Газові конфлікти між Росією й Україною

Газові конфлікти між Росією й Україною

Головні газопроводи з Росії в Європу

Російсько-українські газові конфлікти — серія економічних конфліктів між компаніями НАК «Нафтогаз України» та «Газпром» щодо умов постачання природного газу з Росії до України, а також його транзиту до країн Європи.

Передісторія

Після розпаду СРСР Україна, через територію якої проходив великий газопровід в Європу, опинилася в неоднозначному становищі: з одного боку незалежна держава, з іншого — «братська країна» на пострадянському просторі. Звідси у України збереглися історичні пільги на купівлю та транзит природного газу.

Однак реалії ринкової економіки брали своє. Перший російсько-український газовий конфлікт вибухнув 20 лютого 1993 року, коли глава Газпрому Рем Вяхірєв пообіцяв припинити постачання газу в Україну в зв'язку з заборгованістю по оплаті. Конфлікт був швидко залагоджено і відключення не відбулося. На той момент борг України за газ становив понад 138 млрд рублів. у відповідь на погрози з боку російської влади українська влада відповідає, що перекриють транзитні газопроводи, по яких Росія веде поставки газу до Західної Європи.

Вже тоді Росія активно використовувала «газову карту», шляхом шантажу підштовхуючи Україну до дипломатичної відмови від євроінтеграційних прагнень на користь Росії. (див. Масандрівські угоди).

У березні 1995 року «Газпром» призупиняє поставки газу в Україну. На той момент борг України за газ перевищує 1 трлн рублів. «Газпром» зажадав вирішення проблеми боргу за рахунок передачі Росії частини майнових прав в українські газопроводи і підприємства. 10 березня, в ході україно-російських переговорів, було прийнято рішення про продовження постачань газу в Україну. Причому українська сторона прийняла на себе зобов'язання протягом місяця надати графік погашення боргів за газ. Хоча графік так і не був наданий, з політичних причин Україну не відключили від газу.

У 1998 році в російсько-українські газові відносини включилася посередницька компанія Ітера, яку в Україні пов'язують з ім'ям Юлії Тимошенко, яка, на думку директора українського Інституту енергетичних досліджень Костянтина Бородіна, лобіює інтереси компанії.

У 2004 році в Україні відбулася Помаранчева революція, яка позначила проєвропейський вектор української зовнішньої політики. У Росії ці зміни були зустрінуті вельми стримано. Стало ясно, що часи «пільг» (ціна в 50 $/тис. м³) для колишньої «братської» республіки закінчилися.

Загострення відносин відзначалося вже до виборів президента України 2004. Директор Національного інституту стратегічних досліджень України Анатолій Гальчинський ще в травні 2004 року прогнозував: «За моїми оцінками, тиск Росії з енергетичних лініях буде до тих пір, поки Україна не почне поступатися своїми політичними позиціями… І такий тиск посилюватиметься в майбутньому».

2005—2006

Переговори представників газових компаній та політиків України та Росії 29 грудня 2005 року.

Присутні (проти годинникової стрілки)

• Іван Плачков (Міністр палива та енергетики України)
• Олексій Івченко (Голова правління НАК «Нафтогаз України»)
• Володимир Путін (президент РФ)
• Олексій Кудрін (голова Мінфіну РФ)
• Віктор Христенко (голова Мінпроменерго РФ)
• Олександр Медведєв (заступник голови правління ВАТ «Газпром»)
• Олександр Рязанов (заступник голови правління ВАТ «Газпром»)

---

В той час як українська делегація в Підмосков'ї обговорювала транзит російського газу до Європи, російська делегація на чолі з головою правління ВАТ «Газпром» Олексієм Міллеровим зустрілася з президентом Туркменістану Сапармуратом Ніязовим та уклала контракт між ТОВ «Газекспорт» та ДК «Туркменнафтогаз» на закупівлю туркменського газу, який раніше планувалося постачати до України. 1 січня 2006 року «Газпром» припинив постачання газу до України та звинуватив у крадіжці експортного газу до Європи. «Нафтогаз» пояснив, що компанія взяла лише газ туркменського походження, на який вона вважала своє право, а не російський. А 3 січня «Газпром» зізнався, що перекупив в Туркменістану закуплений Україною раніше газ

