Куликовська битва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Куликовська битва. Російський лубок, 1890-ті.

Кулико́вська би́тва (рос. Куликовская битва, Мамаево побоище, Донское побоище) — битва, яка відбулася 8 вересня 1380 між військом московського князя Дмитра Донського і військом претендента на ханський престол — Мамая на Куликовому полі між річками Доном, Непрядвою та Красивою Мечею (зараз — Тульська область, Росія).

Причини[ред.ред. код]

На початку 1360-х татарський темник половецького походження Мамай Кіят захопив владу в Золотій Орді. За законами лише чингісид (нащадок Чингісхана) міг отримати титул хана, тому Мамай проголосив ханом свого ставленика Абдулу. Більшість татарської знаті та васалів Золотої Орди не визнали його, і фактично під владою Мамая залишалася тільки західна частина Золотої Орди.

У 1377 хан Тохтамиш, за підтримки Тимура, почав завоювання Золотої Орди. За цих умов Московські князі виступили на боці чингісида Тохтамиша, і не визнали влади Мамая.

Зауваження щодо чисельності військ[ред.ред. код]

Історичні дані[ред.ред. код]

Дані щодо чисельності військ, які брали участь у битві, істотно розходяться.

Російський історик Сергій Соловйов у своїй роботі «Історія Росії з давніх часів» (1851-1879) вказує таку чисельність московських військ: 400 тисяч, хоча і зазначає при цьому, що «историк и не имеет обязанности принимать буквально последнего показания»[1].

Велика Радянська Енциклопедія визначає кількість військ Мамая до 100—150 тис. осіб і до 100—150 тис. осіб на боці московського князівства[2].

Радянський військовий історик Євген Разін оцінив загальну чисельність населення Московського князівства наприкінці XIV-го століття в 250—300 тис. мешканців, вважав 10 % мобілізаційну напругу і, відповідно, чисельність війська в 25-30 тисяч воїнів від Московського князівства і 25-30 тис. від союзників (разом 50-60 тис.) малоймовірною[3].

Радянський археолог Анатолій Кірпічніков у роботі «Куликовська битва» шляхом дослідження аналогічних за масштабом битв середньовіччя визначив, що в середньому на кожні 500 метрів фронту припадало не більше як 3-5 тис. воїнів з кожного боку[4].

Сучасні дослідження[ред.ред. код]

Методами палеогеографії встановлено, що розмір вільної від лісу частини Куликовського поля становив близько 2 км². — до 1 км завширшки, до 2-х завдовжки. Для порівняння — площа поля Грюнвальдської битви становила близько 4 км² і на ньому розмістилось 66 тисяч війська: 27 тисяч Тевтонського ордена — у дві лінії фронтом 2.5 км та 39 тисяч об'єднаного польсько-литовсько-руського — у три лінії фронтом 2-2.5 км.

Враховуючи висновки Анатолія Кірпічнікова щодо існуючих на той час норм насиченості поля бою військами та зважаючи на довжину фронту 1 км, загальна чисельність військ в Куликовській битві не могла перевищувати 10-12 тисяч воїнів з кожного боку.

Зауваження щодо місця битви, результатів[ред.ред. код]

Попри багаторічні дослідження на визначеному місці битви, площу якого у 25 гектар повністю дослідили, не віднайдено жодних слідів побоїща, що є дуже дивним, для такої великої кількості воїнів[5][6][7]. Через це існує декілька гіпотез щодо її місця проведення, та чи взагалі ця битва відбулась. За місце її проведення вважають як місця Рязанської області, степах середнього Дону, так і передмістя Москви[8].

Альтернативна версія[ред.ред. код]

Логічним поясненням відсутнусті археологічних знахідок за шість століть є відсутність самої битви, або її незначний масштаб. Історики зазначають[9] можливість зустрічі противників, що включало авангардні бої, проте Мамай з отриманням звістки про наближення Тохтамиша, уникаючи двох битв за дуже малий проміжок часу, відступив в степ для бою[10][11] з сильнішим за Дмитра ворогом - Тохтамишем[12].

Є значні протиріччя в тезах Великої Радянської Енциклопедії про розгром на Куликовському полі 100-150 тисячного війська Мамая[13] та втрати ним 8/9 воїнів[14], з урахуванням, що той самий Мамай з такими ж силами через два тижні зійшовся у битві з ханом Тохтамишем на ріці Калці.[15] Не можливо за два тижні зібрати нове військо. Сумнівною є і сама чисельність військ Мамая та Дмитра, яка є завищеною мінімум в 2-4 рази[16][17].

Символічним є той факт, що після "великої перемоги" 1380 року на Куликовому полі князь Дмитро Іванович Донський не звільнив московські землі від залежності і втік зі столиці Москви 1382 року[18]. Князю був виданий ярлик на правління Московським улусом[19], його сина Василя взято в якості почесного заручника[20], на державу було накладено в два рази більшу данину, ніж раніше[21], і загалом Московія ще майже сто років платила данину степнякам грошима, подарунками та слов'янськими рабами.[22]

Ідеологом і популяризатором військово-патріотичних легенд в Новий час був імператор Микола І, з подачі якого перетворили не лише Куликовську "битву" на національне свято, а і "перемогу" у Бородінській битві[23][24].

