Вперед, Італіє (2013)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вперед, Італія (2013))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття про чинну італійську партію. Про колишню італійську партію, що існувала з 1994 до 2009 року, див. Вперед, Італіє.
Вперед, Італіє

італ. Forza Italia
Країна Італія
Голова партіїАнтоніо Таяні
ЗасновникСільвіо Берлусконі
Дата заснування2013
Штаб-квартираPiazza San Lorenzo in Lucina 4, Рим
Ідеологія
Позиціяправоцентризм[9]
Союзники та блокиБрати Італії
Ліга Півночі
Рух за автономію
Членство в міжнародних організаціяхЄвропейська народна партія
Кількість членів приблизно 40 000 (2014)
106 000 (2015[10])
Офіційний сайтforzaitalia.it

Вперед, Італіє (англ. Forza Italia FI) — правоцентристська політична партія Італії, очолювана Сільвіо Берлусконі, а після його смерті Антоніо Таяні.

Партія створена 2013 року внаслідок розколу партії «Народ свободи» і являє собою відродження партії «Вперед, Італіє», що існувала з 1994 до 2009 року, коли та об'єдналася з кількома іншими партіями, утворивши «Народ свободи».

Нова партія «Вперед, Італіє» проголошена у червні 2013 року, 18 вересня 2013 створена у відповідь на голосування у Сенаті за позбавлення Берлусконі права на мандат, а 16 листопада 2013 партія «Народ свободи» була офіційно розпущена.

15 листопада 2013 група прихильників колишнього соратника Берлусконі по партії «Народ свободи» — Анджеліно Альфано (переважно християнських демократів) оголосила про заснування альтернативної партії «Новий правий центр». Інша група вихідців з «Народу свободи» на чолі з колишнім мером Рима Джованні Алеманно створила партію «Італія насамперед» і потім вела переговори про об'єднання з партією «Брати Італії — Національний правий центр».

Символіка партії «Вперед, Італіє» з'явилася на регіональних виборах 2013 року у Трентіно-Альто-Адідже у місцевих варіаціях «Вперед, Трентіно» і «Вперед, Альто-Адідже» (у списку з регіональним підрозділом «Ліги Півночі»).

Ідеологія

[ред. | ред. код]

Ідеологія FI подібна до ідеології її попередника, Народу свободи (PdL), всеосяжної правоцентристської партії, яка включає християнських демократів, лібералів, консерваторів і соціал-демократів. FI представляє себе як «ліберальну», «католицьку», «реформістську» і «помірковану[en]» альтернативу політичним лівим у союзі з політичними правими[11][12][13] але не як праву[14]. Розпад PdL і вихід Нового правого центру (NCD) залишили FI з більш ліберальною базою. Загалом, довго підготовленим поверненням до FI Берлусконі мав на меті повернення до «ліберального коріння[en]» партії; роблячи це, він зміцнив свої зв’язки з тими лібералами, як Антоніо Мартіно, які були маргіналізовані в PdL[15], втрачаючи багато своїх християнських демократів і консерваторів на користь NCD.

У соціальних питаннях більшість політиків FI консервативні, хоча меншість із них можна вважати лібералами. Згідно за статтею Corriere della Sera, щодо так званих «етичних питань», таких як аборти та права ЛГБТ[en], партія прагнула повернутися до своїх початкових цінностей 1994 року, включаючи «лібералізм, соціалістичне коріння, навіть радикальну складову», поважала «свободу совісті» своїх депутатів, і була відкрита для громадянських союзів, тоді як позиції NCD були «ближчими до позицій європейських традиціоналістських правих»[16]. У жовтні 2014 року Берлусконі особисто підтримав пропозиції Ренці щодо цивільного партнерства для геїв і швидшого шляху до громадянства для дітей іммігрантів, які народилися в Італії[17], однак партія залишалася соціально консервативною. FI уточнила, що розглядає шлюб виключно як союз між чоловіком і жінкою[18]; Більшість його членів проголосували проти цивільного партнерства, тоді як NCD проголосувала за[19][20]. Крім того, партія критично ставиться до викладання гендерних досліджень у школах[21]. Члени партії загалом виступають проти абортів і прагнуть обмежити доступ до них[22] та евтаназії[23]. Партія критикувала нелегальну імміграцію та те, як нею керують лівоцентристські коаліційні уряди[24]. Вона також заявила про те, що проти впровадження jus soli в Італії[25]. Крім того, партія виступає проти легалізації наркотиків[en], яку вважає потенційно негативною для здоров'я та некорисною для вирішення кримінальних справ[26]. Коли попередники FI були при владі, вони обмежили законодавство з цього питання законом Фіні-Джованарді[27]. Нарешті, FI вважає Італію країною з християнською цивілізацією та підтримує демонстрацію християнських символів у громадських місцях[28].

