Вера Бріттен
| Вера Бріттен | ||||
|---|---|---|---|---|
| Vera Britain | ||||
 Бріттен невдовзі після Першої Світової | ||||
| Народилася |
29 грудня 1893 Ньюкасл-андер-Лаймd, Стаффордшир[d], Стаффордшир, Англія, Сполучене Королівство[1] | |||
| Померла |
29 березня 1970 (76 років) Вімблдон, Мертон, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Велика Британія[2] | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Велика Британія | |||
| Діяльність | медична сестра, письменниця, поетка, письменниця-романістка, активістка за права жінок, пацифістка, журналістка, антивоєнна активістка, суфражистка | |||
| Сфера роботи | поезія | |||
| Alma mater | Коледж Сомервіль, Оксфорд | |||
| Мова творів | англійська | |||
| Жанр | фемінізм, пацифізм | |||
| Magnum opus | Заповіт юності | |||
| Членство | Six Point Groupd[3] | |||
| Конфесія | англіканство | |||
| Брати, сестри | Edward Brittaind[2] | |||
| У шлюбі з | Сер Джордж Катлін | |||
| Діти | Джон Бриттен-Катлін, Ширлі Уільямс | |||
|
| ||||
 Вера Бріттен у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Вера Марі Бріттен (англ. Vera Mary Brittain, 29 грудня 1893, Ньюкасл-андер-Лайм, Стаффордшир — 29 березня 1970, Вімблдон) — медсестра Відділення Волонтерської Допомоги, письменниця, феміністка та пацифістка. Її мемуар бест-селлер 1933 Заповіт Юності розповідає про те, що вона пережила під час Першої Світової Війни та початок її шляху у напрямку фемінізму.
Життя та робота[ред. | ред. код]
Бріттен народилася у Ньюкасл-Андер-Лайм у сім'ї заможного паперового фабриканта, Томаса Артура Бріттена (1864—1935) та його дружини Едіт Бервон Бріттен (1868—1948), який володів паперовими млинами у Ханлеї та Чедлтоні.
Коли їй було 18 місяців, її сім'я переїхала до Маклесфілда, Чешир, та коли їй виповнилося 11 років, вони знову переїхали, до курортного містечка Бакстон, у Дербіширі. Зростаючи, її єдиний брат Едуард був її найближчим товаришем. З 13 років вона відвідувала школу-інтернат у Сен Моніка, Кінгсвуд, Суррей, де директором була її тітка.
Незважаючи на початкові заперечення свого батька, вона вчила англійську літературу у коледжі Сомервіля, Оксфорд, відкладаючи своє навчання після одного року влітку 1915 року, для того, щоби працювати у якості медсестри у «Відділені Волонтерської Допомоги» упродовж більшої частини Першої Світової, спочатку у Бакстолі та пізніше у Лондоні, Мальті та Франції. Її наречений Роланд Лейтон, близькій друг Віктора Річардсона та Джофрі Сарлова, та її брат Едвард, були усі вбиті на війні. Їх листи один одному задокументовані у книзі «Листи від Втраченого Покоління». В одному листі Лейтон звертається до свого покоління волонтерів державної школи де він пише, що він відчуває необхідність зіграти «активну роль» у війні.
Для Бріттен було важко пристосуватися до пислявоєнної Англії коли вона повернулася до Оксфорду після війни викладати історію. Вона зустріла Вініфред Холтбі, з якою почала тісно дружити. Вони обидві прагнули утвердитися на лондонській літературній сцени. Їх дружба тривала до смерті Холтбі від ниркової недостатності у 1935 році. Її іншими літературними сучасниками були: Дороті Л. Сеєрс, Хільда Рейд, Маргарет Кенеді та Сильвія Томпсон.
У 1925 Бріттен одружилася з Джорджон Катліном, політичним вченим (1896—1979). Їх син, Джон Бріттен-Катлін (1927—1987), з яким у Віри були складні стосунки, був художником, живописцем, бізнесменом та автором автобіографії «Сімейний Квартер», яка з'явилася у 1987. Їх донька народилася у 1930 році та є колишнім Міністром Праці а зараз займає посаду пера від партії ліберал-демократів, Ширлі Вільямс, одна з «Банди чотирьох», котра протестує проти правого крила Партії Праці яке відмовилося засновувати Соціал Демократичну Партію у 1981.
