Дрьомін Андрій Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Сергійович Дрьомін
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).svg Солдат міліції
Дрьомін Андрій Сергійович.jpg
Загальна інформація
Народження 3 січня 1982(1982-01-03)
с. Великий Глибочок, Тернопільський район, Тернопільська область, Україна
Смерть 10 серпня 2014(2014-08-10) (32 роки)
під Іловайськом, Донецька область, Україна
Псевдонім «Світляк»
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Геральдичний знак - емблема МВС України.gif Міністерство внутрішніх справ України
Формування Emblem of the Azov Battalion.svg Батальон «Азов»
Війни / битви Війна на сході України
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі

Андрі́й Сергі́йович Дрьомін (нар. 3 січня 1982, с. Великий Глибочок Тернопільського району Тернопільської області — пом. 10 серпня 2014, під Іловайськом Донецької області) — український військовик, рядовий міліції (Міністерство внутрішніх справ України), боєць-гранатометник батальйону «Азов».

Життєпис[ред.ред. код]

Єдиний син у батьків-учителів, одружитися не встиг. Тривалий час проживали в Нововолинську[1][2], а потім перебралися до Великого Глибочка, де живуть батьки матері. Працював у кузні, займався художнім ковальством.

Брав участь в акції «Україна без Кучми» — від УНА-УНСО. Згодом — учасник Євромайдану з перших днів.

На російсько-український фронт поїхав добровольцем. Служив у одній чоті з чоловіком Тетяни Чорновол Миколою Березовим, з яким зналися давно. Також більше 14 років був знайомий з Андрієм Юркевичем, обоє планували служити в одному батальйоні, але не сталося.

Загинув 10 серпня 2014 року під Іловайськом у ході зіткнення з терористами при комплексному обстрілі позицій українських військових — гармату й кулемет заклинило, заглухнув двигун БМП, по вояках почали стріляти з кулемета «Утьос» та снайпери, в ході бою двох військових було вбито, п'ятьох — поранено. Андрій Дрьомін отримав п'ять куль. Загинув разом із Миколою Березовим — той кинувся рятувати Андрія, але й сам потрапив під обстріл. Смертельних поранень зазнав Роман Сокуренко.

Могила Андрія Дрьоміна

Похований у родинному селі на цвинтарі біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Відзнаки[ред.ред. код]

  • 14 серпня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).[3]
  • «Почесний громадянин міста Тернополя» (2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, який виявлений у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[4].

У скульптурі[ред.ред. код]

24 грудня 2014 року на будівлі Нововолинської ЗОШ № 4, де навчався майбутній воїн, було встановлено меморіальні дошки на честь Андрія Дрьоміна та іншого загиблого героя війни — Павла Попова, який загинув у бою під Волновахою.[2]

9 квітня 2015 року у Нововолинську відбулось урочисте відкриття Стели Героям, на якій розміщені фотографії усіх жителів міста, які полягли під час Революції Гідності та війни на сході України: Сергія Байдовського, Романа Бірюкова, Сергія Бугайчука, Андрія Задорожнього, Ігора Кантора, Андрія Комаристого, Павла Попова, Володимира Пушкарука, Олександра Свинчука та Андрія Дрьоміна.[1]

3 січня 2016 року на будинку, де жив український Герой, освячено меморіальну гранітну дошку.[5]

У літературі[ред.ред. код]

Андрій Дрьомін став прототипом казки Дзвінки Торохтушко[6] «Світлячок-охоронець». Події в казковому світі дуже нагадують українське сьогодення, а впевнений, щирий і з веселим норовом Світлячок разом з павучками, пташками, жучками та іншими мешканцями житнього поля борються із сараною, що хотіла зжерти посіви.[7]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Смільська, О. Під снайперським вогнем, рятуючи один одного, загинули Микола Березовий і Андрій Дрьомін / Оксана Смільська // Нова Тернопільська газета. — 2014. — № 30 (13–19 серп.). — С. 1, 11.
  • Ябченко, І. Відлітають не тільки птахи / І. Ябченко // Вільне життя плюс. — 2014. — № 67 (20 серп.). — С. 7 — (Втрата).
  • Ковальський вогник світла тане: Навіки будем у небеснім батальйоні // Вільне життя плюс. — 2014. — № 82 (10 жовт.). — С. 4.

Посилання[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg батальйону «Азов» Микола Ляхович про Березового, Світляка і війну у YouTube // Громадське ТБ Приазов'я, 12 серп. 2014