Вільхівський Семен Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Семен Михайлович Вільхівський
Вільхівський Семен Михайлович.jpg
Народження 16 квітня 1905(1905-04-16)
Мельникове
Смерть 23 серпня 1984(1984-08-23) (79 років)
Дніпропетровськ
Поховання Дніпро
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ піхота
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби 1926—1953
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank polkovnik infobox.svg Полковник
Командування 185-й гв. стр. полк
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Олександра Невського
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»

Семе́н Миха́йлович Вільхі́вський (нар. 1905 — пом. 1984) — радянський військовик часів Другої світової війни, командир 185-го гвардійського стрілецького полку 60-ї гвардійської стрілецької дивізії (6-та армія), гвардії підполковник. Герой Радянського Союзу (1944).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 16 квітня 1905 року в селі Мельниковому, нині Валківського району Харківської області, в селянській родині. Українець. У школі не навчався, працював у сільському господарстві.

До лав РСЧА призваний 5 жовтня 1926 року. У 1929 році закінчив Харківську школу червоних старшин. До 1933 року служив командиром взводу 88-го стрілецького полку 30-ої стрілецької дивізії (м. Павлоград). Член ВКП(б) з 1931 року. З жовтня 1933 по жовтень 1940 року обіймав посади командира стрілецького взводу і роти, єдиноначальника стрілецького батальйону, помічника і начальника штабу 121-го стрілецького полку 41-ої стрілецької дивізії в Кривому Розі, у Північній Осетії і Дагестані. У 1937 році в порядку командирського навчання здав екзамени за 7 класів школи при Будинку Червоної армії в Дагестані.

З жовтня 1940 року майор С. М. Вільхівський — помічник начальника навчального відділу Буйнакського військового піхотного училища, з серпня 1941 року — командир 129-го запасного стрілецького полку 26-ї стрілецької бригади Північно-Кавказького ВО (м. Майкоп), з лютого 1942 року — тво командира 197-ї стрілецької дивізії, з травня 1942 року — командир 862-го стрілецького полку тієї ж дивізії (м. Армавір).

На фронтах німецько-радянської війни з серпня 1942 року. Воював на Південно-Західному, Сталінградському, Донському і 3-му Українському фронтах. Був поранений. Командував стрілецькими полками у складі 197-ї і 278-ї (ІІ ф.) стрілецьких дивізій. З лютого 1943 року — командир 185-го гвардійського стрілецького полку 60-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Особливо гвардії підполковник С. М. Вільхівський відзначився під час битви за Дніпро. У ніч з 25 на 26 листопада 1943 року полк під його командуванням, попри щільний артилерійсько-мінометний і рушнично-кулеметний вогонь супротивника, форсував річку Дніпро в районі села Розумівка, прорвав його сильно укріплену оборону і захопив на правому березі плацдарм до 4-х км по фронту і до 3-х км у глиб. У послідуючих боях успішно відбивав всі контратаки супротивника зі значними для нього втратами.[1]

У 1945 році закінчив прискорений курс навчання при Військовій академії імені М. В. Фрунзе. З травня 1945 року — командир 589-го стрілецького полку 216-ї Стрілецької дивізії Київського ВО; з лютого 1946 року — командир 182-го гірськострілецького полку 68-ї стрілецької дивізії Бакинського ВО в Ірані; з липня 1946 року — командир 158-го і 165-го окремих стрілецьких батальйонів 7-ї і 13-ї стрілецьких бригад Таврійського ВО; з квітня 1947 року — старший інспектор відділу Військових навчальних закладів Управління бойової і фізичної підготовки Закавказького ВО (м. Тбілісі).

У 1953 році полковник С. М. Вільхівський вийшов у запас. Жив і працював у Тбілісі, Моздоці, Дніпропетровську. Помер 23 серпня 1984 року. Похований у Дніпропетровську.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм», гвардії підполковнику Вільхівському Семену Михайловичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3360).

Нагороджений двома орденами Леніна (22.02.1944, 19.11.1951), орденами Червоного Прапора (05.11.1946), Олександра Невського (02.10.1943), двома орденами Червоної Зірки (27.10.1942, 30.04.1945) і медалями.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]