Духовна прелесть

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Духо́вна пре́лесть (від церковносл. прѣльсть, прелесть — обман, омана: від грец. πλάνη) — згідно із православним віровченням, «хибна святість»[1], що супроводжується надзвичайно високою та дуже витонченою формою лестощів самому собі, самообманом, мрійливістю, гординею, переконаністю у власній гідності та досконалості[2]. 

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Ігнатій (Брянчанінов) (1807—1867) визначає прелесть як «пошкодження людської природи брехнею»[3] або як «засвоєння людиною брехні, котра прийнята ним за істину» (там само). Згідно зі вченням Ігнатія Брянчанінова, всі люди в тій чи іншій мірі перебувають в прелесті, а усвідомлення цього, за його словами, «є найбільшим запобіганням прелесті». Він також запевнює: «Найбільша прелесть — визнавати себе вільним від прелесті».

Стан духовної прелесті характерний тим, що людині здається, ніби вона досягнула певних духовних успіхів аж до особистої святості. Цей стан може супроводжуватись переконаністю людини в тому, що вона спілкується з янголами чи святими, має видіння або навіть здатна творити чудеса. В стані прелесті людина дуже легко приймає обман, котрий є, згідно із святоотцівським вченням[4][5] , наслідком диявольського навіювання, за істину.

Вчення про прелесть формується у візантійському богослів'ї. Зокрема, цей термін розкриває Григорій Синаїт[6] (XIII століття), Калліст I Константинопольский, Діадох Фотикійский та інші.[7]

Важливість вчення про духовну прелесть полягає в тому, що в православній аскетиці воно нерозривно пов'язане із вченням про молитву (особливо про Ісусову молитву). Духовна прелесть є основною небезпекою, що підстерігає християнина (особливо ченця), котрий приступив до молитовного подвигу.

Біблія про прелесть[ред. | ред. код]

Господь Ісус Христос говорить про спокусу (сам термін «прелесть» Він не застосовує): «Ісус сказав їм у відповідь: стережіться, щоб хто не спокусив (прельстил, πλανήσῃ) вас,  бо багато хто прийде під іменем Моїм і казатиме: «я Христос», і багатьох спокусять (прельстят, πλανήσουσι)» (Євангеліє від Матвія, 24:4-5), «і багато лжепророків з’явиться і багатьох спокусять» (Євангеліє від Матвія, 24:11)

В церковнослов'янському перекладі Біблії є згадка про прелесть і в Старому Заповіті (Книга Буття 3:13: «змій прельсти мя»), однак в російському синодальному перекладі застосовано слово «обольстил» (грец. ἠπάτησέν, себто інше, аніж в Євангеліях).

В своїй бесіді про прелесть[8] ігумен Авраам (Рейдман) наводить приклади людей в цьому стані з Євангелія: законника, котрий питав, хто його ближній (Євангеліє від Луки, 10:25-37), фарисея з притчі про фарисея та митаря (Євангеліє від Луки, 18:10-14).

Види[ред. | ред. код]

Виділяють наступні види духовної прелесті:

  1. Гординя  — хибні уявлення про свою праведність в основі яких є виконання потрібних дій, виражене марнославством та хизуванням. Симптоми: перебуваючий в духовній прелесті присвоює собі особливі переваги, нібито дані йому Богом, та/або вигадує для себе неіснуючі заслуги. (Наприклад, згідно із православним вченням людина не може мати перед Богом надзвичайних заслуг[9]).
  2. Мрійливість (уява) — бачення людиною всередині чи ззовні себе того, чого насправді не існує. «Хибні душевні переживання», себто, під час молитви людина дає волю своїй фантазії на тему небесного, і оманливу насолоду від цього заняття вона вважає відвіданням благодаті та Божої любові як нагороду за свою старанність. В такому стані в людини можуть бути зорові, слухові (наприклад, «голоси») та/або нюхові галюцинації. Також людина може впадати в ейфорію, надзвичайно подібну до наркотичної. В формулюванні богослова Кураєва: «Людина, штучно викликавши в собі деякі психічні переживання, відносить їх до благодатно-благородного походження і вважає себе Боговидцем»[10].
  3. «Уявна відсутність гріховних страстей»

