Ганна Гойська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ганна (Анна) Гойська
Ганна Гойська.jpg

Ганна Гойська
Народилася
Луцьк
Померла 1617(1617)
Відома меценатка Почаївського монастиря
Конфесія православ'я
Чоловік Єрофій Гойський

Гойська Ганна, або Анна (з дому Козинська; пом. 1617) — руська шляхтичка, меценатка, фундаторка Почаївського монастиря, засновниця друкарні.

Біографія[ред.ред. код]

Ганна Гойська походила зі старовинного шляхетського роду Козинських — відгалуження роду Кердеїв татарського походження[1] (дід Гринько (Грінко) Мжачич Козинський в 1494 році обіймав посаду луцького хорунжого. Батько — Тихно (Тишко)[2][3] Гринькович — у 1513 році згаданий як придворний короля, у 1527 році отримав «експектативу» на Овруцьке староство, яке так і не посів[2] (за іншими даними був овруцьким державцем). Також у 1511 році король Сигізмунд І підтвердив дарування йому «Кліпівщини» та Дичівки в Овруцькому повіті. Матір — дружина батька Євфимія.[2] Анна як шляхтичка відрізнялася міцним та незалежним характером.

Єрофій Васильович[2] (інші дані — Василь Богданович[джерело?]) Гойський — чоловік Ганни — земський луцький суддя, був богобоязливою православною людиною (помер близько 1557 р.). Ганна залишилась одна, дітей не мала, прожила вдовою довгий час. Стала багатою поміщицею: володіла Почаєвом, селами Орля (Урля; тепер Вірля — хутір с. Великі Бережці[4]) і Козин (разом з рідним братом Пилипом) поблизу нього. Маєток мав великі розміри; до Орлянська належали села: Орля, Комнатка, Савичі, Старий Почаїв. Шляхтичка жила в Орлі, де був досить великий кам'яний замок, оточений озером. 1675 року під час польсько-турецької війни татари зруйнували в Орлі замок Гойських, залишивши тільки замчище. Містечно Орля (Урля) знаходилось у 13-ти верстах від села Почаїв.

Як і її чоловік, була глибоко віруючою людиною, відвідувала Почаївську Успенську церкву. Вирішила відновити монастир (існував давно, запустів через набіги татар) та сприяти його розвитку. Відновлення та фундуш для монастиря пов'язані з іконою Чудотворного Образу Божої Матері.[5]

1583 року присілок Біла Криниця належав частково «Єрофієвій Гойській» (4 «дими»).[6]

Чудотворна ікона[ред.ред. код]

Т. Шевченко «Почаївська лавра»

1559 року грецький митрополит Неофіт, подорожуючи Волинню, спинився на перепочинок в замку шляхтички Ганни Гойської, скориставшись її запрошенням. Мета поїздки — збір коштів на церковні потреби; пробув кілька днів, коли від'їжджав, залишив у подарунок Ганні Ікону Божої Матері, привезену з Костантинополя. Певно, Ганна дала багату пожертву — митрополит її благословив іконою. Андрій Хойнацький твердить, що митрополит Неофіт був не греком, а слов'янином.[5]

« "Ми думаємо, що Неофіт був слов'янином, південнослов'янського походження, а греком він названий по Вірі".[7]  »

Про це свідчать і надписи на іконі слов'янськими літерами. Подаровану Ікону Божої Матері Анна розмістила у домашній каплиці, де вона пробула 38 років (15591597 рр.). Слуги неодноразово повідомляли її, що періодично від Ікони ллється сильне сяйво. Вона не вірила до того часу, коли не побачила це на власні очі. Такою, сяючою, одного разу їй і наснилась ця ікона. Потім ті, хто молився біля Чудотворного Образу Божої Матері, почали зцілятися. До Ганни завітав її рідний брат Пилип Козинський, сліпий від народження; почувши про чудодійну силу ікони, почав молитися біля неї. Кажуть, сталося чудо — він прозрів. Це переконало Ганну не тримати вдома таку ікону: вона перенесла її в Почаївську монашу церкву. Для опіки іконою відновила в Почаєві монастир. 1597 р. відбулось урочисте перенесення ікони з маєтку до старої Успенської Церкви Почаєва.[5]

Перенесення ікони із замку Ганни Гойської

На врочистості зібралося багато людей, було запрошено Луцького єпископа, священиків, ченців.[8] 14 листопада 1597 р. Ганна зробила фундушевий запис на Почаївський манастир, подарувала монастирю великі земельні маєтки та обіцяла щорічно з почаївського маєтку Гойських підносити дари монастирю. На монастир було передано:

« «1. Десять волоків орної землі (волок — це 20 десятин), 2. Ліс і сінокос при манастирі, на схід від нього, по дорозі до Крем'янця, 3. Десять кіп литовських грошей щорічно (копа — три карбованці), 4. Шість родин селян на подаровані землі для управи її, і 6. Десятина зо всякого збіжжя свого Почаївського маєтку. Шости родинам селян, приділених до землі, дано по одному волоку, цебто по 20 десятин на родину. Снопова десятина давала озимого 300 кіп, а ярового 600 кіп річно.»[9]  »

В свою чергу поставила умови, щоб у монастирі було 10 осіб: 8 монахів та 2 дяки-причетники. Заповідала збереження православної віри в монастирі, що було дуже важливим в умовах Берестейської унії.[9]

« "А Ігумен мусить бути чоловік Християнської Віри Східньої Церкви, Святих Правил нашого Грецького Ісповідання … Судити незгоду в манастирі має Владика не іншого Ісповідання, а тільки Грецького, Східньої Церкви…. А на кожного, хто порушить у чому цю мою волю на некористь цього манастиря, нехай буде на нього анатема і всяке неблагословення з прокляттям».[9]  »

Ганна Гойська дала монастиреві міцну матеріальну основу.

