Володимир Ольгердович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Ольгердович
Dux Kijoviae
Uładzimier Algierdavič. Уладзімер Альгердавіч (1578).jpg
Князь Київський
Правління 1362-1394
Попередник Федір-Гліб Іванович
Наступник Скиргайло Ольгердович
Інші титули князь копильський
слуцький
Біографічні дані
Народження бл.1331
Смерть після жовтня 1398
Поховання Києво-Печерська лавра
Дружина Анна
Діти Олелько-Олександр, Іван, Олександра, Андрій
Династія Гедиміновичі
Батько Ольгерд
Мати Марія Вітебська
Lob Moneta Kiev 1388.svg
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Фото та прорисовка сторони зі знаком (аверс) монети князя Володимира Ольгердовича

Володимир Ольгердович (1331 — після жовтня 1398[1]) — київський князь (13621394) з династії Гедиміновичів, син Ольгерда Гедиміновича і Марії Вітебської, пізніше князь копильський (1395 — після 1398) та слуцький[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Перший київський князь (13621394) із династії Гедиміновичів. Охрещений матір'ю за православним обрядом, вихований на слов'янських звичаях і традиціях, він не був сприйнятий в Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством. В нечисленних документах, що збереглися з тих часів, Володимир Ольгердович іменує себе «З Божої ласки князь Київський».

Після битви на Синіх Водах, у якій литовсько-руські війська Ольгерда Гедиміновича розбили татарських правителів Поділля та їхніх союзників, Київ увійшов до складу Великого князівства Литовського. Однак точна дата початку княжіння Володимира Ольгердовича невідома, і реконструюється з пізніших джерел.

Як володар Київського князівства провадив самостійну політику, карбував власну монету. На сьогодні знайдено близько 1200 монет Володимира Ольгердовича, семи основних типів у більш як півтора десятках місць Наддніпрянщини. На переважній більшості цих монет є зображення «князівського знака», що нагадує давньоруський знак Рюриковичів (тризуб) і атрибується як схематичне зображення церкви.

Після Кревської унії[ред. | ред. код]

У 1385 році між Великим князівством Литовським і Польським королівством було укладено Кревську унію, за якою дві держави об'єднувались під владою одного монарха — Ягайла-Владислава Ольгердовича, молодшого брата Володимира.

У 1386 році Володимир був у Кракові на коронації Ягайла. 1387 року разом з чернігово-сіверським князем Дмитром-Корибутом Ольгердовичем перебував на Ягайловому дворі у Вільно, де був свідком на пожалуванні Ягайлом привілеїв католицькій церкві.

У 1388 році Володимир Ольгердович як васал дав присяжну грамоту Владиславу II Ягайлу та його дружині, польській королеві Ядвізі та Короні Польській, обіцяючи зберігати їм вірність і надати допомогу в разі потреби. У 1390 році підтримав Ягайла у боротьбі проти бунтівного кузена Вітовта —військові загони київського князя разом з іншими союзниками у складі королівських військ брали штурмом Гродно, центр володінь Вітовта.

Островська угода 1392 між Ягайлом і Вітовтом була для Володимира Ольгердовича вкрай несприятливою. Прийшовши до влади у Великому князівстві Литовському, Вітовт, за згодою і при підтримці Ягайла, взяв курс на ослаблення та ліквідацію найбільших удільних князівств. Рішення про відібрання у Володимира Києва і Київського князівства було прийняте Вітовтом, Владиславом II Ягайлом і Скиргайлом Ольгердовичем на початку грудня1392 року в Белзі. Однак його реалізація затяглася через відмову Дмитра-Корибута і подільського князя Федора Коріятовича визнати владу Вітовта. Лише після розгрому виступів цих князів, наприкінці 1394, при посередництві королівських емісарів Володимир був «виведений» з Києва, отримавши натомість доволі значний уділ в Поліссі з містами Копиль і Слуцьк.

Востаннє згаданий серед підписантів Салінського договору між Вітовтом та Тевтонським Орденом у 1398 році. Помер невдовзі після цього, був похований в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря, опікуном і благодійником якого він вважався.

Родина[ред. | ред. код]

Записаний у Києво-Печерському пом'янику. Згідно з цим пам'яником, перед смертю став ченцем.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К. : Видавництво «Україна», 1993. — 396 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Федір Іванович
Alex K Kyiv Michael 2.svg Князь Київський
1362-1394
Alex K Kyiv Michael 2.svg Наступник
Скиргайло Ольгердович