Відносини між РФ і Україною загострилися після того як у березні 2005 російська газова монополія «Газпром» зажадала від України («Нафтогаз») платити за газ з 2006 за цінами, близькими до європейських (біля $250 за 1000м³). При цьому сама Російська Федерація купувала газ у Туркменістані за ціною $44 за 1000 м³. Газпром намагався збільшити прибуток від продажу газу на суму від 3 до 5 мільярдів доларів США щорічно. При цьому, шляхом підняття цін на газ в Україні, російський уряд бажав захопити частину російського ринку металургії, на якому українські компанії успішно конкурували з російськими. Попри те, що економічні причини існували і раніше, російський уряд не поспішав здійснювати різких дій, припасаючи їх як засіб політичного тиску, і почав підняття цін тільки після зміни зовнішньо-політичного курсу України у напрямку Заходу.

Українське керівництво до останнього моменту не було готове платити більше і Газпром, посилаючись на 4 параграф договору про постачання газу, за яким ціни на газ визначаються щорічно, у ніч на 1 січня 2006 зупинив постачання. З боку Газпрому пролунали звинувачення, що Україна «приступила до несанкціонованого відбору газу», призначеного європейським споживачам. Представники українського Нафтогазу звинувачення відкинули.

4 січня обом сторонам вдалося підписати договір, за яким закінчувалася практика бартерної торгівлі (транзит за газ в обмін на постачання газу) і в результаті якого ці дві речі стали розглядатися окремо. Щодо ціни, то вона стала тимчасово складати $95 за 1000 м³, що стало можливим завдяки змішуванню російського газу за ціною у $230 і туркменського за ціною у $44.

З 2006 року (за часи уряду Януковича) компанія РосУкрЕнерго стала головним посередником на газовому ринку України.

2008—2009

Спільна пресконференція голів урядів Юлії Тимошенко та Володимира Путіна в ніч на 18 січня 2009 року за результатами переговорів у форматі «віч-на-віч», у ході яких домовилися про базову ціну на газ для України в 450 дол. США за 1000 м³ та транзит її територією до Європи, які були зафіксовані в угодах, підписаних представниками газових компаній наступного дня. Пізніше ТСК Верховної Ради України з розслідування обставин підписання газових угод встановила, що Тимошенко самовільно підписала угоду з Росією на постачання газу за неринковою ціною виходячи з особистої зацікавленості. 11 жовтня 2011 року засуджено до 7 років позбавлення волі, однак 22 лютого 2014 року звільнено під час подій Євромайдану

В 2017 було опубліковане інтерв'ю, в якому Дмитро Фірташ заявив, що Віктор Ющенко йшов на загострення газового конфлікту цілком свідомо, оскільки намагався таким чином відстояти вигідні для України тарифи. В цих умовах підписані Тимошенко газові угоди з Росією виявились не тільки невигідним для України економічно, але й зафіксували газову капітуляцію України та врятували Газпром від позовів європейських споживачів за припинення газопостачання. В цих умовах Віктор Ющенко виявив політичну слабкість, не здійснивши арешт Тимошенко одразу після її повернення до України.

2013—2014

У 2013 році газові відносини між Україною та Російською Федерацією визначалися дією довгострокового контракту на постачання природного газу, укладеного у 2009 році між НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Газпром». Контракт встановлював фіксовані мінімальні річні обсяги закупівлі газу, механізм ціноутворення та фінансову відповідальність у разі недобору законтрактованих обсягів. Україна послідовно заявляла про економічну невідповідність таких умов зміненим ринковим обставинам та наполягала на їх перегляді, тоді як російська сторона вимагала їх формального застосування.