З економічних питань FI більше підтримує приватний, ніж державний сектор. Вона спрямована на представництво інтересів власників бізнесу та часто виступає за зменшення податків, бюрократизму і державних витрат. Однією з останніх її пропозицій є запровадження пропорційного податку. Крім того, FI більше підтримує угоди про вільну торгівлю, а не протекціонізм[29].

У зовнішній політиці партія підтримує Європейський Союз (ЄС), незважаючи на елементи критики, НАТО та тісні відносини зі Сполученими Штатами. FI також прагне мати хороші відносини з Росією, особливо в захисті інтересів італійських компаній, які експортують на російський ринок[30]. Партія є членом європеїстської, правоцентристської Європейської народної партії (ЄНП). Тоді як більшість його членів підтримують Європейський Союз (ЄС), найпомітнішим прикладом є Таяні (президент Європейського парламенту з 2017 року), інші є дещо євроскептичними та критикують євро та роль Німеччини в ЄС[31][32][33]. Партія відмовляється від ярлика «євроскептичної», але підтримує реформу ЄС[34]. У 2017 Берлусконі помирився з Ангелою Меркель, канцлером Німеччини та одним із лідерів ЄНП, після років ворожнечі, підтвердивши свою підтримку європейської інтеграції та свою ворожість до популізму[35][36][37].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Nordsieck, Wolfram (2018). Italy. Parties and Elections in Europe. Процитовано 18 травня 2018.
  2. ↑ Adami, Marina (30 вересня 2021). A Crowded and Complex Picture: Local Elections in Italy. Green European Journal. Процитовано 19 серпня 2022.
  3. ↑ Fantasma Salvini agita 'cespugli' di Forza Italia (італ.). Adnkronos. 2 січня 2020. Процитовано 19 серпня 2022.
  4. ↑ Saini, Valentina (20 липня 2022). La Liga, Forza Italia y el M5E abandonan a Draghi al no votar la moción de confianza (ісп.). La Voz de Asturias. Процитовано 4 вересня 2022.
  5. ↑ https://www.fondapol.org/en/study/1886
  6. ↑ Партія «Italian Liberal Party (PLI)» - енциклопедія Britannica (англ.)
  7. ↑ Woods, Dwayne (2014). The Many Faces of Populism in Italy: The Northern League and Berlusconism. Emerald Group. с. 28, 41—44. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  8. ↑ Pietro Ignazi (30 серпня 2015). Chi sono i populisti? Lega e Forza Italia. M5s difende le regole. il Fatto Quotidiano.
  9. ↑ Nicolò Conti (2015). No Longer Pro-European? Politicisation and contestation of Europe and Italy. У Andrea Mammone; Ercole Giap Parini; Giuseppe Veltri (ред.). The Routledge Handbook of Contemporary Italy: History, Politics, Society. Routledge. с. 139. ISBN 978-1-317-48755-5.
  10. ↑ Paola Di Caro (17 травня 2015). Forza Italia, i tormenti di un partito. il Corriere della Sera.
  11. ↑ Silvio Berlusconi (25 квітня 2016). Silvio Berlusconi: "Ecco dove va Forza Italia". il Giornale.
  12. ↑ unknown (9 вересня 2017). Berlusconi candida Fi alla guida del centrodestra: "Dobbiamo tornare a governare". la Repubblica.
  13. ↑ Askanews (2 травня 2017). Berlusconi:ora progetto governo liberal-riformatore centrodestra. Tiscali[en].
