Винокуров Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Винокуров Михайло Васильович
рос. Винокуров Михаил Васильевич
M.V.Vinokurov (1890-1955).jpg
Народився 5 (18) листопада 1890(1890-11-18)
Саранськ, Пензенська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 25 квітня 1955(1955-04-25) (64 роки)
Москва, РРФСР, СРСР СРСР
Поховання Введенське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Національність росіянин
Alma mater Донський політехнічний інститут
Галузь наукових інтересів залізничний транспорт, вагонобудування, паровозобудування, теплотехніка
Заклад Ростовський паровозоремонтний завод, Ростовський інститут інженерів залізничного транспорту (РІІЗТ), Донський політехнічний інститут, Центральний науково-дослідний теплотехнічний інститут, Дніпропетровський інститут інженерів транспорту (ДІІТ), Всесоюзний науково-дослідний інститут залізничного транспорту(ВНДІЗТ), Московський інститут інженерів транспорту (МІІТ)
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор технічних наук
Відомий завдяки: фахівець у галузі конструкцій залізничних екіпажів, динамічної взаємодії рухомого складу і колії, педагог і організатор нових напрямків у транспортній науці, генерал-директор тяги II рангу
Нагороди
Орден Леніна — 1953 Орден Трудового Червоного Прапора — 1945
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» — 1945 Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви» — 1948

Михайло Васильович Винокуров (рос. Винокуров Михаил Васильевич) ( 5 (18) листопада 1890(18901118), Саранськ — 25 квітня 1955, Москва) — фахівець у галузі конструкцій залізничних екіпажів, динамічної взаємодії рухомого складу і колії, педагог і організатор нових напрямків у транспортній науці, генерал-директор тяги II рангу, доктор технічних наук, професор.

Біографія[ред.ред. код]

Михайло Васильович Винокуров народився 5 листопада (18 листопада) 1890 р. в багатодітній родині міщан в м. Саранську (Республіка Мордовія, колишня Пензенська губернія). Батько — Василь Євлампійович Винокуров (1851 — 07.12.1904), росіянин, працював прикажчиком. Мати — Олександра Степанівна Галицька (14.04.1865 — 06.05.1936), росіянка, домогосподарка.[1]

М. В. Винокуров під час навчання в Пензенському реальному училищі, приблизно 1908 р.
М. В. Винокуров, 1947 р.
  • 1914—1915 рр. — Працював на Владикавказькій залізниці на посаді помічника машиніста і машиніста потягу, повністю відбувши паровозний ценз, а потім інженером технічного відділу Головних Ростовських майстерень.
  • 19151916 рр. — Помічник начальника механічного цеху Головних Ростовських майстерень.
  • 1916 р. — інженер-конструктор з розробки проектів нового обладнання (преси, акумулятори, насоси, верстати, печі) для виготовлення трьох- та шести-дюймових фугасних снарядів.
  • 1918 р. — начальник технічного відділу та завідувач вагонними цехами Головних Ростовських майстерень.
  • 1920 р. — організував школу ФЗУ при Головних Ростовських майстерень Північно-Кавказької залізниці.

В результаті проведених Винокуровим М. В. в 1922—1923 рр. організаційно-технічних заходів щодо спеціалізації роботи бригад, впровадження графіків ремонту, — простій паровозів знизився з 56 днів до 22 днів, а простій вагонів при споруді, відновлювальне та капітальному ремонті знизився з 80 до 25 днів. У той же час, витрата робочої сили на відновлювальний ремонт вагона зменшився з 12000 людино-годин до 7000 людино-годин.

Крім роботи на виробництві, в період 1920—1934 рік Винокуров М. В. викладав проектування в Ростовському Політехнікумі шляхів сполучення по курсу паровозів і тяговому господарству, а також, читав лекції з паровозів, вагонів та двигунів внутрішнього згоряння.

  • 1927 р. — працював за сумісництвом головним інженером Ростовського відділення тресту «Тепло і сила».
  • Вересень 1929 — затверджено ГУС-му Наркомпросу доцентом Донського Політехнічного інституту по кафедрі «Залізнична справа».
  • Березень 1939 — Винокуров М. В. затверджений ВАК ВКВШ професором по кафедрі вагонів[7] і призначений членом науково-технічної ради НКШС.[8]
  • 1940 р. — призначений директором Науково-дослідного інституту паровозо-вагонного господарства та енергетики НКШС СРСР.[9][10]
  • 1943 р. — Винокурову М. В. присвоєно звання генерал-директора тяги II рангу.[11]
  • 19441955 рр. — Начальник відділення «вагонного господарства» ВНДІЗТ.[12]
  • 1945—1955 рр. — Член науково-технічної ради НКШС (НТР НКШС).[13][14]
  • 1945—1946 рр. — Призначено головою Міжвідомчої комісії по переробці вагонів метро на широку колію.
  • 1946—1947 рр. — Призначено головою Урядової комісії з приймання вагонів Московського трамвая.[16]
  • 1946—1955 рр. — Член Технічного Ради Міністерства Транспортного Машинобудування.[17]
  • 1947—1955 рр. — Винокуров М. В. призначено членом Вченої Ради Академії залізничного транспорту.
  • 1948—1955 рр. — Призначено членом методичної комісії ГУУЗ Міністерства шляхів сполучення СРСР і відповідальним редактором усіх підручників, що випускаються Трансжелдоріздатом по вагонних спеціальностях.