У грудні 2013 року РФ надала Україні тимчасове зниження ціни на газ у межах міждержавних домовленостей. Це зниження не змінювало базових положень контракту 2009 року, встановлювалося рішеннями уряду Російської Федерації на обмежений строк та могло бути скасоване в односторонньому порядку, що фактично перетворювало його на інструмент політичного впливу.

Після зміни влади в Україні у лютому 2014 року Російська Федерація розпочала збройну агресію проти України, унаслідок якої було тимчасово окуповано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь — частину суверенної території України. У ході окупації Російська Федерація встановила контроль над українськими енергетичними активами на шельфі Чорного й Азовського морів, зокрема над об'єктами державної компанії «Чорноморнафтогаз».

У березні 2014 року Російська Федерація в односторонньому порядку оголосила про припинення дії міждержавних домовленостей 2010 року, відомих як «харківські угоди», якими тимчасове зниження ціни на газ було поставлене у залежність від умов перебування Чорноморського флоту РФ на території України. Скасування цього зниження призвело до суттєвого підвищення ціни постачання природного газу для України.

Навесні 2014 року газовий спір між сторонами різко загострився. Україна заперечувала правомірність одностороннього підвищення ціни на природний газ після завершення першого кварталу 2014 року та здійснювала розрахунки за газ, поставлений у січні—березні 2014 року, за ціною, яка діяла на момент постачання газу та до її одностороннього перегляду Російською Федерацією наприкінці березня — на початку квітня 2014 року; зокрема, 30 травня 2014 року НАК «Нафтогаз України» перерахувала «Газпрому» 786,3 млн доларів США. Російська сторона, зі свого боку, заявляла про наявність фінансових зобов'язань України, посилаючись на положення контракту 2009 року щодо мінімальних обсягів закупівлі газу та наслідків їх недобору — положення, спосіб застосування яких згодом був переглянутий Стокгольмським арбітражем.

У червні 2014 року Російська Федерація припинила постачання природного газу для потреб України, водночас продовжила транзит газу до держав Європейського Союзу. Припинення постачання відбулося на тлі збройної агресії, тимчасової окупації частини території України та втрати контролю над частиною енергетичної інфраструктури.

Сукупність цих дій зумовила перехід газового конфлікту між Україною та Російською Федерацією в арбітражну площину. Подані сторонами позови до Стокгольмського арбітражу завершилися рішеннями 2017–2018 років, які істотно скоригували застосування контрактних положень.

2014—2018

У червні 2014-го року компанія «Нафтогаз» подала перший позов до Стокгольмського арбітражу, у жовтні додатковий позов про транзит газу за контрактом 2009-го року. У свою чергу «Газпром» подав зустрічні позови до Нафтогазу за тим же контрактом. Станом на 29 травня 2017-го року сумарні вимоги щодо грошової компенсації «Нафтогазу» і «Газпрому» за контрактом купівлі-продажу і транзитним контрактом становили 30,3 млрд доларів, водночас вимоги «Газпрому» до української компанії — 47,1 млрд доларів. Усні слухання сторін завершилися в жовтні 2016 року. Суд частково задовольнив вимоги «Нафтогазу» і виніс своє проміжне рішення у травні 2017-го року. Після цього «Газпром» намагався оскаржити це рішення в Апеляційному суді округи Свеа (Швеція). Наприкінці грудня було ухвалено остаточне рішення суду, яке Газпром 15 січня 2018 року відмовився оскаржувати.

28 лютого 2018 року Стокгольмський арбітраж задовольнив вимоги Нафтогазу щодо компенсації за недопоставлені Газпромом обсяги газу для транзиту в сумі 4,63 млрд доларів. За результатами двох арбітражних проваджень у Стокгольмі Газпром має сплатити 2,56 млрд доларів на користь Нафтогазу. Арбітражний суд відхилив вимоги Газпрому щодо штрафів за начебто незаконно відібрані Нафтогазом обсяги транзитного газу. На суму компенсації накладається пеня в розмірі 7 % річних в день, за кожен день несплати.

