Отелло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Отелло, венеціанський мавр
Othello title page.jpg
Оригінал The Tragedy of Othello, The Moor of Venice
Жанр трагедія
Автор Вільям Шекспір / Вільям Шекспір
Мова англійська
Написаний 1603
Виданий 1622
Переклад Ірина Стешенко
Wikisource-logo.svg Текст у Вікіджерелах

Оте́лло, венеціа́нський мавр (англ. The Tragedy of Othello, The Moor of Venice, часто коротко Отелло за ім'ям головного героя) — п'єса Вільяма Шекспіра, написана близько 1604 року. Сюжет п'єси заснований на творі Джіральді Чинта «Венеціанський мавр».

Сюжет[ред.ред. код]

Отелло, мавр, здобув собі славу як чудовий полководець. Він знайомиться з Дездемоною, дочкою Брабанціо. Вражена його розповідями про військові кампанії, дівчина закохується в Отелло і таємно з ним вінчається. Брабанціо звертається до Дожа Венеції, вважаючи, що мавр закохав у себе Дездемону за допомогою чаклунства. Однак Отелло вдається переконати всіх, що Дездемона абсолютно вільна в своїй волі: «Вона мене за муки полюбила, а я її за співчуття до них». Він отримує призначення прийняти командування віддаленим гарнізоном і їде туди з молодою дружиною.

Його помічник Яґо і дворянин Родріґо готують змову. Вони хочуть прибрати Отелло і зайняти його місце. Яґо переконує Отелло, що Дездемона — коханка Кассіо, молодого підлеглого Отелло. Яґо заводить з Кассіо розмову про його дівчину, походжаючи по двору повз місце, де сховався Отелло. У мавра, який чує лише уривки фраз, складається враження, що мова йде про його дружину. Він починає вірити Яґо і ревнувати Дездемону. Для того, щоб остаточно запевнити Отелло в невірності Дездемони, Яґо підкладає Кассіо її хустку, подарунок чоловіка. Отелло знаходить у молодої людини цей «доказ зради». Яґо радить Отелло вбити Дездемону уві сні. А Отелло наказує Яґо вбити Кассіо. Винісши вирок невірній заздалегідь, Отелло звинувачує Дездемону. Він не слухає ні її, ні Емілію, дружину Яґо, яка намагається запевнити ревнивця в тому, що дружина його — безневинний янгол, що вона і в думках не тримала нічого подібного. Яґо і Родріґо йдуть до Кассіо, і Родріґо ранить Кассіо в ногу, а потім хитрий Яґо вбиває наївного Родріґо. Приходить охорона, інші люди і забирають Кассіо і труп Родріґо. Яґо каже, що захищав Кассіо, а Родріґо він не вбивав.

Коли Дездемона лягла на ліжко, мавр почав говорити їй все, що, як він вважає, знає. Але дружина все заперечує. Вражений «брехливістю» і «ранньою зіпсованістю» настільки юної дівчини (адже він чув слова Кассіо своїми вухами, бачив свій подарунок в його руках своїми очима!), Отелло душить Дездемону, вона вмирає. Входять охоронці, Яґо, дружина Яґо, Кассіо та інші люди. Дружина Яґо говорить усю правду всім, розкриваючи плани чоловіка, і розлючений Яґо заколює її. А Отелло, не в силах винести звістки про те, що він своїми руками вбив люблячу і вірну дружину, розбив своє щастя, виносить сам собі смертний вирок і заколюється. Яґо арештований, і всі йдуть.

Дійові особи[ред.ред. код]

  • Дож Венеції
  • Брабанціо, сенатор
  • Інші сенатори
  • Ґрац'яно, брат Брабанціо
  • Отелло, благородний мавр, на службі Венеціанської республіки
  • Кассіо, його лейтенант
  • Яґо, його хорунжий
  • Родріґо, венеціанський дворянин
  • Монтано, попередник Отелло з управління Кіпром
  • Блазень, слуга Отелло
  • Дездемона, дочка Брабанціо і дружина Отелло
  • Емілія, дружина Яґо
  • Б'янка, куртизанка
  • Моряк, Вісник, Ґерольд, офіцери, шляхта, музики, свита, варта і слуги

Місце дії[ред.ред. код]

Перша постановка[ред.ред. код]

Перша постановка в жовтні 1604 року в лондонському театрі «Глобус» (Отелло — Р. Бербедж).

Українські переклади[ред.ред. код]

Перший переклад п'єси українською мовою був здійснений Пантелеймоном Кулішем, і він входить до першого тому його перекладів з Шекспіра, виданого 1882 р. у Львові. У 1890-х п'єсу переклав Марко Кропивницький (за російським перекладом П. Вейнберга). Також трагедію «Отелло» переклали Панас Саксаганський та Ірина Стешенко.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Вільям Шекспір запозичував свої сюжети буквально звідусіль — з давніх хронік, новел і моряцьких оповідань. Часом він обходився з історичною правдою дуже вільно. Наприклад, Отелло насправді мавром ніколи не був. Реальний прототип літературної трагедії — італієць на ім'я Мауріціо Отелло. Він командував венеціанськими військами на Кіпрі з 1505-го по 1508-й і втратив там свою дружину за вкрай підозрілих обставин. Кіпріоти дуже пишаються, що Дездемону душили саме на їх острові, і охоче показують туристам замок Отелло у Фамагусті. Але навіть вони вважають, що з національністю головного героя Шекспір «перегнув». І у Венеції, і на Кіпрі, і в усій тогочасній Європі маврів не вважали повноцінними людьми і навряд чи стали б довіряти їм командування флотом. Ключ до розгадки криється в імені ревнивця. Пестлива форма імені Мауріціо звучить як «Мауро» («мавр» по-італійськи). Мабуть, тому Шекспір вирішив зарахувати свого героя до народу, який населяв тоді південне узбережжя Середземного моря. Помилку Шекспіра посилили театральні режисери, які зробили Отелло негром, яким він і донині виходить на сцену.
  • Іменами головних персонажів п'єси названі два популярних сорти бузульника — декоративної рослини з родини айстрових: Ligularia dendata Дездемона і Ligularia dendata Отелло. У обох сортів листова пластина зверху зеленувата, а знизу — темніша, близька до криваво-червоною, у сорту Отелло червоні жилки листа на просвіт нагадують кровоносні судини.
  • О. Пушкін писав: «Головна трагедія Отелло не у тому, що він ревнивий. Суть у тому, що він занадто довірливий».
  • Фразу «Мавр зробив свою справу, мавр може йти» іноді помилково приписують Отелло. Насправді вона з п'єси «Змова Фієско в Генуї» (1783) німецького поета Йоганна-Фрідріха Шіллера.
  • Номер 51 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[1].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]