Професор М. В. Винокуров помер 25 квітня 1955. Похований на 25 ділянці Введенського кладовища в Москві.

Нагороди[ред.ред. код]

Професійна та наукова діяльність[ред.ред. код]

Науково-дослідна, інженерна та педагогічна діяльність професора М. В. Винокурова мають різнобічну спрямованість. Інженерна діяльність М. В. Винокурова з 1915 року в ролі начальника технічного відділу, головного інженера Головних Ростовських залізничних майстерень (згодом реорганізованих у паровозовагоноремонтний завод ім. В. І. Леніна) з ремонту та модернізації паровозів і вагонів, проектування теплотехнічних і силових установок, верстатів, компресорів та іншого заводського обладнання, проектування та монтаж навчальних лабораторій з 1920 року доповнюється педагогічною роботою по курсам паровозів і тяговому господарству в Ростовському Політехнікумі шляхів сполучення (згодом перейменованому у Ростовський державний університет шляхів сполучення) і з 1926 року в Донському політехнічному інституті по кафедрі «Залізничне справа». Розроблені М. В. Винокуровим в цей період теплотехнічні установки та топки паровозів з пристосуваннями для використання рідкого і низькосортного твердого палива знайшли широке поширення на залізничному транспорті. Спроектовані і побудовані під керівництвом М. В. Винокурова котельні установки в п'ятдесяти основних і оборотних депо Закавказької, Середньоазійської, Ташкентської і Оренбурзької залізниць, теплоцентралі заводу «Ростсельмаш», Новоросійської конденсаційної електростанціі, на тютюновій фабриці у м. Ростові-на-Дону, на станції Тихорецькій Північно-Кавказької залізниці й інші експлуатуються досі. Також діють дотепер відремонтовані і побудовані під керівництвом М. В. Винокурова лабораторії теплових двигунів, зварювальний, прикладної механіки, чавунно-сталеливарний і механічний завод Ростовського інституту інженерів залізничного транспорту, вагони-лабораторії з випробування гальм і динамометрії.

Публікації та книги[ред.ред. код]

  • Друковані праці: курс паровозів, наукова організація праці, динаміка, коливання і стійкість вагонів, топкове обладнання, виносні топки, конструювання, експлуатація, економіка і ремонт всіляких типів вагонів, підвищення економічності паровозів.

У 1925 році М. В. Винокуров написав «Теоретичний курс паровозів» для студентів залізничних технікумів, який містив у собі багато нового матеріалу з удосконалення системи топки, теорії теплопередачі, динаміки і кінематики паровозів, з'явився у великій частині результатом власних досліджень і розробок М. В. Винокурова.

На думку М. В. Винокурова: «Проблема небезпечних швидкостей, що призводять до сходу з рейок рухомого складу, і динамічного впливу рухомого складу на верхню будову колії є однією з найбільш важких, але актуальних завдань прикладної механіки». У 1936 році їм була захищена кандидатська дисертація, присвячена дослідженню коливань і стійкості вагонів.

У 1939 році М. В. Винокуровим опубліковано капітальну працю «Дослідження коливань і стійкості вагонів» (Праці ДІІТу, випуск XII, 1939, 19 д.а.), який був першим серйозним внеском у цю важливу і складну галузь транспортної механіки.

У цій роботі детально викладені методи аналітичної механіки стосовно досліджень вільних і вимушених коливань вантажних і пасажирських вагонів, розроблені методи визначення динамічної стійкості вагонів при їхньому русі в поїзді, вказано шляхи узгодження параметрів, що підвищують плавність ходу вагонів до вимог необхідної динамічної стійкості. Ця праця М. В. Винокурова є основною базою удосконалення ходових якостей нових вагонів радянського вантажного і пасажирського парку і поклала початок читання курсу лекцій в залізничних ВТУЗах по динаміці вагонів.

