Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. ак. Лазаряна
ДНУЗТ
DNUZT-Logo.jpg
Головний корпус університетуНовий корпус ДНУЗТ
48°26′02″ пн. ш. 35°02′52″ сх. д. / 48.43399999999999750° пн. ш. 35.04800000000000182° сх. д. / 48.43399999999999750; 35.04800000000000182Координати: 48°26′02″ пн. ш. 35°02′52″ сх. д. / 48.43399999999999750° пн. ш. 35.04800000000000182° сх. д. / 48.43399999999999750; 35.04800000000000182
Тип національний, автономний, дослідницький університет
Країна Flag of Ukrainian SSR (1929-1937).svg Україна
Розташування Дніпро
Засновано 23 березня 1930
Акредитація IV  рівня
Ректор Пшінько Олександр Миколайович
Студентів 10000 (в 2009-2010 н.р.)
Докторів 50
Кольори блакитний та білий
Адреса 49010, Україна, Дніпро, Ак.Лазаряна, 2
Сайт www.diit.edu.ua
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора
CMNS: Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту на Вікісховищі

Дніпропетро́вський націона́льний університе́т залізни́чного тра́нспорту імені академіка Всеволода Лазаряна — вищий навчальний заклад міста Дніпра.

Загальна інформація[ред.ред. код]

Університет має у своєму складі 11 факультетів, технічний ліцей, бізнес-школу, філії у Львові та Одесі. 39 кафедр мають 20 філій на підприємствах залізничного транспорту. Для залучення перспективної молоді для навчання в університеті на головних залізничних вузлах діють 19 довишівських центрів.

Професорсько-викладацький склад нараховує 650 викладачів. Серед них вчені ступені мають 70 %. В університеті працюють 50 докторів наук, професорів, 18 членів галузевих академій, 85 лауреатів державних і именних премій, почесних працівників науки, вищої школи і галузей народного господарства. Серед викладачів університету — Соросовські Професори і Доценти, а також одержувачі грантів Фулбрайта, Міжнародного наукового фонду, що дозволяє проходити стажування в Німеччині, Франції, США.

Структура[ред.ред. код]

Факультет «Мости і тунелі»

Факультет «Електрифікація залізниць»

Механічний факультет

Факультет «Промислове та цивільне будівництво»

Факультет «Управління процесами перевезень»

Факультет «Гуманітарна освіта та робота з іноземними студентами»

Факультет «Організація будівництва доріг»

Факультет «Економіко — гуманітарний»

Факультет «Технічна кібернетика»

Центр дистанційної освіти

Бібліотека

Історія[ред.ред. код]

23 березня 1930 р.

У Дніпропетровську на базі політехнікуму і факультету інженерів шляхів сполучення Київського політехнічного інституту був заснований Дніпропетровський Інститут Інженерів Залізничного Транспорту (ДІІТ). Створений у центрі металургійної промисловості України і великому залізничному вузлі, інститут за короткий час розгорнув підготовку кваліфікованих фахівців. В роки першої п'ятирічки силами студентів, викладачів, робітників та службовців були побудовані навчальний корпус, гуртожиток, їдальня і житлові будинки. За 3-4 роки було влаштовано затишне інститутське містечко. Тоді в інституті працювали 62 викладача, у тому числі 5 професорів і 12 доцентів.

1931 р.

В інституті відкрита аспірантура, організовані три факультети: будівельний, механічний та електромеханічний.

1933 р. За успішну роботу в створенні матеріально-технічної бази і підготовку фахівців для залізничного транспорту ДІІТ нагороджено Почесною Грамотою ВЦІК СРСР.

1934 р. Відбувся перший випуск 190 дипломованих інженерів. На XVII з'їзді партії ДІІТ був названий одним із найкращих серед вузів країни.

1935 р. Інститут серед 24 найкращих вузів країни нагороджується Почесною Грамотою ВЦІК СССР.

1938 р. Відкрито паровозний факультет.

1941 — 1945 рр. У роки Великої Вітчизняної війни більше тисячі студентів, аспірантів, викладачів, робітників та службовців ДІІТу добровільно вступили до лав Радянської Армії і героїчно боролися з ворогом на різних фронтах та у партизанських загонах. Інститут був евакуйований у Новосибірськ, де продовжував готувати висококваліфікованих фахівців, але також діяв і за німецької окупаційної влади. У пам'ять про загиблих студентів у центрі інститутського містечка спорудять монумент, біля підніжжя якого горітиме вічний вогонь. У 1944 році інститут повертається в містечко, значна частина будинків якого була перетворена в руїни.

1947 — 1950 рр. До 1947 року відновлення інституту було майже закінчено і до 1950 року — двадцятиліття ДІІТу — інститутське містечко було цілком відновлено.

1950 — 1970 рр. У 50-70 роки були введені до ладу новий навчальний корпус, студентський гуртожиток, стадіон, басейн, спорткомплекс та інші об'єкти. Відкрито власний Обчислювальний центр. Інститут стає великим транспортним ВНЗ.

1970 — 1986 рр. За успіхи, досягнуті в підготовці фахівців, високий рівень навчально — виховної і науково — дослідницької роботи і широку суспільно — трудову діяльність, ДІІТ неодноразово нагороджувався: перехідним Червоним прапором Укрсовпрофа, ЦК ВЛКСМ і МВО УРСР, який у 1975 році було залишено в інституті довічно; у 1978 році — Почесною Грамотою ЦК ВЛКСМ; у 1980 році — орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1986 році — перехідним Червоним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦСПС, ЦК ВЛКСМ.

1993 р. У 1993 році ДІІТ, після атестації, одержав статус університету. Тепер його повна назва: Дніпропетровський державний технічний університет залізничного транспорту (ДІІТ).

Багато енергії вкладали в розвиток інституту його керівники: Н. М. Федиченко, що був начальником інституту з 1930 по 1937 рік, П. А. Чумаченко — з 1937 по 1938 рік, І. І. Іванов — з 1938 по 1941 рік, В. А. Лазарян — із квітня 1941 по 1958 рік, Н. Р. Ющенко — з 1958 по травень 1971 року, В. А. Каблуков — з 1971 по 1997 рік.

Бібліотека[ред.ред. код]

Науково-технічна бібліотека (НТБ) є основним ініціатором і виконавцем впровадження нових цифрових моделей наукової комунікації (інституційний репозитарій, електронні журнали, електронна бібліотека і т. д.).

Бібліотека розташована на площі — 2 816 м2 (у тому числі: для зберігання фондів — 1 943 м2; для обслуговування користувачів — 837 м2).
Вона є центром інтегрованого інформаційного забезпечення навчального та наукового процесів, культурологічної діяльності університету, а також регіональним науковим центром із соціальних комунікацій (реалізація цифрових ініціатив в бібліотеках ВНЗ).

Відомі викладачі[ред.ред. код]

Випускники[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]