Діптерокарпові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Dipterocarpaceae
Dipterocarpus retusus
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Мальвоцвіті (Malvales)
Родина: Dipterocarpaceae
Blume[1]
Роди
Anisoptera
Cotylelobium
Dipterocarpus
Dryobalanops
Hopea
Marquesia
Monotes
Neobalanocarpus
Pakaraimaea
Parashorea
Pseudomonotes
Shorea
Stemonoporus
Upuna
Vateria
Vateriopsis
Vatica
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Dipterocarpaceae
EOL logo.svg EOL: 4442
IPNI: 77126600-1
ITIS logo.svg ITIS: 21367
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 40588
Fossilworks: 55595

Dipterocarpaceae (діптерокарпові) — це родина, яка охоплює 17 родів та приблизно 500 видів переважно дерев тропічних низовинних дощових лісів. Назва родини, утворена від назви роду Dipterocarpus, сформована з Greek слів (di = два, pteron = крило та karpos = плід) та посилається на плід з двома крильцями. Найбільшими родами є Shorea (196 видів), Hopea (104 види), Dipterocarpus (70 видів) та Vatica (65 видів).[2] Багато представників родини —  великі дерева, як правило висотою 40-70 метрів, деякі навіть понад 80 метрів (у роду Dryobalanops,[2] Hopea[3] та Shorea),[3] найвище відоме дерево (Shorea faguetiana) — 88,3 метрів.[3] Окремі види цієї родини мають важливе значення для торгівля лісом. Поширені представники родини пантропічно, від північної Півдденної Америки до Африки, Сейшел, Індії, Індокитаю, Індонезії та Малайзії.[4] Найбільша різноманітність видів родини зафіксована на Борнео.[2] Деякі види рослин родини на цей час вже під загрозою вимирання в результаті надмірної, в тому числі нелегальної, вирубки, та зміни середовища. 

Рослини родини є джерелом цінних порід дерева, ароматичних ефірних олій, смол і бальзамів та обшицювання клеєної деревини.

Класифікація[ред.ред. код]

Родина діптерокарпових як правило поділяється на три підродини:

  • Dipterocarpoideae: найбільша з підродин, до якої включають 13 родів та бл. 475 видів. Поширення: Сейшельські Острови, Шрі-Ланка, Індія, Південно-Східна Азія до Нової Гвінеї, та значне поширення на Борнео, де ця підродина є домінуючими видами у лісах низовин. Північ Борнео (Бруней, Сабах та Саравак) має найвищу в світі концентрацію видів цієї родини.[2] Морфологічно  Dipterocarpoideae може бути розділена на дві групи,[2][5] для яких використовують назви триб Shoreae та Dipterocarpeae, однак наявна на цей час генетична інформація не підтверджує цей поділ:[6][7]
    • Dipterocarpeae (Anisoptera, Cotylelobium, Dipterocarpus, Stemonoporus, Upuna, Vateria, Vateriopsis, Vatica). Роди цієї групи мають чашолистки, що торкаються, але не перехрещуються, одиночні навколоплодники, розкидані канали для смол та базову кількість хромосом x = 11.
    • Shoreae (Balanocarpus, Hopea, Parashorea, Shorea). Роди цієї групи мають чашолистки, що находять один на одного, згруповані навколоплодники, канали для смол, зібрані в пучки, та базову кількість хромосом x = 7.[8]
  • Monotoideae: 3 роди, 30 видів. Рід Marquesia росте в Африці. Рід Monotes має 26 видів, розподілених між Африкою та Мадагаскаром. Рід Pseudomonotes росте в колумбійській частині басейну Амазонки.
  • Pakaraimoideae: має єдиний вид, Pakaraimaea roraimae, знайдений на гвіанському високогір'ї Південної Америки.

Нещодвінє генетичне дослідження виявило, що азійські діптерокарпові мають спільного прабатька — Sarcolaenaceae, родину дерев, ендемічну для Мадагаскару.[9] Це може вказувати на походженні діптерокарпових ще з південного суперконтиненту Гондвани, і що спільний предок азійських діптерокарпових та мадагаскарського Sarcolaenaceae на землях Індії-Мадагаскару-Сейшел мільйони років тому та був перенесений на північ з рухом туди Індії, яка пізніше стикнулася з Азією, що й дозволило діптерокарповим поширитись в Півданносхідній Азії та Малайзії. Найдавніший пилок діптерокарпових був знайдений на території М'янми (яка на той час була частиною Індостанської плити) і датується верхнім Олігоценом.[10] Ознаки присутності діптерокарпових повільно зростають за різноманітністю та кількістю до середнього Міоцену[10] Хімічні сліди смол діптерокарпових в Індії дауються аж до Еоцену.

Викопні членистоногі[ред.ред. код]

Джерелом утворення бурштину віком 52 мільйони років, який знайдений в індійській провінції Гуджарат та містить значну кількість включень членистоногих, було визначено сік дерева родини діптерокаарпових.[11]

Екологія[ред.ред. код]

Види діпттерокарпових є як вічнозелені, так і листопадні.[12] Види в Таїланді ростуть на  висотах від рівня моря до бл.1300 м.н.м. в різних середовищах: низовинний діптурокарповий ліс на висотах 0-350 м.н.м.; вапнякові холми та прибережні пагорби.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Angiosperm Phylogeny Group (2009). An update of the Angiosperm Phylogeny Group classification for the orders and families of flowering plants: APG III (PDF). Botanical Journal of the Linnean Society 161 (2). с. 105–121. doi:10.1111/j.1095-8339.2009.00996.x. Процитовано 2013-07-06. 
  2. а б в г д Ashton, P.S. Dipterocarpaceae.
  3. а б в Borneo. Eastern Native Tree Society. Процитовано 2009-04-17. 
  4. Simon Gardner, Pindar Sidisunthorn and Lai Ee May, 2011.
  5. Maury-Lechon, G. and Curtet, L. Biogeography and Evolutionary Systematics of Dipterocarpaceae.
  6. S Dayanandan, P S Ashton, S M Williams, R B Primack (1999). Phylogeny of the tropical tree family Dipterocarpaceae based on nucleotide sequences of the chloroplast RBCL gene. American Journal of Botany. 
  7. S. Indrioko, O. Gailing, R. Finkeldey (2006). Molecular phylogeny of Dipterocarpaceae in Indonesia based on chloroplast DNA. Plant Systematics and Evolution 261 (1-4). с. 99–115. doi:10.1007/s00606-006-0435-8. 
  8. Dayanandan, S. Ashton, P. S. Williams, S. M. Primack, R. B. 1999.
  9. M. Ducousso, G. Béna, C. Bourgeois, B. Buyck, G. Eyssartier, M. Vincelette, R. Rabevohitra, L. Randrihasipara, B. Dreyfus, Y. Prin.
  10. а б Morley, R.J. 2000.
  11. Sample, Ian.
  12. Smitinand, Tem, & Thatwatchai Santisuk, 1981, Dipterocarpaceae of Thailand with Special Reference to Silvicultural Ecology, Malaysian Forester, 44: 377-85

Посилання[ред.ред. код]