Зустрічаються й інші класифікації прелесті. «Прелесть демонська» (Акафіст Пророку Іллі, Ікос 5)[11], «прелесть світу»(Акафіст Іоанну Воїну, Ікос 6)[12] та «ідольська прелесть» (Акафіст Гурію, Самону та Авіву, Ікос 2)[13]

Феофан, архієпископ Полтавський розрізняє «загальну прелесть» и «власне прелесть»: «Якщо коротко, відмінність „загальної прелесті“ від прелесті у власному розумінні, зважаючи на сказане, може бути вираженою так. Прелесть загальна є забуття і невідчування своєї гріховності. Прелесть у власному розумінні є приписування собі праведності, котрої не існує в дійсності. А якщо здається людині, що має вона праведність, то ця праведність не божествена, а бісівська, вона не має нічого спільного із благодаттю Божою та смиренням» (Игнатий еп., Отечник, пар. 75).[14]

Прелесть та божевілля[ред. | ред. код]

За словами святителя Ігнатія Брянчанінова, духовна прелесть може супроводжуватись психічними розладами. Це ж саме свідчать преп. Симеон Новий Богослов[15], преп. Григорій Синаїт[16], преп. Амвросій Оптинський[17], Валаамський старець схиігумен Іоанн (Алєксєєв)[18] та інші подвижники. Такий стан офіційна медицина часто розцінює як психічний розлад з галюцинаціями, однак, на думку деяких представників Церкви, нерідко психіатри плутають причину із наслідком.

Оманливі дари[ред. | ред. код]

Згідно із християнським вченням, деколи демони можуть «допомагати» людині. Ця «допомога»[19] може полягати в повідомленні людині інформації про якісь важливі речі, в тому числі богословські й дуже складні, а також може включати отримання людиною надприродних лже-дарів, таких як: оманливий дар зцілення[20], оманливий дар читання думок[21], оманливий дар прозорливості[22][23], оманлива безперервна молитва[24][25], оманлива відсутність гріховних страстей[26], оманливий дар вигнання демонів. Термін «оманливий» тут означає, що цей дар походить не від Бога. Духовно недосвічена людина, котра не має достатнього уявлення про істині Божі дари, про те, кому і при яких умовах вони можуть бути подані[27], може легко прийняти такий лже-дар за дар від Бога. Отримання цих оманливих дарів людиною може супроводжуватись якоюсь видимою зовнішньою подією, наприклад, відкритим явленням лже-«Христа», даруючого такий дар[28], а може відбутись поступово й непомітно. Також людина може через власну гордість і передчасно (себто, до очищення від гріховних страстей)[29][30] явно просити який-небудь дар у Бога, наприклад, дар зцілення, однак отримати його від демонів, а може нічого подібного явно і не просити, але внутрішньо вважати себе гідною отримання, тобто вже знаходитись в стані прелесті типу «гординя»[31][32]. Митрополит Антоній Сурозький згадує, що під час його молодості в нього була здатність читати чужі думки. І він попрохав Бога: «Якщо це не від Тебе, розсій». І ця здібність миттєво зникла. Для гордої людини буває складно відкинути такий дар, вважаючи себе недостойним його отримання і попрохати в Бога забрати дар. Окрім підсиления гордості собою, застосування подібного лже-дару «зцілення» може привести до появи нав'язливої ідеї самогубства вже не тільки в одного «цілителя», але і в його пацієнтів[33].

Прелесть та сновидіння[ред. | ред. код]

Не дивлячись на те, що Біблія допускає існування віщих снів (див. сновидіння пророка Даниїла — Книга пророка Даниїла, 7:2), деякі православні богослови вважали, що сон може бути початком прелесті. Лев Оптинський повідомляє: «Чи потрібно вірити снам, котрі живо вимальовують майбутнє? — Не потрібно. Хоча  вони в своєму роді і були б дійсними, бо через дійсність снів багато людей впало в прелесть. Мудрий старець Феостирикт, автор Параклису Пресвятій Богородиці, довірившись снам, врешті так обманувся, що загинув»[34] Ідея недовіри снам прослідковується і в Іоанна Ліствичника: «Біси марнославства — пророки в снах; будучи пронизливими, вони визначають майбутнє із обставин і повідомляють його нам, щоби ми, після здійснення цих видінь, здивувались і, немов вже наближені до дарування прозріння, піднеслись розумом»[35]

