Ваджрадгара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ваджрадгара

Ваджрадга́ра (санскр. वज्रधार, Vajradhāra IAST; тиб.: རྡོ་རྗེ་འཆང། [rdo rje 'chang] (Dorje Chang — Дордже Чанг); яп.: 執金剛; кит.: 金剛總持; букв. «Утримувач Ваджри», «Утримувач Алмаза») — у Ваджраяні споконвічний Будда, уособлення Дхармакаї. У Тибетському буддизмі ототожнюється з Аді-Буддою.[1]

Іконографія[ред. | ред. код]

Ваджрадгара зображується у темно-синьому барві у позі медитації, як в одиночній формі, так і в єднанні Яб-Юм[2]. Він сидить на місячному і сонячному дисках, розташованих на лотосі, що розкрився[3]. Руки схрещені (в ділянці передпліч) на грудях : у правій руці - золота ваджра, у лівій - золота ваджраВаджрасаттви в лівій руці срібний дзвоник, що є символом жіночої духовності та праджні).

Ваджрадгара символізує недвоїстість, блискавичний стан просвітлення («ваджра» перекладається з санскриту як «блискавка», "діамант").

Ваджрадгара як Аді-Будда силою своєї мудрости і споглядання еманує дг'яні-будд[4]:

Будда Акшобг'я(Акшобх'я)
Будда Ратнасамбгава(Ратнасамбхава)
Будда Амітабга
Будда Амоґгасіддгі(Амогхасіддхи)
Будда Вайрочана

Передача вчення[ред. | ред. код]

Вважається, що Ваджрадгара передає вчення видатним йоґам, Махасіддгам. Наприклад, засновник лінії Каґ'ю тибетського буддизму Тілопа отримав від Ваджрадгари методи[5] «великого символу». Відтак, Ваджрадгара вважається Верховним Божественним Гуру школи Каг'юпа[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (рос.)Ваджрадхара // Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия
  2. (рос.)Изображения Будды Ваджрадхары в союзе Яб-Юм
  3. (рос.)Будда Ваджрадхара. Архів оригіналу за 2012-03-16. Процитовано 2012-01-13. 
  4. (рос.)Кочетов А. Н. Ламаизм. — Наука, 1973. — С. 105. — 199 с.
  5. (укр.)Пісні Міларепи.- 2010,2015.- C.22 [Ел.джерело: http://ratnashri.org.ua/wp-content/uploads/2017/08/milarepa-songs-ukr.pdf]
  6. (рос.)Великий Йог Тибета Миларепа. Личность. Деяния. Пер. Эванс-Вентца, с англ. Тумановой. Самара, 1994. – 266 с. (с.121)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]