Куликовська битва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Куликовська битва. Російський лубок, 1890-ті.

Кулико́вська би́тва (рос. Куликовская битва, Мамаево побоище, Донское побоище) — битва, яка відбулася 8 вересня 1380 року між військом московського князя Дмитра Донського і військом претендента на ханський престол — Мамая на Куликовому полі між річками Доном, Непрядвою та Красивою Мечею (зараз — Тульська область, Росія).

Причини[ред.ред. код]

На початку 60-х років XIV століття татарський темник половецького походження Мамай, захопив владу в Золотій Орді. За законами лише чингісид (нащадок Чингісхана) міг отримати титул хана, тому Мамай проголосив ханом свого ставленика Абдулу. Більшість татарської знаті та васалів Золотої Орди не визнали його, і фактично під владою Мамая залишалася тільки західна частина Золотої Орди.

1377 року Тохтамиш, за підтримки Тимура почав завоювання Золотої Орди. За цих умов Московські князі виступили на боці чингісида Тохтамиша, і не визнали влади Мамая.

Зауваження щодо чисельності військ[ред.ред. код]

Історичні дані[ред.ред. код]

Дані щодо чисельності військ, які брали участь у битві, істотно розходяться.

Російський історик Сергій Соловйов у своїй роботі «Історія Росії з давніх часів» (18511879) вказує таку чисельність московських військ: 400 тисяч, хоча і зазначає при цьому, що «историк и не имеет обязанности принимать буквально последнего показания»[1].

Велика Радянська Енциклопедія визначає кількість військ Мамая до 100—150 тис. чоловік і до 100—150 тис. чоловік на боці московського князівства[2].

Радянський військовий історик Євген Разін оцінив загальну чисельність населення Московського князівства наприкінці XIV-го століття в 250—300 тис. мешканців, вважав 10 % мобілізаційну напругу і, відповідно, чисельність війська в 25-30 тисяч воїнів від Московського князівства і 25-30 тис. від союзників (разом 50-60 тис.) малоймовірною[3].

Радянський археолог Анатолій Кірпічніков у роботі «Куликовська битва» шляхом дослідження аналогічних за масштабом битв середньовіччя визначив, що в середньому на кожні 500 метрів фронту припадало не більше як 3-5 тис. воїнів з кожного боку[4].

Сучасні дослідження[ред.ред. код]

Методами палеогеографії встановлено, що розмір вільної від лісу частини Куликовського поля становив близько 2 км². — до 1-го км завширшки, до 2-х завдовжки. Для порівняння — площа поля Грюнвальдської битви становила близько 4 км² і на ньому розмістилось 66 тисяч війська: 27 тисяч Тевтонського ордена — у дві лінії фронтом 2.5 км та 39 тисяч об'єднаного польсько-литовсько-руського — у три лінії фронтом 2-2.5 км.

Враховуючи висновки Анатолія Кірпічнікова щодо існуючих на той час норм насиченості поля бою військами та зважаючи на довжину фронту 1 км, загальна чисельність військ в Куликовській битві не могла перевищувати 10-12 тисяч воїнів з кожного боку.

Зауваження щодо місця битви, результатів[ред.ред. код]

Попри багаторічні дослідження на визначеному місці битви, площу якого у 25 гектар повністю дослідили, не віднайдено жодних слідів побоїща[5][6][7]. Через це існує декілька гіпотез щодо її місця проведення. За місце її проведення вважають як місця Рязанської області, степах середнього Дону, так і передмістя Москви[8].

Попри тези про розгром на Куликовському полі війська Мамая, той через два тижні зійшовся у битві з ханом Тохтамишем на ріці Калці.

Наслідки[ред.ред. код]

Після поразки, Мамай, разом із залишками війська, відійшов на землі Кримського ханства і Великого Князівства Литовського. Його син, нащадок Чингісхана по лінії родоводу від матері, прийняв підданство великого князя литовського, православну віру і титул князя Глинського разом із городом-фортецею Глинськ у сучасній Полтавській області. Серед його нащадків Іван Грозний (який також був нащадком Дмитра Донського), а також перші козацькі отамани Запорізької Січі.

У 1382 хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. З міста втекли князь Дмитро Донський, митрополит Кипріан і її оборону очолив литовський князь Остей, який привіз перші гармати. Згідно однієї з гіпотез, Мамай з кіннотою покинув поле бою, вирушивши назустріч Тохтамишу. А Дмитро Донський винищив союзну Мамаю генуезьку піхоту з Криму.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]