Вітковський Іван Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Петрович Вітковський
Витковский Иван Петрович.jpg
Народження 9 жовтня 1914(1914-10-09)
Борівка, Бабчинецька волость, Ямпільський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Смерть 23 вересня 1996(1996-09-23) (81 рік)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ Винищувальна авіація
Освіта Історико-філософський факультет Київського університету[d]
Роки служби 19361950
Партія КПРС
Звання CCCP air-force Rank podpolkovnik infobox.svg Підполковник авіації
Війни / битви Велика Вітчизняна війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу — 1945
Орден Леніна — 1945Орден Червоного Прапора  — 1943Орден Червоного Прапора  — 1944Орден Червоного Прапора  — 1944
Орден Червоного Прапора  — 1944Орден Вітчизняної війни I ступеня— 1944Орден Вітчизняної війни I ступеня— 1985
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965Медаль «30 років перемоги у ВВВ» — 1975

Медаль «40 років перемоги у ВВВ» — 1985

Медаль «50 років перемоги у ВВВ» — 1995
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Могила Івана Вітковського

Вітко́вський Іва́н Петро́вич (9 жовтня 1914(1914-10-09), Борівка, Україна — 23 вересня 1996(1996-09-23), Київ, Україна) — радянський офіцер, льотчик, Герой Радянського Союзу.

Біографія[ред. | ред. код]

Іван Вітковський народився 9 жовтня 1914 року в селі Борівці (нині Чернівецького району Вінницької області) у сім'ї робітника. Українець. Закінчив середню школу, три курси механіко-технологічного технікуму та робітфак.

У 1936 році призваний до лав Червоної Армії. У 1938 році закінчив Одеське військове авіаційне училище льотчиків. У боях німецько-радянської війни з лютого 1943 року. Воював на Північно-Західному, Брянському, 1-му і 2-му Прибалтійських, 1-му і 3-му Білоруських фронтах. Член ВКП(б) з 1943 року. До вересня 1944 року командир ескадрильї 66-го гвардійського винищувального авіаційного полку (4-та гвардійська винищувальна авіаційна дивізія, 1-й гвардійський винищувальний авіаційний корпус, 3-тя повітряна армія) гвардії майор І. П. Вітковський здійснив 112 бойових вильотів, у повітряних боях особисто збив 15 літаків противника.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1945 року за мужність і героїзм, проявлені в повітряних боях з німецько-фашистськими загарбниками гвардії майору Івану Петровичу Вітковському присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5314).

Всього за роки війни І. П. Вітковський здійснив 357 бойових вильотів, у 148 повітряних боях збив 22 літаки.

До 1950 року гвардії підполковник І. П. Вітковський продовжував службу у Військово-повітряних силах СРСР. У 1959 році закінчив історико-філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Жив у Києві. Працював директором, вчителем історії в середній школі № 143[1][2].

Помер 23 вересня 1996 року. Похований на Байковому кладовищі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Також нагороджений чотирма орденами Червоного Прапора (02.08.1943, 13.03.1944, 10.07.1944, 10.09.1944), двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (27.12.1944, 06.04.1985), медалями.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Махінчук Микола. «Тигр» на фасаді ліцею // Урядовий кур'єр: газета. — Київ, 2016. — 8 листопада.
  2. gimnasia.kiev.ua

Джерела[ред. | ред. код]

  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. — Том 1. — М. : Воениздат, 1987. (рос.)
  • Костенко Ф. А. Корпус крылатой гвардии. — М. : Вениздат, 1974. (рос.)
  • На грани возможного. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Лимб, 1993. (рос.)
  • Навечно в сердце народном. — 3-е изд., доп. и испр. — Минск, 1984. (рос.)
  • Овеянные славой имена. — Одесса: Маяк, 1989. (рос.)