ГАЗ-68

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ГАЗ-68
KSP-76.jpg
Виробник ГАЗ
Роки виробництва 1948-1949
Місце виробництва СРСР СРСР, Нижній Новгород
СРСР СРСР, Іркутськ
Попередник(и) ГАЗ-63
Наступник(и) ГАЗ-62
Клас Вантажний автомобіль з колісною формулою 4х4
Стиль кузова

цільнометалевий

вантажопідйомність, кг 1000
Платформа (ДхШхВ), мм 2265 х 1830 х 525
Двигун(и)

двигун: ГАЗ-51 (розвиток ГАЗ-11)

карбюраторний, чотиритактний дизельний, 6-ти циліндровий, рядний, нижньоклапанний, рідинного охолодження: діаметр циліндра, мм 82
хід поршня, мм 110
робочий об'єм, л 3,485
ступінь стиснення 6,2
потужність двигуна, л. с. (кВт) 70 (51,5): при 2800 об/хв: крутний момент, кГс*м (Нм) 20,5 (205): при 1500—1700 об/хв
Колісна база 2700
Кліренс 270
Передня колія 1588
Задня колія 1600
Найвища швидкість

65

витрата палива, л/100 км близько 30
Місткість бака обсяг двох паливних баків, л 100
Споріднені ГАЗ-63

ГАЗ-68 — дослідний радянський легкий артилерійський тягач, створений в 1948 році на Горьківському автозаводі.

Історія створення[ред. | ред. код]

В 1939 році разом із базовою моделлю нової вантажівки ГАЗ-11-51 на Горьківському автозаводі був розроблений повнопривідний автомобіль ГАЗ-63 (4x4), але освоєння цих машин завадила війна.

У травні 1944 року на базі макетних агрегатів нової версії позашляховика ГАЗ-63 була побудована колісна самохідна гармата КСП-76 [1], що мала заводську назву ГАЗ-68. Хоча надалі тему колісної гармати і закрили, індекс ГАЗ-68 опинився незабаром знову затребуваним…

Почалося все з того, що Тракторне управління (ТУ) ГАУ, у віданні якого знаходилися кошти механізованої тяги для артилерії, звернулося на ГАЗ з пропозицією створити легкий артилерійський тягач для буксирування протитанкових гармат по типу ленд-лізовського Dodge WC51, який за своєю вантажопід'ємністю в 750 кг був прозваний в народі «Додж — три чверті» («Додж-¾»). Ці американські машини відрізнялися простотою, надійністю і дуже високою ремонтопридатністю. А завдяки вдалому розподілу маси між мостами, коліс з шинами великого діаметра,— вони мали чудову прохідність. Невдовзі вийшла постанова уряду, були видані тактико-тезнічні вимоги на розробку нової машини із збереженням індексу ГАЗ-68.

Силами інженерів конструкторсько-експериментального відділу (КЕВ) автозаводу під керівництвом провідного конструктора П. І. Музюкіна був спроектований артилерійський тягач ГАЗ-68, дослідні зразки якого були готові вже у першій половині 1948 року.

Конструкція[ред. | ред. код]

Конструкція «68-го» вийшла досить простою і значно уніфікованою з іншими моделями ГАЗа. За основу взяли ГАЗ-63 повоєнного зразка із зменшеною на 600 мм колісною базою (2700 мм) і інший рамою. Її лонжерони мали прогин в середині, що дозволило знизити центр ваги і зменшити навантажувальну висоту.

Всі інші основні вузли — двигун із зчепленням і коробкою передач, ведучі мости, рульове управління, гальма, елементи підвіски, колеса з шинами 9,75-18" моделі Я-42, електрообладнання і буксирувальний пристрій — запозичили від ГАЗ-63.

Для тягача ГАЗ-68 довелося вкоротити лише карданні вали, а для плавності ходу додати до задніх ресор важільні амортизатори.

Двигун злегка посунули вперед і вниз, знизивши лінію капота. Оперення з невеликими доопрацюваннями теж взяли від ГАЗ-63, та лише відкрита двомісна кабіна і кузов (з окремими брезентовими тентами) у «68-го» були оригінальні, хоча рамку вітрового скла уніфікували з таким же елементом перспективного ГАЗ-69.

