Володимир Ольгердович
| Володимир Ольгердович | |
|---|---|
| Dux Kijoviae | |
.jpg) | |
| Князь Київський | |
| Правління | 1362-1394 |
| Попередник | Федір-Гліб Іванович |
| Наступник | Скиргайло Ольгердович |
| Інші титули |
князь копильський слуцький |
| Біографічні дані | |
| Народження | бл.1331 |
| Смерть | після жовтня 1398 |
| Поховання | Києво-Печерська лавра |
| Дружина | Анна |
| Діти | Олелько-Олександр, Іван, Олександра, Андрій |
| Династія | Гедиміновичі |
| Батько | Ольгерд |
| Мати | Марія Вітебська |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
.jpg)
Володимир Ольгердович (1331 — після жовтня 1398[1]) — київський князь (1362—1394) з династії Гедиміновичів, син Ольгерда Гедиміновича і Марії Вітебської, пізніше князь копильський (1395 — після 1398) та слуцький[1].
Біографія[ред. | ред. код]
Перший київський князь (1362—1394) із династії Гедиміновичів. Охрещений матір'ю за православним обрядом, вихований на слов'янських звичаях і традиціях, він не був сприйнятий в Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством. В нечисленних документах, що збереглися з тих часів, Володимир Ольгердович іменує себе «З Божої ласки князь Київський».
Після битви на Синіх Водах, у якій литовсько-руські війська Ольгерда Гедиміновича розбили татарських правителів Поділля та їхніх союзників, Київ увійшов до складу Великого князівства Литовського. Однак точна дата початку княжіння Володимира Ольгердовича невідома, і реконструюється з пізніших джерел.
Як володар Київського князівства провадив самостійну політику, карбував власну монету. На сьогодні знайдено близько 1200 монет Володимира Ольгердовича, семи основних типів у більш як півтора десятках місць Наддніпрянщини. На переважній більшості цих монет є зображення «князівського знака», що нагадує давньоруський знак Рюриковичів (тризуб) і атрибується як схематичне зображення церкви.
Після Кревської унії[ред. | ред. код]
У 1385 році між Великим князівством Литовським і Польським королівством було укладено Кревську унію, за якою дві держави об'єднувались під владою одного монарха — Ягайла-Владислава Ольгердовича, молодшого брата Володимира.
У 1386 році Володимир був у Кракові на коронації Ягайла. 1387 року разом з чернігово-сіверським князем Дмитром-Корибутом Ольгердовичем перебував на Ягайловому дворі у Вільно, де був свідком на пожалуванні Ягайлом привілеїв католицькій церкві.
У 1388 році Володимир Ольгердович як васал дав присяжну грамоту Владиславу II Ягайлу та його дружині, польській королеві Ядвізі та Короні Польській, обіцяючи зберігати їм вірність і надати допомогу в разі потреби. У 1390 році підтримав Ягайла у боротьбі проти бунтівного кузена Вітовта —військові загони київського князя разом з іншими союзниками у складі королівських військ брали штурмом Гродно, центр володінь Вітовта.
Островська угода 1392 між Ягайлом і Вітовтом була для Володимира Ольгердовича вкрай несприятливою. Прийшовши до влади у Великому князівстві Литовському, Вітовт, за згодою і при підтримці Ягайла, взяв курс на ослаблення та ліквідацію найбільших удільних князівств. Рішення про відібрання у Володимира Києва і Київського князівства було прийняте Вітовтом, Владиславом II Ягайлом і Скиргайлом Ольгердовичем на початку грудня1392 року в Белзі. Однак його реалізація затяглася через відмову Дмитра-Корибута і подільського князя Федора Коріятовича визнати владу Вітовта. Лише після розгрому виступів цих князів, наприкінці 1394, при посередництві королівських емісарів Володимир був «виведений» з Києва, отримавши натомість доволі значний уділ в Поліссі з містами Копиль і Слуцьк.
Востаннє згаданий серед підписантів Салінського договору між Вітовтом та Тевтонським Орденом у 1398 році. Помер невдовзі після цього, був похований в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря, опікуном і благодійником якого він вважався.
Родина[ред. | ред. код]
- Старший син Олелько Володимирович займав Київський стіл у 1443—1445 роках
- Середній син Іван Володимирович став засновником роду Більських
- Наймолодший син Андрій — князь у Айні, Словенську, Могильні (або Могильному), Кам'янці, Логойську, Полонному, тесть боярина Івана Рогатинського[1].
Записаний у Києво-Печерському пом'янику. Згідно з цим пам'яником, перед смертю став ченцем.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Dukes of Lithuania. Gedyminas (англ.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Ф. М. Шабульдо. Володимир Ольгердович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 618. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Ольгердовичі
- Гедиміновичі. Ольгердовичі
- Володимир Ольгердович
Література[ред. | ред. код]
- Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К. : Видавництво «Україна», 1993. — 396 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Dukes of Lithuania. Gedyminas (англ.).
| Попередник Федір Іванович |
|
Князь Київський 1362-1394 |
|
Наступник Скиргайло Ольгердович |
|
