Венеційський купець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Венеційський купець
Merchant venice tp.jpg
титульна сторінка видання 1600 р.
Оригінал The Merchant of Venice
Жанр Трагікомедія / комедія
Автор Вільям Шекспір
Мова англійська
Написаний між 1596 та 1597 роками
Виданий 1600 р.
Переклад Іван Франко, Ірина Стешенко
Wikisource-logo.svg Текст у Вікіджерелах

«Венеційський купець» (англ. The Merchant of Venice) — комедія Вільяма Шекспіра написана близько 1596-1597 року.

Дійові особи[ред.ред. код]

  • Дож Венеції.
  • Принц Марокканський, Принц Арагонський — поклонники Порції.
  • Антоніо, венеційський купець.
  • Бассаніо, його друг.
  • Граціано, Салеріо, Соланіо — друзі Антоніо й Бассаніо.
  • Лоренцо, закоханий в Джессіку.
  • Шейлок, багатий єврей.
  • Тубал, єврей, його друг.
  • Ланчелот Гоббо, блазень, слуга Шейлока.
  • Старий Гоббо, батько Ланчелота.
  • Леонардо, слуга Бассаніо.
  • Балтазар, Стефано — слуги Порції.
  • Порція, багата спадкоємиця.
  • Нерісса, її служниця.
  • Джессіка, дочка Шейлока.
  • Венеційські сенатори, члени суду, тюремник, слуги, почет та інші.

Дія відбувається почасти в Венеції, почасти в Бельмонті — маєтку Порції на суходолі.

Сюжет[ред.ред. код]

Дія перша[ред.ред. код]

Басаніо, який погруз у боргах, розказує Антоніо, що хоче одружитися з вродливою заможною панною — Порцією, після чого розрахується з усіма боргами, але для цієї справи йому потрібні кошти. Антоніо погоджується позичити потрібну суму, але каже, що не має готівки, тому вони беруть кредит у єврея Шейлока, який взамін добивається наче б то жартівливої розписки, згідно з якою, якщо борг не буде сплачено вчасно, він зможе вирізати фунт м′яса з тіла Антоніо. Тим часом у Бельмонті Порція та Нерісса обговорють дивний заповіт батька Порції (який полягає у тому, що Порцію отримає той претендент, який вибере свинцеву скриньку з поміж золотої, срібної та свинцевої), та, обговорюючи можливих наречених, віддають перевагу Басаніо.

Дія друга[ред.ред. код]

Маврикій Готліб, «Шейлок і Джессіка», 1876 р.

Принц Марокканський та принц Арагонський вибирають золоту та срібну скриньки відповідно і відбувають ні з чим. Ланчелот переходить на службу до Басаніо, а Джессіка втікає до свого коханого Лоренцо, захопивши частину багатств свого батька. Басаніо разом з Граціано прибувають до Бельмонта.

Дія третя[ред.ред. код]

У Венеції ходять чутки, що кораблі Антоніо знищені, а разом з ними і його можливість віддати борг. Басаніо, гостюючи у Бельмонті, вибирає правильну скриньку і отримає право на одруження з Порцією. Граціано та Нерісса також вирішують одружитись, але прибувають Лоренцо, Джессіка і Салеріо з листом від Антоніо, в якому він розказує про своє скрутне становище. Басаніо, Грацаніо та Салеріо поспішно відбувають до Венеції, а Порція та Нерісса, вдавши що тимчасово йдуть в монастир і залишивши маєток на Лоренцо й Джессіку, таємно вирушають до Венеції.

Дія четверта[ред.ред. код]

Венеція. Зала суду. Шейлок, незважаючи на всі вмовляння та вигідні пропозиції наполягає на своєму праві вирізати шматок плоті Атоніо. На суд, під виглядом доктора права, прибуває Порція і береться за розгляд справи. Вона підтверджує право Шейлока на фунт м'яса, але попереджає, що він не має права проливати християнську кров. Позивач погоджується на потрійну суму, але псевдоюрист переходить в наступ і звинувачує його в посяганні на життя громадянина Венеції. Єврей, згідно з вироком, повинен заплатити штраф, охреститися і визнати свою дочку спадкоємицею. Порція та Нерісса добилися в подяку перснів, які вони раніше дали Басаніо та Грацаніо зі застереженням ніколи нікому їх не віддавати.

Дія П'ята[ред.ред. код]

До Бельмонту повертаються Порція, Нерісса, Бассаніо, Антоніо та Граціано. Жінки вдавано обурюються зникненню перснів, але пізніше відкривають правду і всі щасливі таким закінченням історії.

Історія та джерела написання твору[ред.ред. код]

П'єсу було зареєстровано в Палаті торговців папером у липні 1598 р. Вперше видана під назвою «Чудова історія про Венеційського купця. З надзвичайною жорстокістю єврея Шейлока стосовно названого купця, в якого той хотів вирізати рівно фунт м'яса; із зображенням домагань руки Порції шляхом вибору трьох скриньок. Як вона неодноразово виконувалась лорда-камергера слугами. Написана Вільямом Шекспіром» 1600 р. Перевидавалась удруге 1619 р. під тією ж назвою, але без посилання на виставу. І врешті вийшла in folio 1623 р.

Сюжет про вексель міг бути запозичений Шекспіром зі збірника Джованні Фіорентіно «Простак» (1558 р.). Також у збірнику натрапляємо на назву Бельмонт і мотив персня. Сюжетну лінію сватання з відгадуванням портрета, схованого в одній із скриньок, обіграно в 66-му оповіданні збірника «Римські діяння» (бл. 1400; перекладено англійською мовою 1577 p.). Є згадка про постановку лондонським театром «Бик» загубленої п'єси «Єврей», що за сюжетом нагадує «Венеційського купця». До подібної ж теми звертається і Деккер у п'єсі «Венеційський єврей». Постановка п'єс із євреєм-лихварем у ролі головного персонажа особливо поширилась після сенсаційного процесу лейб-медика королеви Єлизавети, португальського єврея — Лопеса, звинуваченого у спробі отруїти королеву (страчений в 1594 p.).

Українською мовою вперше переклад «Венеційського купця» здійснив Іван Франко (завершено переклад 1912 p., опубліковано 1956 p.).

Джерела[ред.ред. код]

В.Шекспір. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 2. К.: Дніпро, 1986. 624 с.

Посилання[ред.ред. код]