У подальшій своїй науково-дослідній діяльності М. В. Винокуров працював над низкою конкретних питань динаміки вагонів і удосконалення топкових пристроїв паровозів. Їм виконано і частково опубліковано велику кількість робіт з вибору ресорного підвішування пасажирських вагонів, впливу тертя в ресорах на спільні коливання кузова вагона, теоретичним підставам вибору характеристик ресорного підвішування для вагонів з несиметричним навантаженням, аналізу причин аварійності деяких видів рухомого складу, і зокрема, чотиривісних вугільних хоперів, з вибіру типів нових вагонів і багато інших. Особливі заслуги М. В. Винокурова у галузі створення теплотехнічних розрахунків пасажирських вагонів створили йому славу великого фахівця в цій галузі.

З питань динаміки вагонів в 1945 р. М. В. Винокуров написав докторську дисертацію «Основні динамічні характеристики вагонів», в якій підведений підсумок дослідженням М. В. Винокурова у цій галузі, відпрацьовані методи динамічного розрахунку вагонів, на підставі яких, а також за даними експериментальних досліджень, оцінені переваги і недоліки вітчизняних вагонів і встановлені шляхи подальшого їх вдосконалення. Результати досліджень, які увійшли до докторську дисертаційну роботу, знайшли гідне визнання наукових працівників залізничного транспорту і широке впровадження в практику наукових досліджень і проектування нових вагонних конструкцій.

В результаті багаторічної плідної науково-дослідної та педагогічної діяльності М. В. Винокурова, навколо нього створився і виріс великий колектив науковців у галузі теоретичних та експериментальних досліджень рухомого складу. По суті М. В. Винокуров стоїть на чолі створеної ним наукової школи радянських вагонників і є вчителем багатьох радянських паровозників. Узагальнення всіх досягнень з досліджень міцності, динаміки і теплотехніки вагонів знайшло своє вираження у випущеній в 1949 р. капітальній праці «Вагони» (Державне Транспортне Залізничне Видавництво, 1949 р., 612 стор), написаному М. В. Винокуровим за участю ряду його учнів. Книга «Вагони» неодноразово перевидавалася і була перекладена на кілька іноземних мов.

Ця праця є не тільки підручником по вагонах для транспортних ВТУЗів, але також і повсякденним керівництвом у практичній діяльності науковців і заводських конструкторів-вагонників. За короткий відрізок часу книга «Вагони» отримала схвальні відгуки фахівців, схвалена колегією Міністерства шляхів сполучення і представлена на здобуття Сталінської премії.

Професор М. В. Винокуров також є автором сьомого тому «Технічного довідника залізничника» в 13 томах — том 7 «Локомотивне та вагонне господарство» М. Залізничне вид. 1953, 568 стор.

Оцінка професійної та наукової діяльності іншими вченими[ред.ред. код]

Академік Сергій Петрович Сиромятніков[29] так охарактеризував Михайла Васильовича Винокурова:

«Ми звикли думати, що інженер з такою надзвичайною широтою діапазону діяльності в наш час немислимий, при цьому надзвичайному прогресі науки і техніки, свідками якого ми є протягом останніх десятиліть: цей бурхливий розвиток науки і техніки мимоволі призводить до домінуючого типу інженера «вузької спеціальності».