Ознаки прелесті[ред. | ред. код]

  • Приємні запахи (нюхові галюцинації)
  • Відчуття різних голосів[36]
  • Бачення червоних вогників «в димуватому середовищі»
  • «Мокротна насолода» (еротичний, екстатичний стан під час видіння)
  • Гордість (надмінність)
  • Левітація (легкість, невагомість, політ)
  • Самогубство[15]

Причини[ред. | ред. код]

Преподобний Григорій Синаїт пише, что є три причини прелесті: «гордість, заздрість бісів та попущення Боже як своєрідна кара (чи то настанова — прим. перекладача). Причинами цих є: гордість — суєтне легкодумство (або марнославство), заздрість — успіх (в духовному житті — прим. перекладача), попущення Боже за гріховне життя. — Прелесть від заздрості та гордині швидш за все отримує зцілення, особливо якщо хто змириться. Однак прелесть, як кара (чи настанова — прим. перекладача), — віддання сатані за гріх, — часто допускає Бог Своїм оставленням навіть до смерті. Буває, що і невинні задля спасіння віддаються на муки (бісів).»[37]

Також старець Йосиф Ісихаст вказує, що частою причиною прелесті буває приховування гріхів чи думок від духовного отця на сповіді: «Чи бачив ти ченця, із котрим сталося падіння, котрий став дезертиром? Це з ним сталось від того, що він приховував свої думки. <…> Чи бачив людину в прелесті? Це з ним трапилось через думки (из-за помыслов — прим. перекладача)».[38].

Аналогічно преподобний Силуан Афонський каже про недовіру духовному отцю: «Тримай в думці, що в духовному отцеві живе Святий Дух, і він тобі скаже, що потрібно. Але якщо ти подумаєш, що духовний отець живе недбало, і як може в ньому жити Святий Дух, то за таку думку ти сильно постраждаєш, і Господь змирить тебе, і ти неодмінно впадеш в прелесть.»[39]

Визволення[ред. | ред. код]

В православній аскетиці вважається, що необхідними умовами для того, хто бажає позбутися прелесті, мають бути:[джерело?]

