Грошовий обіг в Україні 14–19 століть

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Грошовий обіг в Україні 14—19 століть.

Наприкінці 13 — на початку 14 століть, після «безмонетного періоду», на ринку України залишилася невелика кількість монет. У дрібних торгових операціях їх замінили товаро-гроші (намистини, шиферні прясла, раковини-каурі та ін.), у крупних — монетні гривни (див. гривна давньоруська). У скарбах України 14—15 століть переважають новгородські паличкоподібні гривни. На північну Чернігівщину з півночі потрапляли шестикутні розплющені молотом гривни, так звані чернігівські або північно-руські. Від початку 14 століття в обігу з'явилися гроші празькі, великі й доброякісні (початкова вага — близько 4 г) срібні монети, що швидко почали відігравати провідну роль на ринку. Найбільш поширеними стали гроші чеського короля Вацлава IV (1378—1419). У 1-й половині 14 століття до обігу потрапили золотоординські дирхеми, а також польські монети. У 2-й половині 14 століття з'являються монети місцевого карбування. Спершу — руські, карбовані у Львові, півгроші (див. Грошик руський) від імені польських королів Казимира III Великого (1333—70), Людовіка Угорського (1370—82), і на початку 15 століття — львівські півгроші Владислава II Ягайла (1386—1434). Вони були регіональними грішми, але завдяки зв'язкам львівського купецтва поширилися на значній території України, в Молдові та Польщі. Іншим осередком монетного карбування став Київ, де за київського князя Володимира Ольгердовича (1363—94) випускалися дрібні срібні денарії, роль яких в обігу була незначною. На початку 15 століття в Україні поширюються польські півгроші Владислава II Ягайла і Казимира IV Ягеллончика (1447—92). Поряд з ними в обігу перебували угорські, венеціанські, візантійські срібні монети. Авторитетними засобами платежу стають золоті дукати та флорини середньою вагою близько 3,5 г. Монети лічили на литовські копи (60 грошів) й рублі (100 грошів), а також на польські злоті (30 грошів). Як пережиткове явище зберігалася давньоруська лічильна одиниця — гривна (48 грошів; див. гривня польська).

16 століття[ред. | ред. код]

Принципові зміни настали в 16 столітті, коли зникають гроші празькі, золотоординські дирхеми й монети київського і львівського виробництва. Основними монетами на ринку стали литовські й польські (гроші, півгроші й денарії), невелика кількість прусських і сілезьких півгрошів. Після Люблінської унії 1569 польські монети, що раніше переважали в обігу Галичини й Волині, поширюються на всю територію України. Збільшується кількість іноземних монет: сілезьких, угорських, бранденбурзьких та інших німецьких держав і міст. За часів Стефана Баторія починається масове карбування 3-х і 6-ти грошовиків, а також білонних солідів (шелягів).

17 століття[ред. | ред. код]

Становище на українському ринку принципово змінилося з кінця 16 — 1-ї третини 17 століття. Кількість віднайдених скарбів цього періоду перевищує кількість віднайдених скарбів попереднього періоду більше ніж у десять разів, що свідчить про стрімке зростання у цей період господарства й торгівлі. Трапляються скарби у 5 і більше тисяч монет. Головна маса — соліди, гроші, 1, 3-х, 5-ти і 6-ти грошовики Сигізмунда III Вази (1587—1632). Разом із монетами Речі Посполитої у 1-й половині 17 століття в обігу були монети тотожних номіналів Швеції (карбованих для Прибалтики), Пруссії, Бранденбурга та ін. В обігу з'являються великі срібні монети — талери (вагою близько 30 г), переважно виробництва Голландії (нині Нідерланди). Однак на ринку переважали дрібні й низькопробні монети Речі Посполитої (третяки, півтораки, гроші), а також багатьох європейських країн. Домішка крупнішої срібної монети й талерів була незначною. За правління Яна II Казимира Вази (1648—68) грошовий ринок країни й українських земель у складі Речі Посполитої занепав. Почалась емісія мідних солідів і неповноцінних срібних монет — тимфів. Спроби наступників Яна II Казимира налагодити грошове господарство не мали успіху. Невелика кількість високопробних російських копійок, що почали надходити після 1654, не могла поліпшити загалом погану якість монетної маси ринку.

18 століття[ред. | ред. код]

Основні монети, що функціонували в 17 столітті, залишилися в обігу й з настанням наступного століття. Протягом 17-18 ст. півтораки були найпоширенішими монетами на грошовому ринку українських земель, де їх часто називали «чехами».
Та протягом 1730—40-х років на Лівобережній Україні їх витіснили російські монети. На грошовому ринку Східної Білорусі та Чернігово-Сіверщини панівною монетою стала російська копійка, що дорівнювала 3 польським грошам. Грошово-лічильною одиницею став «руський злотий», що дорівнював у середньому 10 копійкам або 30 грошам[1].
Принципово важливе значення мала грошова реформа Петра I, однією з цілей якої було поширити російські монети на територію України. До обігу були введені повноцінні срібні монети різних номіналів (від рубля до десяти денг, тобто п'яти копійок) і мідні копійки, денги, полушки, а також алтини й п'ятаки. На Правобережній Україні, що залишалась у складі Речі Посполитої, монетний ринок принципово не змінився. Після 1-го поділу Польщі Галичину захопила Австрійська імперія й поширила на неї свою монетну систему. На більшій частині правобережних земель, що після 2-го (1793) і 3-го (1795) поділів Речі Посполитої увійшли до складу Російської імперії, запанувала російська монета. Одначе аж до середини 19 століття в обігу Правобережної України залишалася невелика кількість дукатів і талерів західно-європейських країн, насамперед голландських. У 17—18 століттях монету Речі Посполитої й іноземну рахували головним чином на злоті, російську — на рублі. У сільській місцевості часом продовжували лічити гроші на копи. Наприкінці 18 столітті іноземні монети майже повністю зникають з обігу в Україні. Український монетний ринок зливається з ринком Російської імперії та протягом 19 століття втрачає притаманні йому особливості минулих часів. В обігу перебували виключно монети російського карбування, використання іноземних грошей заборонялося.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Шуст Р. М. Злотий руський // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.

Література[ред. | ред. код]

  • Шугаевский В. А. Монета и денежный счет в Левобережной Украине в XVII веке. Чернигов, 1918;
  • Спасский И. Г. Русская монетная система. Л., 1970;
  • Котляр М. Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. К., 1971;
  • Його ж. Нариси історії обігу й лічби монет на Україні XIV—XVIII ст. К., 1981;
  • Спасский И. Г. Русские ефимки. Новосибирск, 1988;
  • Зварич В. В., Шуст Р. М. Нумізматика: Довідник. Тернопіль-Львів, 1998.

Джерела[ред. | ред. код]