Перейти до вмісту

Куликовська битва

Координати: 53°36′28″ пн. ш. 38°40′17″ сх. д. / 53.607777777778° пн. ш. 38.671388888889° сх. д. / 53.607777777778; 38.671388888889
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Куликовська битва
Ординське ярмо
Адольф Івон. "Куликовська битва". 1859 рік
Адольф Івон. "Куликовська битва". 1859 рік
53°36′28″ пн. ш. 38°40′17″ сх. д. / 53.607777777778° пн. ш. 38.671388888889° сх. д. / 53.607777777778; 38.671388888889
Дата: 8 вересня 1380 року
Місце: Куликове поле
Результат: перемога Московського князівства
Куликовська битва. Російський лубок, 1890-ті роки.

Кулико́вська би́тва (рос. Куликовская битва, Мамаево побоище, Донское побоище) — битва, яка відбулася 8 вересня 1380 року між військом московського князя Дмитра Донського й військом претендента на ханський престол — Мамая на Куликовому полі між річками Доном, Непрядвою та Красивою Мечею (тепер Тульська область, Росія). Згідно з неофіційними російськими джерелами, це була битва між підконтрольними законному хану Золотої Орди Тохтамишу Москвою, Тверрю і Тулою і між Владимиром та Рязанню, підконтрольними узурпатору Мамаю, наслідком перемоги стала більша самостійність[джерело?] московських князів.

Причини

[ред. | ред. код]

На початку 1360-х татарський темник половецького походження Мамай Кіят захопив владу в Золотій Орді. За законами лише чінгісид (нащадок Чингісхана) міг отримати титул хана, тому Мамай проголосив ханом свого ставленика Абдулу. Більшість татарської знаті та васалів Золотої Орди не визнали його, і фактично під владою Мамая залишалася тільки західна частина Золотої Орди.

У 1377 році хан Тохтамиш, за підтримки Тимура, почав завоювання Золотої Орди. За цих умов Московські князі виступили на боці чінгісида Тохтамиша й не визнали влади Мамая.

Зауваження щодо чисельності військ

[ред. | ред. код]

Історичні дані

[ред. | ред. код]

Дані щодо чисельності військ, які брали участь у битві, істотно розходяться.

Російський історик Сергій Соловйов у своїй роботі «Історія Росії з давніх часів» (1851-1879) вказує таку чисельність московських військ: 400 тисяч, хоча й зазначає при цьому, що «историк и не имеет обязанности принимать буквально последнего показания»[1].

Велика Радянська Енциклопедія визначає кількість військ Мамая до 100—150 тис. осіб і до 100—150 тис. осіб на боці московського князівства[2].

Радянський військовий історик Євген Разін оцінив загальну чисельність населення Московського князівства наприкінці XIV-го століття в 250—300 тис. мешканців, вважав 10 % мобілізаційну напругу і, відповідно, чисельність війська у 25-30 тисяч воїнів від Московського князівства і 25-30 тис. від союзників (разом 50-60 тис.) малоймовірною[3].

Радянський археолог Анатолій Кірпічніков у роботі «Куликовська битва» шляхом дослідження аналогічних за масштабом битв середньовіччя визначив, що в середньому на кожні 500 метрів фронту припадало не більше як 3-5 тис. воїнів з кожного боку[джерело?].

Сучасні дослідження[джерело?]

[ред. | ред. код]

Методами палеогеографії встановлено, що розмір вільної від лісу частини Куликовського поля становив близько 2 км² — до 1 км завширшки, до 2-х завдовжки. Для порівняння — площа поля Грюнвальдської битви становила близько 4 км² і на ньому розмістилось 66 тисяч війська: 27 тисяч Тевтонського ордена — у дві лінії фронтом 2.5 км та 39 тисяч об'єднаного польсько-литовсько-руського — у три лінії фронтом 2-2.5 км.

Враховуючи висновки Анатолія Кірпічнікова щодо існуючих на той час норм насиченості поля бою військами та зважаючи на довжину фронту 1 км, загальна чисельність військ у Куликовській битві не могла перевищувати 10-12 тисяч воїнів з кожного боку.

Зауваження щодо місця битви, результатів

[ред. | ред. код]

Попри багаторічні дослідження на визначеному місці битви, площу якого у 25 гектарів повністю дослідили, не віднайдено жодних слідів побоїща, що є дуже дивним, для такої великої кількості воїнів[4][5][6].

Альтернативна версія

[ред. | ред. код]

Логічним поясненням відсутності археологічних знахідок за шість століть є відсутність самої битви, або її незначний масштаб[7]. Історики зазначають[8] можливість зустрічі противників, що включало авангардні бої, проте Мамай з отриманням звістки про наближення Тохтамиша, уникаючи двох битв за дуже малий проміжок часу, відступив у степ для бою[9] із сильнішим за Дмитра ворогом — Тохтамишем[10].

Є значні суперечності в тезах Великої Радянської Енциклопедії про розгром на Куликовському полі 100—150 тисячного війська Мамая[11] та втрати ним 8/9 воїнів[12], з урахуванням, що той самий Мамай з такими ж силами через два тижні зійшовся в битві з ханом Тохтамишем на ріці Калці. Неможливо за два тижні зібрати нове військо. Сумнівною є і сама чисельність військ Мамая та Дмитра, яка є завищеною мінімум в 2-4 рази[13][14][неавторитетне джерело].

Велика битва між московитами й татарами (1380) згадується в текстах німецьких хронік XIV—XVI століть. Однак, на відміну від московських джерел, там також зазначається, що після цієї битви навперейми московитам прийшли литовці (у яких татари просили допомоги), і, побивши, відібрали у них здобич. Вочевидь, тут мається на увазі військо литовського князя Ягайла, який ішов на допомогу Мамаю, але не встиг до початку Куликовської битви[15].

