роки», «Батіг і багнет» і «Крізь кривду і кров» були останніми.

Василь Атаманюк-Яблуненко видав близько десятка збірок віршів і творів для дітей.

Як перекладач видав антологію «Нова єврейська поезія» (1923).

Упорядкував збірники:

  • Сатира і гумор (1926)
  • Літературні пародії (1927)
  • Революційні пісні Західної України (1928)
  • Революційна поезія Західної України (1930)
  • Антологія західноукраїнської поезії (т. 1—3, 1930—1931).


Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в «Список граждан, расстрелянных в Ленинграде, вне Ленинграда и впоследствии реабилитированных» (том 6 «Ленінградський мартиролог»), том 6 (рос.)
  2. а б в г д е Погребенник Ф. «…З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій» // Літературна Україна № 19(4428), 9 травня 1991 р. — С. 8.
  3. Атаманюк Василь Іванович. //Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  4. вул. Василя Атаманюка на Google Maps.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]