Годомичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Годомичі
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Маневицький
Рада/громада Годомичівська сільська рада
Код КОАТУУ 0723681701
Основні дані
Засноване 1648
Населення 877
Площа 20,3 км²
Густота населення 43,2 осіб/км²
Поштовий індекс 44671
Телефонний код +380 3376
Географічні дані
Географічні координати 51°03′12″ пн. ш. 25°31′30″ сх. д. / 51.05333° пн. ш. 25.52500° сх. д. / 51.05333; 25.52500Координати: 51°03′12″ пн. ш. 25°31′30″ сх. д. / 51.05333° пн. ш. 25.52500° сх. д. / 51.05333; 25.52500
Середня висота
над рівнем моря
171 м
Водойми Стир
Місцева влада
Адреса ради 44671, Волинська обл., Маневицький р-н, с. Годомичі, вул. Шкільна, 8, тел. 9-53-19
Карта
Годомичі. Карта розташування: Україна
Годомичі
Годомичі
Годомичі. Карта розташування: Волинська область
Годомичі
Годомичі
Мапа

Годо́мичі — село в Україні, в Маневицькому районі Волинської області. Населення становить 877 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

У селі є річка Грушвиця впадає у Стир.

Годомичі розташовані на південному-заході Маневицького району Волинської області. Географічне положення дуже вигідне. На сході захищені сосновим лісом, на півночі  омиваються річкою Стир. Є пасовища, заливні луки, досталь сільськогосподарських угідь. На північному-заході межує з селом Боровичі, на  південному-заході з селом Четвертня.

Історія[ред. | ред. код]

9 вересня 1659 року в Годомичах написав заповіт князь Микола Святополк-Четвертинський — свояк гетьмана Івана Виговського, каштелян мінський.[1]

В історії України добре відоме ім'я колишнього луцького єпископа, а пізніше — київського митрополита Гедеона. Жив він у період від середини XVII століття. Походив з давньої родини князів Святополків-Четвертинських, які вели свій рід від рівноапостольного князя Володимира Великого через його правнука Святополка Ізяславовича. Прізвище взято від родового маєтку містечка Четвертні, теперішнього села Маневицького району.

Церковне імення Гедеон в перекладі з грецької означає — найвищим благом, насолодою метою життя.

Очевидно, в певний час він і обрав зовсім поруч, біля Четвертні, місце понад річкою для усамітнення та отримання насолоди від мирського життя.

З того часу це невелике поселення отримало назву Гедеоничі, що в наш час стало Годомичами.

Рік заснування села Годомичі — 1648. Населення — 877 чоловік. Площа — 20,3 км?.

В селі знаходиться Свято-Покровська українська православна церква, загальноосвітня школа, дитячий садок, будинок культури, ФАП, СВК «Годомичі».

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 971 особа, з яких 467 чоловіків та 504 жінки.[2]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 877 осіб.[3]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

Мова Відсоток
українська 99,66 %
білоруська 0,11 %
російська 0,11 %

Відомі люди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ryszard Mienicki. Czetwertyński-Światopełk Mikołaj (†1649) / Polski Słownik Biograficzny: Kraków, 1937.— t. IV, zeszyt 16.— S. 364 (пол.)
  2. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 20 жовтня 2019. 
  3. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 20 жовтня 2019. 
  4. Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 20 жовтня 2019. 
  5. Danilewiczowa M. Czetwertyński-Światopełk Dymitr (1777—1859) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1938. — t. IV/2, zeszyt 17. — S. 360—361. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]