Перейти до вмісту

Грета Гарбо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Грета Гарбо
англ. Greta Garbo
Грета Гарбо у фільмі «Натхнення» (1931)
Грета Гарбо у фільмі «Натхнення» (1931)
Грета Гарбо у фільмі «Натхнення» (1931)
Ім'я при народженніГрета-Ловіза Густафсон
Народилася18 вересня 1905(1905-09-18)
Стокгольм, Швеція
Померла15 квітня 1990(1990-04-15) (84 роки)
Нью-Йорк, США
  • пневмонія і ниркова недостатність
  • ПохованняСкугсчиркогорден[4][5]
    Національністьшведка
    ГромадянствоШвеція, США
    Релігіялютеранство
    ДіяльністьАктриса
    Alma materDramatens elevskolad (1924)
    Роки діяльності19201941
    БатькиKarl Alfred Gustafssond[6]
    Anna Lovisa Johansdotterd[6]
    Брати / сестриSven Gustafssond і Alva Garbod
    IMDbnm0001256
    Автограф
    Нагороди та премії
    Командор ордена Полярної зірки
    Командор ордена Полярної зірки
    Оскар за життєве досягнення (1955)
    Нагорода нью-йоркських кінокритиків, «найкраща актриса»
    Анна Кареніна (1935)
    Дама з камеліями (1936)

    CMNS: Грета Гарбо у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Гре́та Га́рбо (англ. Greta Garbo, до шлюбу Грета-Ловіза Густафсон, швед. Greta Lovisa Gustafsson; 18 вересня 1905 — 15 квітня 1990) — шведська та американська акторка, популярна в епоху німого кіно й «золотої доби» Голлівуда. У 1950 році визнана найбільшою зіркою німого кіно XX століття. Вважається однією з найбільших і найзагадковіших зірок Голлівуду. У 1955 році відзначена почесною премією Оскар. У 1999 році зайняла 5 місце в рейтингу найвидатніших кінозірок за версією Американського інституту кіномистецтва. Розвинула амплуа загадкових, фатальних жінок, ведучи надзвичайно замкнутий спосіб життя: повністю відмовлялася від реклами й спілкування з пресою і фанами.

    Життєпис

    [ред. | ред. код]

    Народилася 18 вересня 1905 року в Стокгольмі (Швеція) в бідній родині. У 1918 році батько помер від туберкульозу, і Греті довелося кинути школу й шукати заробіток.

    Грета Гарбо у віці 20 років (1925 р.)

    Спочатку Грета влаштувалася прибиральницею в перукарні, служила в банку, потім продавчинею у великому універмазі «Паб». Тут отримала пропозицію спробувати себе моделлю реклами. Дебютувала у 1921 році в ролику «Як не треба одягатися», після чого запрошена демонструвати купальники; потім були ще кілька ролей у рекламі та короткометражних комедіях.

    За одну з ролей отримала стипендію на навчання в студії «Драматен» при Королівському стокгольмському театрі драми.

    У 1922 році отримала роль у картині «Петер-волоцюга» комедійного режисера Еріка Патчера. Того ж року вступила в школу драматичного мистецтва при Королівському драматичному театрі Стокгольма, де познайомилася з режисером Моріцем Стіллером, який придумав псевдонім Грета Гарбо на основі імені популярної в той час норвезької акторки Еріки Дарбі.

    У 1924 році Гарбо зіграла Елізабет Дону у фільмі Стіллера за романом Сельми Лагерлеф «Сага про Єсту Берлінґа». Наступну, третю драматичну свою роль, Гарбо виконала у стрічці класика німецького німого кіно Георга Пабста «Безрадісний провулок» (1925). Ця робота миттєво ввела її до числа найбільших кінозірок Європи.

    Зірка німого кіно (1925—1929)

    [ред. | ред. код]
    Гарбо у фільмі Плоть і диявол (1926) з Джоном Гілбертом

    У 1925 році до Моріца Стіллера надійшло запрошення до Голлівуду, і він домігся другого контракту для Гарбо. У Голлівуді Гарбо знялася у двох фільмах «Потік» (1926) і «Спокусниця» (1926). Фільми пройшли успішно, і Гарбо отримала п'ятирічний контракт. Знімалася в кількох фільмах щорічно: «Плоть і диявол» (1927), «Кохання» (1927, екранізація «Анни Кареніної»), «Божественна жінка» (1928) тощо. Останнім німим фільмом Гарбо став «Поцілунок» (1929).

    Ікона «Золотого віку» (1930—1939)

    [ред. | ред. код]

    З настанням ери звукового кінематографу всі чекали, як же заговорить «скандинавський сфінкс» (так називали Гарбо критики). Дебютом Гарбо у звуковому кіно став фільм «Анна Крісті», за яким були «Роман» (1930 рік), «Натхнення» (1931 рік), «Сюзанна Ленокс: її падіння і піднесення» (1931 рік), «Мата Харі» (1931 рік), «Гранд Готель» (1932 рік), «Якою ти мене бажаєш» (1932 рік).

