Глинські

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Глинські — княжий рід Великого князівства Литовського і Московського Великого князівства.

Рід мав половецьке коріння, за літописними даними його родоначальником є відомий темник Золотої Орди Мамай, який після поразки, завданої йому Дмитрієм Донським, відійшов разом з військом під захист Великого Князя Литовського на землі Південної Русі і син якого, Мансур-Кият, колись покинув синів Ськидара і Лексу (у хрещенні Олександр). Останній виїхав до Великого Князівства Литовського, прийняв православ'я і отримав від великого князя Вітовта землі на межі із Золотою Ордою і міста Полтаву і Глинськ (сучасне село Глинськ Сумської області в Україні).

Першим в історичних джерелах в 1398 році згадується Іван Олександрович Глинський, який був одружений з дочкою князя Данила Острозького Анастасією.

За Шимоном Окольським, рід Глинських походить від сіверських князів.

Лев князь Глинський, дідич на Глинську, мав чотирьох синів: Михайла, Василя[ru], Івана, Григорія.

Григорій Глинський був овруцьким старостою, загинув 1503 в битві з перекопськими татарами на ріці Уші.

Михайло Глинський 12 років провів у Європі, був дворянином цісаря Максимиліана, володів майже усіма європейськими мовами, був маршалком двору князя литовського Олександра, був опікуном Івана Грозного, загинув у московській в'язниці.

Василь Глинський[ru], разом з братом Михайлом, перейшов до Москви. Його донька, Олена Глинська, була матір'ю Івана Грозного.

Глинський Іван Левович — київський воєвода (1500–1507), з 1507-го — новгородський. Йому був наданий великим князем литовським Олександром Гостомель.

Короткі відомості[ред.ред. код]

Після битви на Синіх Водах (1362) родичі ординських ханів і темників, сотників і десятників вступали на службу до великих князів литовських. Їм надавалися землі та княжі титули, що відрізняло їх від рядових ординських нукерів. Обидві ординські групи осідали у князівстві на правах земян та дрібної шляхти.

Нащадки ординського темника Мамая Кията — князі Глинські — пробилися у перші ряди литовської і московської знаті.

Рід користувався власним гербом — Глинський, який походить від ординської родової тамги.

Родовід[ред.ред. код]

Родовід поданий за монографією Леонтія Войтовича «Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль». Рахунок поколінь умовно ведеться від Мамая.

І
ІІ
ІІІ
IV
~ княгиня Анастасія Данилівна Острозька
V
~ вдова князя Івана Корибутовича
~ Олександра
VI
~ Олександр Дрождж
 — князі Домотновичі
 — князі Глинські (смоленська гілка)
VII
~ невідома Романівна Іванцевич
~ Анна, дочка сербського воєводи Стефана Якшича[8]
~ невідома княгиня Оболенська.
  • Невідома Львівна Глинська
~ Мартин Хребтович
~ князь Григорій-Василь Домонт
~ Олена Григорівна Глинська
~ княгиня Марія Іванівна Заславська
VIII
IX

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вперше згадується з 1432 року. Сподвижник Свидригайла Ольгердовича (1442).
  2. Посол Великого князівства Литовського в Орду (1474, 14791480), намісник чернігівський (14901498). У 1482 році тимчасово переховувався у Великому князівстві Московському.
  3. слуга київських князів Олелька й Івана. Отримав від них село Борове. Деякі нащадки Федора записувалися Боровськими.
  4. Засновник княжого роду Домонтовичів. Мав сина Стефана і Потапа. Їхні нащадки втратили князівський титул. Правнук Дмитра, Григорій Домонтович, був засновником козацького старшинського роду.
  5. Мав синів Юрія, Михайла та Федора. Перший потрапив у московський полон, де помер 1528 року, а два останніх служили литовським магнатам Мартину Гаштольду та Миколі Радзивілу, від яких отримали володіння у Смоленській землі. Їхні нащадки розрослися і згодом втратили князівський титул.
  6. Воєвода київський (15051507). З 1508 року в Москві.
  7. З 1508 року в Москві.
  8. З 1547 року черниця Анисія (? — 1553).
  9. Політичний діяч Великого князівства і Великого князівства Литовського.
  10. Черкаський намісник 15041507.
  11. Путивльський намісник (14951497).
  12. http://www.hrono.ru/biograf/bio_g/glinski_i.html

Джерела та література[ред.ред. код]

Українською

'Польською

Російською

  • Полн. собр. р. лет. IV, 309 — 310; VI, 272; Царст. кн. 142 и сл.;
  • Сказания кн. Курбского; Карамзин VIII, 59, пр. 164, 459;
  • Тихомиров М. Н., Записки о регентстве Елены Глинской и боярском правлении 1533–1547, в сб: Исторические записки, т. 46, [М.], 1954;
  • Смирнов И. И., Очерки политической истории Русского государства 30-х—50-х гг. XVI в. М. — Л. 1958;
  • Зимин А. А., Реформы Ивана Грозного, М., 1960; Каштанов С. М., Социально-политическая история России конца XV — первой половины XVI в., М., 1967.

Посилання[ред.ред. код]