Перший опублікований роман Бріттен, «Темний Приплив», створив скандал, так як він висміював донів Оксфорда, особливо у Сомервілі. У 1933 вона опублікувала роботу, завдяки якій вона стала відомою, «Заповіт Юності», за якою йшов «Заповіт Дружби» (1940) її данина попередній та біографію Вініфред Холтбі і «Заповіт Досвіду» (1957), продовження її власної історії, яка розвивалася між 1925—1950. Вера Бріттен писала від щирого серця, засновуючи багато своїх романів на реальному досвіді та реальних людях. Щодо цього, її роман «Почесна Держава» (1936) був автобіографічним, який зачіпав втрачену дружбу з романістом Філісом Бентлі, її романтичні почуття до американського видавця Джорджа Брета Молодшого та смерть її брата Едварда під час бойових дій на італійському фронті у 1918. Щоденники Бріттен між 191 — 17 були опубліковані у 1918 році як «Хроніки Юності». Деякі критики сперечалися, що «Заповіт Юності» дуже сильно відрізняється від британських записів часів війни, припускаючи що вона була більш стриманою, коли писала ретроспективно.
У двадцятих роках двадцятого століття вона стала регулярним спікером від імені Ліги Націй, але у червні 1936 її запросили виступати на мітингу миру у Дорчестрі, де вона ділила платформу з Діком Шепардом, Джорджем Ланибері, Лоуренсом Хаузменом та Дональдом Сопером. Пізніше, Шепард запросив її взяти участь у «Союзі Обітниці Миру». Впродовж шести місяців обережного міркування у січні 1937 вона погодилася. Пізніше в цьому році, Бріттен також приєдналася до Англіканського Пацифістського Об'єднання. Її нещодавно відкритий пацифізм вийшов на перший план під час Другої Світової Війни, коли вона почала серію «Листів до Прихильників Миру».
Вона була практикуючим пацифістом у тому сенсі, що вона працювала вогневідвідником та подорожувала по країні збираючи кошти на акцію допомоги харчовими продуктами від Союзу Обітниці Миру. Її зневажали за те, що вона виступала проти масових бомбардувань німецьких міст через її буклет 1944 під назвою «Різанина Бомбардуванням». У 1945, нацистська «Чорна Книга»', яка містила приблизно 3,000 людей, які повинні були б миттєво заарештовані після німецького вторгнення до Британії, містила також її ім'я.
З 1930 року та далі, Бріттен була регулярним вкладником пацифістського журналу «Мирні Новини». Врешті-решт вона стала членом редакційної колегії журналу та протягом 1950—1960 вона «писала статті проти апартеїду та колоніалізму та на користь ядерного роззброєння».
У листопаді 1966, вона впала на погано освітленій вулиці на шляху до публічного виступу. Вона відвідала виступ, але після цього було виявлено, що в неї тріщина та зламаний мізинець на правій руці. Ці травми почали фізичний занепад у якому її розум став більш збентеженим та усамітненим. Приблизно в цей час BBC взяла в неї інтерв'ю; колі її спитали, чи пам'ятає вона Роланда Лейтона, вона відповіла «а хто це?»
Бріттен ніколи повністю не відійшла від смерті свого коханого брата у червні 1918. Вона померла у Вімблдоні 29 березня 1970 у віці 76 років. За її бажанням її попіл повинен був бути розвіяним на могилі Едварда на Плато Азіаго у Італії — «майже 50 років більша частина мого серця була на тому італійському кладовищі» — та її донька виконала її бажання у вересні 1970.
Культурна спадщина[ред. | ред. код]
Її зобразила Шеріл Кембел у телевізійній адаптації «Заповіту Юності» на BBC2 у 1979 році.
Автор пісень, приятель та член «Англіканського Пацифістського Товариства» Сью Гілмьорей написала пісню в честь Бріттен, яку назвала «Вера»
У 1998 році, «Перші листи» з Першої Світової Війни Бріттен були відредаговані Аланом Бішопом та Марком Бостріджем та опубліковані під назвою «Листи від втраченого покоління». Вони також були адаптовані Бостриджем для серій Radio Four, де брали участь Аманда Рут та Руперт Грейвс.