    Усього Грета Гарбо зіграла в 10 німих і в 14 звукових фільмах.

    Фільм «Гранд-Готель» у 1932 році удостоєний премії «Оскар». Потім протягом деякого часу Гарбо не знімалася через конфлікт щодо умов її контракту. Врешті-решт керівництво MGM поступилося й склало новий контракт, який представляв Гарбо виключні права.

    У середині 1930-х Гарбо зіграла три цікаві для неї ролі: королеву Христину (1933), Анну Кареніну (1935) та Маргариту Готьє (у фільмі «Камелії» або «Дама з камеліями», 1936).

    У 1938 році Грета Гарбо вперше знялася у комедійному амплуа у стрічці «Ніночка». Після провалу останнього свого фільму «Дволика жінка» (1941) акторка назавжди залишила кіно.

    Приватне життя

    [ред. | ред. код]

    У 1951 році Грета Гарбо прийняла американське громадянство.

    У 1954 році отримала спеціальну премію «Оскар» за видатний внесок у розвиток кіномистецтва.

    Грета Гарбо майже півстоліття прожила відлюдницею в Нью-Йорку в апартаментах на Мангеттені під ім'ям міс Гаррієтт Браун. На вулиці вона з'являлася тільки в темних окулярах, з репортерами та журналістами не спілкувалася. Її коло спілкування становили лише обрані: Черчилль, Ротшильд, Онассіс, члени шведської королівської родини. Усі пропозиції знову повернутися на екран Гарбо відкидала.

    У 1970-ті роки стало відомо, що велика частина торгівельного центру на Родео-Драйв у Беверлі-Гіллз належить Гарбо. Крім того, вона володіла будинками в Нью-Йорку і в Швеції, а також унікальною колекцією живопису. Її фінансовими консультантами були найбільші фінансисти Америки.

    Смерть і поховання

    [ред. | ред. код]

    Грета Гарбо померла 15 квітня 1990 року. Всі багатомільйонні статки залишила своїй племінниці Грей Райнсфілд і заповідала поховати себе в рідному Стокгольмі. Безліч юридичних складнощів призвели до того, що урна з її прахом дев'ять років зберігалася в похоронній конторі в Нью-Йорку. І тільки влітку 2000 року урну перевезли до Стокгольма, щоб віддати землі на цвинтарі Скугсчюркогорден у колі нечисленних близьких друзів.

    Фільмографія

    [ред. | ред. код]

    Німі фільми

    [ред. | ред. код]

    Звукові фільми

    [ред. | ред. код]

    Цікаві факти

    [ред. | ред. код]
    • У 1953 Гарбо купила семикімнатні апартаменти в Мангеттені (Нью-Йорк) і жила там до кінця життя (450 East 52nd Street)
    • 23 вересня 2005, на честь 100-річчя з дня народження Гарбо, випущено поштову марку з її зображенням
    • Гарбо жодного разу не брала шлюбу. У 1927 році втекла з-під вінця, передумавши одружуватись із Джоном Гілбертом.
    • Журнал Premiere помістив Гарбо на восьме місце в списку найбільших кінозірок всіх часів. Вона також присутня на п'ятому місці в рейтингу легенд кіноекрану за версією Американського інституту кіно.
    • Гарбо планувала повернутися в кіно після закінчення Другої світової війни, але цьому наміру не судилося здійснитися.
    • За винятком тих років, коли кар'єра Гарбо тільки починалася, вона ніколи не давала інтерв'ю, автографів, не була присутня на прем'єрах своїх фільмів і не відповідала на листи шанувальників і шанувальниць.
    • Якщо під час зйомок акторці щось не подобалося, Гарбо було досить натякнути на повернення до Швеції, і її бажання виконувалися.
    • Гарбо відчувала неприязнь до актора Кларка Гейбла, і це почуття було взаємним — вона вважала гру актора незграбною, а Гейбл у відповідь називав Гарбо снобкою.
    • До дебютного альбому «Cendres de lune» французької співачки Мілен Фармер увійшла пісня «Greta», присвячена Гарбо. У музичних програшах пісні звучить голос Гарбо, взятий з різних уривків фільмів, у яких вона грала.
    • Гарбо згадувалася в п'єсі Жана Кокто «Священні чудовиська». Так герой назвав дівчину, яка мріяла зніматися в кіно.

    Див. також

    [ред. | ред. код]

    Примітки

    [ред. | ред. код]

    Джерела

    [ред. | ред. код]

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    • Гарбо, Грета. Вебсайт Великої української енциклопедії (укр.).
    • Грета Гарбо на сайті IMDb (англ.)
    • [1] [недоступне посилання з травня 2022]
    • Greta-garbo.de [Архівовано 22 вересня 2008 у Wayback Machine.] (нім.)