Приклад М. В. ВИНОКУРОВА блискуче спростовує цей погляд. Очевидно, що таке блискуче висунення даром не дається. Воно є наслідком, по-перше, високої особистої обдарованості людини, і, по-друге, його прекрасної загальної підготовленості в галузі математики, фізики і технічної культури. Ці якості, що накопичені наполегливою працею всього життя, і притаманні у високому ступені д-ру М. В. Винокурову, інженеру в повному і найкращому значенні цього слова.»[30]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Метрична книга Трисвятительської церкви м. Саранська за 1890 рік, І частина за №29.
  2. Рада Олексіївського Донського політехнічного інституту 3.06.1914 № 67/1544 м. Новочеркаськ.
  3. У 1929 році Головні Ростовські майстерні було виведено зі складу Владикавказької залізніці та переіменовано на Ростовський-на-Дону ордена Червоного Прапора паровозоремонтний завод ім. В.І.Леніна [1]
  4. Наказ Наркому Шляхів Сполучення, серпень 1929.
  5. Центральний науково-дослідний теплотехнічний інститут у наш час[Коли?] має назву ВАТ Всеросійський двічі Ордена Трудового Червоного Прапора теплотехнічний науково-дослідний інститут, - перша науково-дослідна установа, що заснована постановою Ради Труда і Оборони наказ 331 п.27 від 13.07.1921 при Головному Управлінні по паливу, "з метою планомірного наукового вивчення та розробки практичних питань теплотехніки, що висуваються життям, та пов'язаними з ними техніко-економічнимі завданнями, а також для підготовкі висококваліфікованих спеціалістів. [2]
  6. Згідно з розпорядженням Центрального Управління навчальними закладами Народного комісаріату шляхів сполучення (НКШС), вересень 1934 р.
  7. Протокол ВАК ВКВШ № 13 від 23.03.1939.
  8. Наказ НКШС №163/Ц наркома Л.М.Кагановича.
  9. Наказ Наркома шляхів сполучення, жовтень 1940.
  10. Науково-дослідний інститут паровозо-вагонного господарства і енергетики НКШС СРСР засновано наказом Наркомата шляхів сполучення (НКШС) СРСР від 12.09.1940. В 1941 р. евакуйований в м. Ташкент. Наказом наркомата від 14.12.1941 надійшов до складу Всесоюзного науково-дослідного інституту залізничного транспорту (ВНДІЗТ, або застаріла назва ЦНДІ НКШС) [3]
  11. Постанова Ради Народних Комісарів СРСР від 06.11.1943 р. за № 1220.
  12. Наказ НКШС № 595/ц 1944 р.
  13. Наказ НКШС № 404/Ц 1945 р.
  14. В 1946 НТР НКШС реформовано в НТР Міністерства Шляхів Сполучення.
  15. Протокол ВАК ВКВШ № 8 від 14.09.1946.
  16. Постанова Ради Міністрів СРСР, 1946 р.
  17. Наказ НКШС № 545 від 13.08.1946 Міністра Транспортного Машинобудування СРСР.
  18. Президія Верховної Ради СРСР, наказ від 27.10.1953.
  19. Наказ Верховної Ради СРСР, 1945.
  20. Наказ Верховної Ради СРСР, 1936.
  21. Президія Верховної Ради СРСР від 06.06.1945.
  22. Наказ Виконавчого Комітета Московської Ради, 1948.
  23. Залізничний нагрудний знак «Ударник сталінського призиву». [4](рос.)
  24. Нагрудний знак «Почесний залізничник».Почесний залізничник[ru](рос.)
  25. Наказ НКШС № 1222/Ц 22.12.1945.
  26. Наказ НКШС № 92/цз от 10.02.1944.
  27. Знак «Відмінний паровозник»[5][6](рос.)
  28. Наказ Президії Верховної Ради СРСР від 22.09.1943 "Про затвердження нагрудних знаків «Відмінний паровозник», «Відмінний рухівець», «Відмінний шляховик», «Відмінний зв'язківець», «Відмінний вагонник», «Відмінний будівельник», «Відмінний відновник», «Відмінний адміністративний робітник».[7][8](рос.)
  29. Сыромятников Сергей Петрович [9](рос.)
  30. Лист академіка С.П.Сиромятнікова до Вченої Ради Центрального Науково-Дослідного Інституту, Вченої Ради Московського інституту інженерів транспорту (МІІТ) від 6.08.1948.

Література[ред.ред. код]

  • Винокуров М. В. Вагоны, М. Трансжелдориздат, 1949. — 612 с. (Тираж 10000 экз.) (рос.)
  • Винокуров М. В. Вагоны, М. Трансжелдориздат, 1953. — 704 с. (Тираж 10000 экз.) (рос.)
  • Винокуров М. В. Исследование колебаний и устойчивости вагонов.// Сб. науч. Тр. ДИИТа, в. XII, Днепропетровск, 1940. — 292c. (рос.)
  • Винокуров М. В. Новый тип оборудования для паровозов с нефтяным отоплением, Техника железных дорог № 9, 1913. (рос.)
  • Винокуров М. В. Технический справочник железнодорожника, Том 7. Локомотивное и вагонное хозяйство. М. Трансжелдориздат 1953 г. 568с. Твердый переплёт. Энциклопедический формат. (Тираж 15000 экз.) (рос.)
  • А. В. Гайдамакин, И. И. Галиев, В. А. Четвергов. История железнодорожного транспорта России: учебное пособие. Омский гос. университет путей сообщения, 2002, 242с. (рос.)
  • Под редакцией министра путей сообщения СССР Н. С. Конарева. «Железнодорожники в Великой Отечественной войне 1941—1945.» М.: Транспорт, 1987. — 591 с. [10] (рос.)
  • Памяти М. В. Винокурова. Газета «Гудок» — орган Министерства путей сообщения СССР и Центрального Комитета профессионального союза рабочих железнодорожного транспорта. 27 апреля (среда) 1955 г. № 99(9006). (рос.)
  • Газета «Железнодорожник». Орган партбюро, дирекции, месткома и комитета ВЛКСМ, Всесоюзного научно-исследовательского института железнодорожного транспорта. № 47 (224) вторник, 21 ноября 1950 г. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]