Після цього російський Газпром 1 березня повернув передоплату за березневі поставки обов'язкових обсягів, визначених арбітражем у 5 млн м³ та одночасно знизив тиск на вході до Української ГТС на 20 %, що ускладнює транзит газу до Європи. 2 березня Міністерство енергетики та вугільної промисловості України розпорядилося перевести генерувальні компанії з газу на мазут, а Нафтогаз України звернувся з проханням знизити на 1 градус температури котлів, щоб компенсувати це падіння, оскільки існує технічне обмеження добового підняття газу зі сховищ, а також це наклалося на незвичні сильні морози. Також російський Газпром після поразки у Стокгольмському арбітражі оголосив про початок процедури розірвання контрактів з НАК «Нафтогаз». Укртрансгаз поставив до відома даної ситуації Європейську комісію.

13 березня 2018 року Київський апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні скарги на штраф у 171 мільярда гривень, накладений Антимонопольним комітетом України на російське ПАТ «Газпром».

20 березня стало відомо, що відповідно до рішення українського суду, за яким корпорація «Газпром» визнана винною у зловживаннях на українському енергоринку, і на неї накладений штраф у розмірі 6 мільярдів доларів вже стягнуто 100 млн грн. Також усі активи корпорації на території України описані й арештовані.

Перелік газових угод

• Контракт від 21 червня 2004 року між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» про об'єми та умови транзиту російського природного газу через територію України на період з 2003 по 2013 роки
  • Доповнення № 4 від 9 серпня 2004 року до Контракту від 21 червня 2004 року між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» про об'єми та умови транзиту російського природного газу через територію України на період з 2003 по 2013 роки та Угода про врегулювання відносин в газовій сфері від 4 січня 2006 року.
• Газові угоди Тимошенко: Контракт № КТГУ від 19 січня 2009 року між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» про об'єми та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки з додатком № 1 та Контракт № КП від 19 січня 2009 року між ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України» купівлі-продажу природного газу у 2009–2019 роках.
  • Харківські угоди: Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21 квітня 2010 та Доповнення № б/н від 21 квітня 2010 до Контракту № КП від 19 січня 2009 року між ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України» купівлі-продажу природного газу у 2009–2019 роках.
  • Зобов'язуючий Протокол щодо умов постачання газу з Російської Федерації в Україну на період з листопада 2014 року по 31 березня 2015 року від 30 жовтня 2014 року та Доповнення № 33 до Контракту № КП від 19 січня 2009 року між ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України» купівлі-продажу природного газу у 2009–2019 роках.
• Контракти від 31 грудня 2019 року.

Суспільна реакція

Політичний тиск Росії на Україну під час газового конфлікту 2005—2006 років спричинив появу громадської кампанії з бойкоту російських товарів в Україні. Активні дії в рамках кампанії тривали також на початку 2009 року — під час газової війни 2008—2009 років.

Див. також

• Перелік газових конфліктів у світі
• Україно-російські відносини
• Україна краде російський газ
• Харківські угоди
• Газовий конфлікт між Російською Федерацією та Європейським Союзом

Література

• Бажан О. Що спричинило і якими є наслідки Російсько-українських газових воєн? // Перелом: Війна Росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками. У 2-х кн. — Кн. 1 / Відп. ред. В. Смолій. — К.: НАН України. Ін-т історії України, 2022. — С. 117—119. — ISBN 978-966-02-9982-5.

Посилання

• Віктор Трегубов (24 грудня 2017). «Нафтогаз», «Газпром», перемога. petrimazepa.com. Петро та Мазепа. Процитовано 25 грудня 2017.(рос.)
• Рахівник часу без російських поставок газу