Едуард Гертнер
| Едуард Гертнер | ||||
|---|---|---|---|---|
| нім. Eduard Gärtner | ||||
|
| ||||
| При народженні | нім. Johann Philipp Eduard Gärtner | |||
| Народження |
2 липня 1801 або 2 червня 1801[1] Берлін, Королівство Пруссія[2] або Оломоуць, Богемське королівство, Землі Богемської Корони, Священна Римська імперія[3] | |||
| Смерть | 22 лютого 1877[4][5][…] (75 років) | |||
| Flecken Zechlind, Райнсберг, Східний Прігніц-Руппін, Бранденбург, Німеччина | ||||
| Країна |
.svg){kind=small} Королівство Пруссія | |||
| Діяльність | художник, дизайнер | |||
| Працівник | Royal Porcelain Manufactoryd[7] і Karl Wilhelm Gropiusd[7] | |||
| Твори | Parochialstrasse in Berlind | |||
| Роботи в колекції | Музей Тіссен-Борнемісса, Національна галерея мистецтв, Музей мистецтва Метрополітен[8], Märkisches Museumd, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Стара національна галерея, Національна галерея, Stiftung Stadtmuseum Berlind і Kunst Museum Winterthur | Reinhart am Stadtgarten[d] | |||
|
| ||||
 Едуард Гертнер у Вікісховищі | ||||
Йоганн Філіпп Едуард Гертнер (також Гартнер, нім. Johann Philipp Eduard Gärtner; 2 липня 1801, Берлін — 22 лютого 1877, Райнсберг, провінція Бранденбург) — берлінський художник періоду бідермаєру. Цінується за точні і водночас мальовничі міські види другої чверті XIX сторіччя, незадовго до настання епохи фотографії.
Біографія[ред. | ред. код]
Юність і навчання[ред. | ред. код]
Едуард Гертнер народився в 1801 році в Берліні. У 1806 році він переїжджає з матір'ю, вишивальницею по золоту, в Кассель. Там він в десятирічному віці отримує перший урок малювання. У 1813 році вони обидва переїжджають назад в Берлін. Через рік Гертнер починає шестирічне навчання на Королівській порцеляновій мануфактурі. Сам художник згодом був незадоволений методами навчання на мануфактурі.
Під час навчання Гертнер відвідував клас малювання в Академії мистецтв. Після навчання на мануфактурі Гертнер став художником по фарфору. 1821 року він вступив на посаду художника по декораціях в ательє художника королівських палацових театрів Карла Вільгельма Гропіуса, у якого він пропрацював до 1825 року. За роботою над сценічними декораціями, почасти за ескізами Карла Фрідріха Шинкеля, він продовжив своє навчання архітектурному живопису, який стала його основним жанром. У ці роки він вже брав участь на виставках в Академії мистецтв (в них він постійно брав участь до 1872 року), отримав перші замовлення і зміг продати першу картину королю Фрідріху-Вільгельму III. Покращення фінансового становища дало йому можливість виїхати на три роки в Париж. Це було не остання його подорож, але дуже важлива для його розвитку, як художника. Можливо, він багато чому навчився від англійських акварелістів, як наприклад Джона Констебла, які відкрили для себе в цей час все ще середньовічні міські види Парижа. Картини Гертнера стали більш відточеними, він навчився користуватися світлом і повітряною перспективою. Тоді ж він остаточно вирішив, що його основною темою стануть міські пейзажі[9]
Розвиток і визнання[ред. | ред. код]
Після повернення з Парижа Гертнер в 1828 році оселився в Берліні та почав працювати як вільний художник. Він одружився в 1829 році. Зі своєю дружиною Генрієттою у нього було 12 дітей, один з семи синів помер незабаром після народження. У наступну декаду ним були створені численні види королівської резиденції, яка якраз в цей час трансформувалася під впливом архітектури Шинкеля. Одночасно для королівських замовників він писав види палацових резиденцій Бельвю, Шарлоттенбург, Глінік і Потсдам. Картини добре продавалися. Король, наприклад, купив кілька видів міського палацу. Художник швидко здобув суспільне визнання. У 1833 році Гертнера приймають в дійсні члени Академії мистецтв, як перспективного живописця. Через рік він почав свою найвідомішу роботу, панораму Берліна з шести частин. Незадовго до цього Шинкель закінчив будівництво церкви в Фрідріхсвердері. Її плоский дах став улюбленим місцем для прогулянок городян — з даху можна було оглянути всі найцікавіші будови міста. Тут Гертнер робив свою панораму, яку незабаром також викупив король. Другу версію панорами Гертнер передав російській імператриці Олександрі Федорівні, дружині Миколи I і доньці Фрідріха-Вільгельма III під час однієї зі своїх поїздок в Петербург і Москву в 1838 — 1839 роках. Під час цих подорожей він написав кілька видів обох міст[9].
Криза і новий напрямок творчості[ред. | ред. код]
У 1840 помер Фрідріх-Вільгельм III, який тривалий час фінансував Гертнера та купив у нього 21 картину. Його син Фрідріх-Вільгельм IV різко поміняв політичний і культурний клімат в країні. Надавав перевагу давньогрецькому та італійському мистецтву. Крім того йому подобалася німецька національна романтика, орієнтована на середньовіччя. Він також купив деякі картини Гертнера, але скоро стало ясно, що художник втратив свого найважливішого клієнта. Незабаром він потрапив у складну фінансову ситуацію. У пошуку нових теренів Гертнер познайомився з активістами тоді ще нового руху — захисту архітектурної спадщини. Як передумова для захисту та реставрації зруйнованих прусських пам'ятників архітектури була запланована каталогізація цих будівель. Для цього під час довгих поїздок селами та містами провінцій Пруссії художник виготовив ряд акварелей. Одночасно в цей час були написані картини, які також містили архітектурні мотиви, проте головним чином описували ландшафти і природу країни. Ці картини призначалися для продажу в Берліні — в слаборозвиненій сільській місцевості не було достатньо багатою клієнтури. Виняток становив місто Торунь на Віслі. Під час поїздок туди він познайомився з багатими городянами, які потім стали його багаторічними замовниками. Не всі його картини мали успіх, багато залишилися непродані.