  1. життя за Євангельськими заповідями;
  2. участь в Церковних Таїнствах;
  3. відкриття думок духовному отцю і послух
  4. Ісусова молитва (без сторонніх думок — як гріховних, так і нейтральних, а також тих, що здаються духовними, особливо без уяви Господа Ісуса Христа, святих, картин Раю, тощо);
  5. смирення, «вбогість духу»
  6. любов до всіх ближніх (і далеких);
  7. благодійність;
  8. молитва за потерпілого від прелесті інших людей праведного життя.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ О прелести Митрополит Иларион (Алфеев). Архів оригіналу за 22 лютого 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  2. ↑ А. И. Осипов Основы духовной жизни в Православии [Архівовано 10 березня 2018 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Еп. Игнатий (Брянчанинов) О прелести [Архівовано 31 січня 2018 у Wayback Machine.]. Из творений Святителя Игнатия Брянчанинова
  4. ↑ Святитель Игнатий Брянчанинов. Аскетические опыты, том 1, стр. 228—256
  5. ↑ Паисий Святогорец [Архівовано 1 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. Слова. Том 3. Доверие помыслу — начало прелести
  6. ↑ Преподобный Григорий Синаит. «Наставления безмолвствующим». 7. О прелести и о других предметах. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  7. ↑ Зенько Ю. М. «Прелесть: состояние духовной прелести». Электронный словарь по христианской антропологии и психологии [Архівовано 23 січня 2018 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Игумен Авраам (Рейдман). Благая часть. Беседы с монашествующими Беседа 44. О прелести. Архів оригіналу за 22 серпня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  9. ↑ Новосёлов М. А. Догмат и мистика в Православии, Католичестве и Протестантизме. — М.: Лепта, 2004. — 384 с. ISBN 5-94000-050-9
  10. ↑ Диакон Андрей Кураев, Традиция. Догмат. Обряд. Архів оригіналу за 17 грудня 2011. Процитовано 29 січня 2018.
  11. ↑ Акафист пророку Божию Илие. Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  12. ↑ Акафист святому мученику Иоанну Воину. Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  13. ↑ Акафист святым мученикам Гурию Самону и Авиву. Архів оригіналу за 29 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  14. ↑ Архиепископ Феофан Полтавский, Письма. Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  15. ↑ а б Преподобный Симеон Новый Богослов, Слово 68. Архів оригіналу за 14 березня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  16. ↑ Преподобный Григорий Синаит, Главы о заповедях и догматах, угрозах и обетованиях, ещё же — о помыслах, страстях и добродетелях, и ещё — о безмолвии и молитве, гл. 131. Архів оригіналу за 25 вересня 2014. Процитовано 18 березня 2022.
  17. ↑ Письма преподобного Амвросия Оптинского, Письмо 431. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 29 січня 2018.
  18. ↑ Схиигумен Иоанн (Алексеев), Письма о духовной жизни, О молитве[недоступне посилання]
  19. ↑ Преподобные Варсануфий и Иоанн, Руководство к духовной жизни. Ответы на вопросы учеников. Вопрос 418. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 29 січня 2018.
  20. ↑ Вопрос архиепископу Викентию в эфире телеканала Союз. Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  21. ↑ Беседы с владыкой Антонием Сурожским, О прелести. Телеканал Спас
  22. ↑ Схиигумен Иоанн (Алексеев), Письма о духовной жизни, О прелести бесовской и прозорливости святых[недоступне посилання з квітня 2019]
  23. ↑ Симфония к письмам преподобного оптинского старца Макария. Прелесть. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 29 січня 2018.
  24. ↑ Архимандрит Рафаил (Карелин), Тайна спасения, Из воспоминаний. Схиархимандрит Серафим. Архів оригіналу за 17 квітня 2013. Процитовано 29 січня 2018.
  25. ↑ Письма преподобного Амвросия Оптинского, Письмо 294. Архів оригіналу за 26 вересня 2017. Процитовано 29 січня 2018.
  26. ↑ Митрополит Ирофей Влахос, Православная психотерапия. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  27. ↑ Добротолюбие, Том 5, Святые Каллист и Игнатий Ксанфопулы, Наставления безмолвствующим, в сотне глав, гл. 40
  28. ↑ Старец Паисий Святогорец, Слова, Том 3, Духовная борьба. Архів оригіналу за 5 жовтня 2012. Процитовано 29 січня 2018.
  29. ↑ Преподобный Исаак Сирин, Слова подвижнические, Слово 55[недоступне посилання з квітня 2019]
  30. ↑ Преподобный Неофит, затворник Кипрский, Слово о некоем монахе в [Архівовано 21 серпня 2017 у Wayback Machine.] Палестине, который в 6693 году, индикта 3-го, в месяце сентябре, был обольщен бесами и бедственным образом пал
  31. ↑ Добротолюбие, Том 5, Преподобный Григорий Синаит, Главы о заповедях и догматах, угрозах и обетованиях, ещё же — о помыслах, страстях и добродетелях, и ещё — о безмолвии и молитве, гл. 132. Архів оригіналу за 25 вересня 2014. Процитовано 18 березня 2022.
  32. ↑ Старец Ефрем Филофейский, Моя жизнь со старцем Иосифом, 2012, стр. 476—477
  33. ↑ Архимандрит Иоанн (Крестьянкин), Из неизданных писем. Архів оригіналу за 3 лютого 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  34. ↑ Преподобный Лев Оптинский, Вопросы ученика и ответы старца, Вопрос 22. Архів оригіналу за 8 жовтня 2017. Процитовано 29 січня 2018.
  35. ↑ Преподобный Иоанн Синайский, Лествица, Слово 3. Архів оригіналу за 15 лютого 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  36. ↑ О прелести в широком и узком смыслах слова. Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  37. ↑ Добротолюбие, Том 5, Преподобный Григорий Синаит, Главы о заповедях и догматах, угрозах и обетованиях, ещё же — о помыслах, страстях и добродетелях, и ещё — о безмолвии и молитве, гл. 132. Архів оригіналу за 25 вересня 2014. Процитовано 18 березня 2022.
  38. ↑ Старец Ефрем Филофейский, Моя жизнь со старцем Иосифом, 2012, стр. 124
  39. ↑ Архимандрит Софроний (Сахаров), Старец Силуан Афонский. Архів оригіналу за 29 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Духовна_прелесть&oldid=40428934