Можливо, порадником Ганни був князь Костянтин Василь Острозький. Склавши такий фундушевий запис, Ганна Гойська як фундаторка мала право знайти ігумена для монастиря. На той час між монахами шанувався ігумен Дубенський (Іоан Залізо) — поважали як освіченого, чесного, ревного, ініціативного, кмітливого богомольця. Князь Костянтин Острозький випросив його з Угорницького монастиря, допомігши Ганні отримати ігумена, який відповідав її вимогам.[9]

Доля заповіту Ганни[ред.ред. код]

Католицька ікона Почаївської Божої Матері. Друга половина XIX ст. З колекції Музею української домашньої ікони в «Замку Радомисль»
Почаївська ікона Божої Матері

Після смерти першої відомої фундаторки Почаївського монастиря — Анни Гойської,— за її родинною лінією все майно Гойських дісталося небожеви — сину сестри Варвари (Барбари) з Козинських, внуку маршалка великого коронного, протестанта Яна Фірлея,[10] магнатові Анджею Фірлею. Анджей Фірлей вирішив забрати собі маєтності, які заповідала Ганна монастирю, неодноразово вчиняв насильства над обителлю та ченцями у ній.

У монастирі не було води, монахи підвозили воду з джерела від села Старий Почаїв. Анджей Фірлей дав наказ своїм гайдукам не давати монахам можливості підвозити воду, розбиваючи бочки. Тоді отець Іов разом з монахами викопали іншу криницю.[11] Це розлютило Анджея Фірлея, який вчинив черговий напад на монастир, піддавши нарузі чудотворну ікону Божої Матері, забравши її до Козина.[12] Безчинства тривали 25 років, поки отцю Іову не вдалось через судові позови їх припинити, змусити Анджея Фірлея повернути назад до Почаївського монастиря Образ Божої Матері (сталося у 1647 році, коли польські судді були налякані козацьким повстанням під проводом Богдана Хмельницького і поступилися).[12]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вінниченко О. Князі не князі: про князівський титул Єловицьких // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 5 (488) (вер.—жовт.). — 240 с. — С. 52. — ISSN 0130-5247.
  2. а б в г Boniecki Adam. Herbarz polski… — Cz. 1. — t. 12. — S. 91.
  3. тепер це ім'я кажуть часто як Тихон
  4. Гаврилюк О. Щедрі плоди волі // вільне життя плюс. — 2016. — № 5 (15787) (1 лип.). — С. 3. (Рядок з біографії краю)
  5. а б в Стаття: Острів-замок, Божа гора, джерело св. Ганни http://veselka.biz.ua/ua/36/ostr-v-zamok--boja-gora--djerelo-sv—ganni
  6. Białokrynica (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1900. — T. XV, cz. 1 : Abablewo — Januszowo. (пол.)… S. 127
  7. Хойнацький О. А. «Лавра Почаевская» (1880—1883; доповнене видання 1897)
  8. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Розділ 15. Християнське життя. Монастирі. Св. подвижники й преподобномученики XVI—XVII стт. http://sambirparafia.org.ua/index.php?id=262
  9. а б в г Храм живоносного джерела http://www.hram.kiev.ua/print.php?id=586
  10. Firlejowie (02) (пол.)
  11. Святі преподобні отці Афанасій Афонський та Іов і Феодосій Манявські. — Хмельницький: Поділля, 2008
  12. а б Дубилко І. Почаївський монастир в історії нашого народу. Інститут дослідників Волині. — Ч. 57. — Вінніпег, 1986. — С. 28.

Джерела[ред.ред. код]

  • Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Розділ 15. Християнське життя. Монастирі. Св. подвижники й преподобномученики XVI—XVII ст.
  • Дубилко І. Почаївський монастир в історії нашого народу. — Вінніпег : Інститут дослідників Волині, 1986. — Ч. 57. — С. 28.
  • Огієнко І. (митрополит Іларіон). Свята Почаївська Лавра / Упоряд., передмови М. С. Тимошик. — К. : Наша культура і наука, 2005.
  • Рожко В. Чудотворні ікони Волині і Полісся. Історично-краєзнавчий нарис. — Луцьк : Медіа, 2002. — 352.
  • Святі преподобні отці Афанасій Афонський та Іов і Феодосій Манявські. — Хмельницький : Поділля, 2008. — 99 с.
  • Український Афон. Манявський Хресто-Воздвиженський монастир. — Івано-Франківськ : Місто НВ, 2004. — 48 с.
  • Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1908. — Cz. 1. — T. 12. — S. 91—94. (пол.)
  • Свято-Успенская Почаевская лавра. Взгляд через века/ историческое повествование в словах и образах. — Почаев : Издательство Свято-Успенской Почаевской лавры, 2007. — 257 с. (рос.)
  • Сказание о Почаевской Чудотворной иконе Пресвятой Богородицы. — Почаев : Свято-Успенская Почаевская Лавра. — 71 с. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]