Невелика суцільнометалева вантажна платформа, призначена для розміщення особового складу та перевезення частини боєкомплекту артилерійської системи, що планувалося буксирувати. Вона, як і кабіна, мала знімний тент, що складаються на дугах, і відкидний задній борт. Щоправда, значну частину корисного об'єму платформи займали надколісні ніші, частина обладнання і ЗІП, додатковий паливний бак і ніша для запасного колеса, що кріпилася щільно під кузовом.

На відміну від Доджа-¾, у якого «запаска», що стояла збоку, і частково закривала доступ в кабіну водія, запасне колесо на «68-му» розмістили горизонтально на відкидному кронштейні правого лонжерона рами.

Для самовитягування автомобіля, витягування застряглих машин і витягування артилерійських систем на особливо круті підйоми, куди в'їзд тягача з артилерійським знаряддям був неможливий, використовували штатну лебідку самовитягування від автомобіля ГАЗ-63А.

Дослідні зразки арттягача ГАЗ-68 (армійське позначення АТК-Л) успішно пройшли заводські випробування влітку–восени 1948 року і були передані представникам ГАУ для проведення приймальних полігонних випробувань. Особливих зауважень до машини не було.


ТТХ, що не увійшли в інфобокс[ред. | ред. код]

трансмісія: зчеплення однодискове, сухе: коробка передач механічна, 4-х ступінчаста: (без синхронізаторів): роздавальна коробка 2-х ступінчаста (1:1 і 1,96:1): головна передача одинарна, пара конічних шестерень із спіральними зубами (7,6:1): розмір/ модель шин 9,75-18"/ Я-42

Проблеми в ході створення[ред. | ред. код]

Вже на етапі створення ГАЗ-68 почалося протистояння між артилеристами і танкістами, зацікавленими в пріоритеті розробки БТР-40 (на базі того ж ГАЗ-63). На користь бронетранспортера виступили військовий представник на ГАЗі ГБТУ Міністерства збройних сил інженер-майор (пізніше інженер-полковник) К. К. Лісін, голова НТК ГБТУ і начальник військового відділу Міністерства автомобільної і тракторної промисловості СРСР.

У результаті перевагу військового відомства було віддано більш популярним БТР-40.

До того ж, і самі творці розуміли, що вельми вузькоспеціалізований ГАЗ-68 з його малою вантажопідйомністю і ще меншою вантажомісткістю не зможе успішно конкурувати з базовою багатоцільовою вантажівкою ГАЗ-63, здатною застосовуватися як в армії (в тому числі і як арттягач), так і в народному господарстві. Адже встати на конвеєр «68-й» міг тільки за рахунок зменшення обсягів випуску «63-го», на що ні цивільне, ні військове керівництво не пішли б.

І нарешті, сама ідея створення арттягача найбільш простим і дешевим способом виявилася невдалою. Запозичені від вантажівки вузли для машини явно меншого класу вийшли значно заважкими, завеликими, а конструкція в цілому — негармонічною і занадто металомісткою.

Остаточну «крапку» на ГАЗ-68 поставила чергова реорганізація структур Міністерства збройних сил, в результаті якої в 1949 році відбулося об'єднання автомобільної (Тилу) і тракторної (ГАУ) служб в єдину автотракторну службу (ГЛАВТУ), де з'явилися свої замовляє і приймає нову техніку ланки. У зв'язку з цим тема АТК-Л (іноді вживаються позначення АТК-Л-68, АТКЛ-68) втратила свою актуальність, але були затверджені нові ТТ-вимоги вже на універсальний багатоцільовий 1-тонний автомобіль 4x4. Цю розробку, розпочату на Газі в 1951-му, позначили як ГАЗ-62 (не плутати з довоєнним автомобілем).

Джерела[ред. | ред. код]

  • 1. Михаил Соколов/Андрей Колеватов, «Советский „Хаммер“» & «Коммерческий Транспорт» № 1,2, 2010 г.
  • 2. Вячеслав Мамедов, «И трое канули в Лету…». VoenAvto — Exotica из «Club 4x4» № 8, 2002 г.
  • 3. Вячеслав Мамедов, «„Несчастливый“ индекс (ГАЗ-62)». «Грузовик Пресс» № 6, 2004 г.
  • 4. Андрей Колеватов, «Предшественники ГАЗ-66». «Автомобильный моделизм» № 3-6, 2009 г.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Колесная Самоходная Пушка