Смерть і спадщина[ред. | ред. код]
З настанням другої половини XIX сторіччя і розвитком конкуренції з боку фотографії, Гертнер став поступово втрачати популярність. У 1870 році він з дружиною покинув неспокійний Берлін і оселився в селі Флек-Цехлін (зараз це район Райнсберга). Там він помер 22 лютого 1877 року. Його дружина подала прохання в Академію мистецтв на річну пенсію в розмірі 150 марок, але отримала відмову.
Едуард Гертнер на деякий час зник з історії мистецтва. Тільки під час «Німецької виставки сторіччя» 1906 року його роботи були знову показані. За значущістю його стали порівнювати з італійцем Каналетто. Невеликі виставки проходили в 1968 і 1977 роках, великий показ його творів був проведений до 200-річчя від дня народження в 2001 році та відбувався в Палаці Ефраїма в Берліні.
Творчість[ред. | ред. код]
Едуард Гертнер працював з точністю архітектора. Як технічний допоміжний засіб для підготовки полотна він швидше за все використовував камеру-обскуру. Це можна досить сміливо стверджувати, хоча сам художник цього в своїх щоденниках не згадував. Однак там постійно повторюються такі формулювання, як «малювальна машина» і «апарат», які вказують на це обладнання. Крім того, існують безліч малюнків будівель, виконані на кальці. У колекції Гертнера знаходяться безліч ранніх фотографій з видами Берліна. Він швидше за все цікавився розвитком нової техніки, але не використав фотографії для своєї роботи.
Панорама Берліна[ред. | ред. код]
Панорама Берліна вважається найбільшим досягненням Гертнера. У ній він використовував дуже поширений в XIX сторіччі спосіб розваги і повчання публіки. Панорами висотою до 14 метрів і окружністю до 120 метрів приблизно з 1790 року показували у великих містах Європи ландшафти, історичні події і види міст. Крім того існували невеликі панорами, на які дивилися через збільшувальні лінзи. Гертнер вибрав свою форму панорами. Він, вочевидь, з самого початку сподівався, що король купить твір і зробив панораму в формі кількох картин, які легко можна буде повісити в приміщенні. 360 ° панорами він розділив на два триптиха, два крила яких були розташовані під кутом в 45 ° до середньої частини. Таким чином створювалася переконлива перспектива. Гертнер зробив точний опис міського ландшафту Берліна і одночасно показав на картині кілька живих жанрових сцен. Світло денного літнього сонця визначає теплий колір картини, косе падіння підкреслює пластичність споруд. Видніють чоловіки, жінки і діти в різних повсякденних ситуаціях, крім того картину населяють безліч тварин. Місцезнаходження художника включено в композицію і утворює передній план. Цим принципом часто користуються творці панорам, щоб підкреслити просторову глибину. Тут Гертнер малює себе, свою дружину і двох своїх дітей. На картині видніють знамениті сучасники: Шинкель, Бейт, Олександр фон Гумбольдт. Фрідріх-Вільгельм III «виявив особливо милостиво своє задоволення» першими трьома картинами — готова панорама була в 1836 році встановлена у палаці Шарлоттенбург. Панорама зробила художника знаменитим і принесла йому в майбутньому велику кількість нових замовлень.
Зміна стилю[ред. | ред. код]
Незабаром після смерті Фрідріха-Вільгельма III в 1840 році змінюється стиль живопису Гертнера. Він підпадає під вплив особистого смаку нового короля. Загальний розвиток переходить від класичної ясності до швидше романтичного погляду на природу та історію, до ідеалізації. На картинах Гертнера з'являються ландшафти з драматичними видами хмар, в яких архітектурі залишається тільки підлегло-декоративна роль. Гертнер опановує романтичним репертуаром: прямовисні скелі, великі дерева (перевага віддається споконвічно німецькому дубу), руїни на будь-який смак, цигани. Художня цінність цих картин теж досить висока, але вони отримали набагато менше визнання, ніж міські види минулих років. Таким чином Едуард Гертнер залишається в пам'яті перш за все як архітектурний живописець, який спостерігав і запам'ятав місто Берлін в один з найважливіших відрізків його історії.
Галерея[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Irmgard Wirth: Eduard Gaertner. Der Berliner Architekturmaler. Propyläen, Frankfurt am Main ua 1979, ISBN 3-549-06636-8.
- Dominik Bartmann: Eduard Gaertner 1801—1877. Begleitband zur Ausstellung im Museum Ephraim-Palais, Berlin, 2001.. Nicolai, Berlin 2001, ISBN 3-87584-070-4.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118537075 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ RKDartists
- ↑ Johann Philipp Eduard Gaertner — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б http://www.smb-digital.de/eMuseumPlus?service=ExternalInterface&objectId=966424
- ↑ https://www.metmuseum.org/art/collection/search/438848
- ↑ а б Выставка к 200-летию Гертнера. Архів оригіналу за 7 вересня 2013. Процитовано 13 липня 2012.
Посилання[ред. | ред. код]
- Банк творів Едуарда Гертнера на сайті Zeno.org [Архівовано 20 травня 2022 у Wayback Machine.]
- Eduard Gaertner — Сайт виставки 2001 року в палаці Ефраїма, Берлін
|