Символічним є той факт, що після перемоги 1380 року на Куликовому полі князь Дмитро Іванович Донський не звільнив московські землі від залежності й утік зі столиці Москви 1382 року[16]. Князю був виданий ярлик на московське княжіння[17], його сина Василя взято в почесні заручники[18], на державу було накладено вдвічі більшу данину, ніж раніше[19], і загалом Московське князівство ще майже сто років платило данину степнякам.[20]

Наслідки

[ред. | ред. код]

За офіційною версією, після поразки Мамай відправився назустріч війську Тохтамиша, де на річці Калка зазнав поразки та втік на землі Кримського ханства і Великого Князівства Литовського[джерело?]. Його син Мансур–Кият, нащадок Чингісхана по лінії родоводу від матері, прийняв підданство великого князя литовського, православну віру і титул князя Глинського разом із городом-фортецею Глинськ у сучасній Сумській області. Серед його нащадків Іван Грозний (який також був нащадком Дмитра Донського), а також перші козацькі отамани Запорізької Січі.

У 1382 році хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. З міста втекли князь Дмитро Донський, митрополит Кипріан, а її оборону очолив литовський князь Остей, який привіз перші гармати. Згідно з однією з гіпотез, Мамай із кіннотою покинув поле бою, вирушивши назустріч Тохтамишу, а Дмитро Донський винищив союзну Мамаю генуезьку піхоту з Криму.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 жовтня 2009. Процитовано 10 червня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 серпня 2009. Процитовано 10 червня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 червня 2017. Процитовано 10 червня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Была ли Куликовская битва. Архів оригіналу за 15 вересня 2015. Процитовано 1 вересня 2015. Была ли Куликовская битва (рос.)
  5. ↑ Искатели — Призраки Куликова поля(рос.)
  6. ↑ Абдулхан АХТЯМЗЯН \"Татарские новости" № 5-6 (82-83), 2001 Куликовская битва — миф и трагедия. Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 1 вересня 2015. Абдулхан АХТЯМЗЯН \"Татарские новости" № 5-6 (82-83), 2001 Куликовская битва — миф и трагедия (рос.)
  7. ↑ Куликівська битва 1380. Другий міф Москви.
  8. ↑ Рудаков В. Н. Неожиданные штрихи к портрету Дмитрия Донского (бегство великого князя из Москвы в оценке древнерусского книжника) // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2000. № 2. С. 15—27.
  9. ↑ Почекаев Р. Ю. «Цари ордынские». Биографии ханов и правителей Золотой Орды. — СПб.: Евразия, 2010. — 408 с.: ил. — (Clio) (рос.).
  10. ↑ Каргалов В. В. Русь и кочевники / Гл. ред. С. Н. Дмитриев, ред. М. К. Залесская. — М.: Вече, 2008. — 480 с. — (Тайны Земли Русской). — ISBN 978-5-9533-2921-7.
  11. ↑ https://oval.ru/enc/42038.html. Архів оригіналу за 28 червня 2018. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |title= (довідка)
  12. ↑ «Задонщина» - (список XVII в, — РГБ, собр. Ундольского, № 632); Ждановском (список ХѴII в., отрывок — БАН, № 1. 4. 1); Историческом первом (список конца XVI в., без начала — ГИМ, собрание Музейское, № 2060); Историческом втором (список начала XVI в., отрывок — ГИМ, собрание Музейское, № 3045); Кирилло-Белозерском (список 1470-х гг. — РНБ, собрание Кирилло-Белозерского монастыря, № 9/1086); Синодальном (список XVII в. — ГИМ, Синодальное собрание, № 790). Архів оригіналу за 8 липня 2009.
  13. ↑ КУЛИКОВСКАЯ БИТВА – МИФЫ И ПРАВДА (рос.). Архів оригіналу за 24 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
  14. ↑ WebCite query result. www.webcitation.org (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 23 березня 2018. {{cite web}}: Cite використовує загальну назву (довідка)
  15. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 листопада 2021. Процитовано 15 жовтня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  16. ↑ Вернадский Г. В. Тохтамыш и Тамерлан // История России // Кн. 3: Монголы и Русь / Пер. с англ. Е. П. Беренштейна, Б. Л. Губмана, О. В. Строгановой. — Тверь—М.: Леан—Аграф, 1997. — 480 с. — ISBN 5-85929-004-6.
  17. ↑ Шефов Н. А. Древняя Русь. Московское царство. Российская империя / Гл. ред. С. Н. Дмитриев, ред. М. В. Чудова. — М.: Вече, 2004. — 464 с. — (Все войны мира). — ISBN 5-9533-0170-7.
  18. ↑ Послан отцом в Орду кланяться Токтамышу в 1383 году. Оставлен в Орде залогом в 8-ми тысяч рублей московского долга (М.Д. Хмыров. "Алфавитно-справочный перечень Государей Русских и замечательнейших особ их крови". СПб.1870г. стр. 17).
  19. ↑ Соловьёв, С. М. История России с древнейших времён / С. М. Соловьёв. — 2-е изд. — СПб. : Товарищ. «Общественная польза», 1851—1879.
  20. ↑ 1382 г. Нашествие Тохтамыша на Москву: Дата похода: Поход был проведен в августе 1382 г. Успеху похода. texts.news (англ.). Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
  21. ↑ «Чернець Мамая як побив» // Енеїда. IV:40.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Куликовська битва
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Куликовська_битва&oldid=47053875