Наслідки[ред.ред. код]

За офіційною версією, після поразки, Мамай, відправився на зустріч війську Тохтамиша, де на річкі Калка зазнав поразки, та втік на землі Кримського ханства і Великого Князівства Литовського. Його син, нащадок Чингісхана по лінії родоводу від матері, прийняв підданство великого князя литовського, православну віру і титул князя Глинського разом із городом-фортецею Глинськ у сучасній Полтавській області. Серед його нащадків Іван Грозний (який також був нащадком Дмитра Донського), а також перші козацькі отамани Запорізької Січі.

У 1382 хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. З міста втекли князь Дмитро Донський, митрополит Кипріан і її оборону очолив литовський князь Остей, який привіз перші гармати. Згідно однієї з гіпотез, Мамай з кіннотою покинув поле бою, вирушивши назустріч Тохтамишу. А Дмитро Донський винищив союзну Мамаю генуезьку піхоту з Криму.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://az.lib.ru/s/solowxew_sergej_mihajlowich/text_1030.shtml
  2. http://www.oval.ru/enc/38038.html
  3. http://militera.lib.ru/science/razin_ea/2/06.html
  4. http://lib.metromir.ru/book38764
  5. Была ли Куликовская битва (рос.)
  6. Искатели — Призраки Куликова поля (рос.)
  7. Абдулхан АХТЯМЗЯН \"Татарские новости" № 5-6 (82-83), 2001 Куликовская битва — миф и трагедия (рос.)
  8. Разгадка тайны Куликовской битвы (рос.)
  9. Рудаков В. Н. Неожиданные штрихи к портрету Дмитрия Донского (бегство великого князя из Москвы в оценке древнерусского книжника) // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2000. № 2. С. 15—27. 
  10. Битва на Калке (1380). 
  11. Почекаев Р. Ю. «Цари ордынские». Биографии ханов и правителей Золотой Орды. — СПб.: Евразия, 2010. — 408 с.: ил. — (Clio). 
  12. Каргалов В. В. Русь и кочевники / Гл. ред. С. Н. Дмитриев, ред. М. К. Залесская. — М.: Вече, 2008. — 480 с. — (Тайны Земли Русской). — ISBN 978-5-9533-2921-7. 
  13. https://oval.ru/enc/42038.html. 
  14. «Задонщина» - (список XVII в, — РГБ, собр. Ундольского, № 632); Ждановском (список ХѴII в., отрывок — БАН, № 1. 4. 1); Историческом первом (список конца XVI в., без начала — ГИМ, собрание Музейское, № 2060); Историческом втором (список начала XVI в., отрывок — ГИМ, собрание Музейское, № 3045); Кирилло-Белозерском (список 1470-х гг. — РНБ, собрание Кирилло-Белозерского монастыря, № 9/1086); Синодальном (список XVII в. — ГИМ, Синодальное собрание, № 790). 
  15. Большая Советская Энциклопедия, БСЭ. bse.sci-lib.com. Процитовано 2018-03-23. 
  16. КУЛИКОВСКАЯ БИТВА – МИФЫ И ПРАВДА (ru-ru). Процитовано 2018-03-23. 
  17. WebCite query result. www.webcitation.org (en). Процитовано 2018-03-23. 
  18. Вернадский Г. В. Тохтамыш и Тамерлан // История России // Кн. 3: Монголы и Русь / Пер. с англ. Е. П. Беренштейна, Б. Л. Губмана, О. В. Строгановой. — Тверь—М.: Леан—Аграф, 1997. — 480 с. — ISBN 5-85929-004-6. 
  19. Шефов Н. А. Древняя Русь. Московское царство. Российская империя / Гл. ред. С. Н. Дмитриев, ред. М. В. Чудова. — М.: Вече, 2004. — 464 с. — (Все войны мира). — ISBN 5-9533-0170-7. 
  20. Послан отцом в Орду кланяться Токтамышу в 1383 году. Оставлен в Орде залогом в 8-ми тысяч рублей московского долга (М.Д. Хмыров. "Алфавитно-справочный перечень Государей Русских и замечательнейших особ их крови". СПб.1870г. стр. 17). 
  21. Соловьёв, С. М. История России с древнейших времён / С. М. Соловьёв. — 2-е изд. — СПб. : Товарищ. «Общественная польза», 1851—1879. 
  22. 1382 г. Нашествие Тохтамыша на Москву: Дата похода: Поход был проведен в августе 1382 г. Успеху похода. texts.news (en). Процитовано 2018-03-23. 
  23. Евгений, Понасенков. Правда о войне 1812 года - Понасенков Евгений. www.e-reading.club. Процитовано 2018-03-23. 
  24. Правда о войне 1812 года (fb2) | КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно. coollib.com (ru). Процитовано 2018-03-23. 
  25. «Чернець Мамая як побив» // Енеїда. IV:40.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]