«Тому що тебе нема», новий підбір поезії, виданий у 2018, щоби вшанувати пам'ять дев'ятнадцятої річниці «Перемир'я».
У лютні 2009 року було повідомлено, що BBC Films збирається адоптувати мемуари Бріттен «Заповіту Юності» для подальшого фільму[5]. Ірландській актрисі Сірші Ронан була дана роль зіграти Бріттен. Проте, у грудні 2013 було оголошено, що шведська актриса Алісія Вікандер буде грати роль Бріттен у фільмі, який побачив світ у 2014 році у якості частини вшанування пам'яті Першої Світової Війни. У фільмі також знімалися Кіт Харінгтон, Колін Морган, Таронм Егертон, Александра Роуч, Домінік Вест, Емілі Вотсон, Джоана Сканлан, Хенлі Атвел, Джонатан Бейлі та Анна Чанселор. Девід Хейман, продюсер фільмів про Гаррі Поттера та Розі Алісон були продюсерами цього фільму.
Дощечки з її прізвищем є на всіх колишніх домах, де вона мешкала, а саме: 9 Сідмаус Авеню, Ньюкастл-андер-Лайм, 151 Парк Роуд, Бакстон, Доуті-стріт, Блюмбсбері та 117 Вімеринг Меншен, Мейда Вейл, західний Лондон. Також є дощечка з її прізвищем у садах Павіліон, Бакстон, вшановуючи пам'ять про проживання Бріттен у цьому місті, хоча дати які вказують на час написані невірно.
Архів Вери Бріттен був проданий у 1971 році університету МакМастер у Гамільноті, Онтаріо. Подальша колекція папер, накопичена під час написання її біографії, була подарована бібліотеці коледжу Сомервіль, Оксворд, Полоном Бері та Марком Бостріджем.
-
Променад носить ім'я Вери Бріттен у Гамбурзі -
Променад Вери Бріттен, Гамбург -
Берег Вери Бріттен
Відібрана бібліографія[ред. | ред. код]
- 1923 — The Dark Tide
- 1929 — Halcyon: Or, The Future of Monogamy (есе, To-day and To-morrow [Архівовано 28 липня 2013 у Wayback Machine.] серія памфлетів)
- 1933 — Testament of Youth
- 1936 — Honorable Estate (роман з елементами автобіографії)
- 1940 — Testament of Friendship
- 1941 — England's hour (листи та стаття початку Другої світової війни)
- 1944 — Massacre by Bombing
- 1957 — Testament of Experience
- 1960 — The women at Oxford; a fragment of history
- 1981 — Chronicle of Youth: The War Diary, 1913—1917 (щоденник)
- 1985 — Testament of a generation: the journalism of Vera Brittain and Winifred Holtby (статті Бріттен та Холтбі)
- 1988 — Testament of a peace lover (пацифістські статті та виступи)
Джерела[ред. | ред. код]
- Kennard J.E. Vera Brittain & Winifred Holtby: a working partnership. Hanover: University Press of New England, 1989
- Tylee C. The Great War and Women's Consciousness: Images of Militarism and Womanhood in Women's Writings 1914—64. Basingstoke: Macmillan, 1990
- Berry P., Bostridge M. Vera Brittain: A Life. Chatto & Windus, 1995 (перевид.: Pimlico, 1996, Virago 2001, 2008)
- Gorham D. Vera Brittain: A Feminist Life. University of Toronto Press, 2000.
- Stewart V. Women's Autobiography: War and Trauma. Basingstoke; New York: Palgrave Macmillan, 2003 (гл. I)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119343878 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
- ↑ Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 138.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Cannes 2012: BBC to dramatise life of WW1 writer Vera Brittain — Telegraph. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 21 листопада 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вера Бріттен |
- Биография, фотографии [Архівовано 17 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
- Коллекция Веры Бриттен в дигитальном архиве «Поэзия Первой мировой войны» [Архівовано 23 грудня 2017 у Wayback Machine.]
- Биография и избранные антивоенные тексты на сайте «Peace Pledge Union»
- На сайті IMDB [Архівовано 10 липня 2020 у Wayback Machine.]
|