  14. ↑ Editorial Staff (25 квітня 2016). Berlusconi chiarisce: "Noi non siamo di destra. Ecco dove va Forza Italia". Secolo d'Italia[en].
  15. ↑ Berlusconi seeks return to liberal roots. Financial Times. 22 липня 2012.
  16. ↑ Pd-azzurri: asse sui diritti (senza Ncd) (італ.). Corriere della Sera. 4 січня 2014.
  17. ↑ "Dico sì a unioni gay e ius soli" Un altro asse Berlusconi-premier. Процитовано 9 червня 2015.
  18. ↑ Feo, Fabrizio de (13 січня 2016). Unioni civili, confronto in Forza Italia. ilGiornale.it.
  19. ↑ Unioni civili e adozioni, Pd diviso Berlusconi: "No al ddl Cirinnà". Corriere della Sera. 13 січня 2016.
  20. ↑ Unioni civili sono legge: M5s si astiene. Lega e Fdi contro. Renzi: "E' un giorno di festa". Le destre: "Referendum" - Il Fatto Quotidiano. 11 травня 2016.
  21. ↑ Forza Italia rilancia. Archivio - la Repubblica.it.
  22. ↑ Aborto e nozze gay, ecco come hanno votato gli italiani a Strasburgo. www.lanuovabq.it.
  23. ↑ La Camera approva la legge sul biotestamento. I deputati cattolici: "E' eutanasia". LaStampa.it. 20 квітня 2017.
  24. ↑ Neve, Giovanni (27 липня 2017). Migranti, Berlusconi: "Un accordo con la Libia è l'unica soluzione". ilGiornale.it.
  25. ↑ Romano, Luca (19 червня 2017). Ius soli, Berlusconi: "La cittadinanza va meritata". ilGiornale.it.
  26. ↑ Italia, Movimento Forza. Forza Italia - Gasparri: Il professor Veronesi sbaglia, liberalizzare la droga non indebolisce la mafia. www.forzaitalia.it. Архів оригіналу за 10 листопада 2017. Процитовано 27 січня 2023.
  27. ↑ http://www.cesdop.it/public/Scheda%20droga%20e%20legge.PDF
  28. ↑ Esporre il crocifisso nelle aule consiliari, la mozione di Forza Italia - gonews.it. 3 липня 2017.
  29. ↑ Berlusconi: "No a patrimoniali e aumenti Iva, flat tax al 23%". Il Sole 24 ORE. 9 червня 2017.
  30. ↑ Fi, Berlusconi sul palco di Fiuggi. Coro dalla platea: "Un presidente, c'è solo un presidente". 17 вересня 2017.
  31. ↑ Quegli economisti euroscettici (proprio come Berlusconi) (італ.). Il Foglio. 31 жовтня 2011. Архів оригіналу за 14 травня 2014. Процитовано 22 січня 2014.
  32. ↑ Can Berlusconi make a eurosceptic comeback?. la Repubblica/The Guardian. Presseurop. 26 червня 2012. Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 22 січня 2014.
  33. ↑ Berlusconi turns Eurosceptic in bid to return to power. City A.M. 18 липня 2012. Процитовано 22 січня 2014.
  34. ↑ Paola Tavola (28 червня 2017). Tajani: "Centrodestra vince se guida Forza Italia. Europa da cambiare, ma non in discussione". Euronews.
  35. ↑ Goffredo De Marchis (18 серпня 2017). "Silvio, pensaci tu". Merkel e Berlusconi, l'asse anti-populisti. la Repubblica.
  36. ↑ Flavia Perina (5 серпня 2017). Berlusconi abbraccia la Merkel e l'europeismo, ed era ora. Linkiesta.
  37. ↑ Marco Damilano (31 серпня 2017). Coalizione alla tedesca: la Merkel "riabilita" Berlusconi per un governo Pd-Forza Italia. l'Espresso.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Вперед,_Італіє_(2013)