Урсула фон дер Ляєн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Урсула фон дер Ляєн
нім. Ursula von der Leyen
Урсула фон дер Ляєн
Flag of Europe.svg 13-та Президентка Європейської комісії
Нині на посаді
На посаді з 1 грудня 2019
Попередник Жан-Клод Юнкер
Flag of Germany.svg 8-ма міністерка оборони Німеччини
17 грудня 2013 — 17 липня 2019
Президент Йоахім Ґаук
Франк-Вальтер Штайнмаєр
Прем'єр-міністр Ангела Меркель
Попередник Томас де Мезьєр
Наступник Аннеґрет Крамп-Карренбауер
Народилася 8 жовтня 1958(1958-10-08) (62 роки)
Іксель, Бельгія
Відома як політкиня
Місце роботи Hannover Medical Schoold і Hannover Medical Schoold
Громадянство Німеччина Німеччина
Національність німка
Освіта Hannover Medical Schoold, Геттінгенський університет, Ганноверський університет, Вестфальський університет імені Вільгельма і Лондонська школа економіки та політичних наук
Alma mater Геттінгенський університет, Вестфальський університет імені Вільгельма, Лондонська школа економіки та політичних наук, Ганноверська медична школа
Політична партія Християнсько-демократичний союз
Рід фон дер Ляєн
Батько Ернст Альбрехт
Мати Адель Альбрехт
У шлюбі з Гайко фон дер Ляєн
Діти 7
Професія лікарка
Релігія лютеранство
Нагороди
Підпис Ursula von der Leyen signature.svg
www.ursula-von-der-leyen.de

У́рсула фон дер Ля́єн, також Ла́єн[1] (нім. Ursula von der Leyen, дошлюб. Альбрехт, нім. Albrecht; нар. 8 жовтня 1958(19581008), Іксель, Брюссельський столичний регіон, Бельгія) — німецька політикиня, членкиня Християнсько-демократичного союзу, міністерка оборони Німеччини у 2013—2019 роках; з 1 грудня 2019 року — президент Європейської комісії. За поданням Європейської ради[2] фон дер Ляєн була обрана на посаду президента Європейської комісії Європейським парламентом 16 липня 2019 року.[2]

Біографія[ред. | ред. код]

Урсула Альбрехт народилася і провела майже всі дитячі роки у Брюсселі (Бельгія), де її батько працював у Єврокомісії. Батько, Ернст Альбрехт[de] (нар. 1930) — колишній прем'єр-міністр федеральної землі Нижня Саксонія. Є нащадком знатного роду Бременського барона Людвіга Кнопа (1821—1894), який у XIX столітті займався торгівлею бавовною.

З 1986 року Урсула Альбрехт вийшла заміж за професора медицини Гайка фон дер Ляєн — нащадка знатного роду фон дер Ляєн з Крефельда. У пари є семеро дітей, які народились у період з 1987 по 1999 рік.

Урсула фон дер Ляєн належить до лютеранської церкви.

Освіта[ред. | ред. код]

Після закінчення гімназії Урсула фон дер Ляєн розпочала навчання із археології. У 1977 році вона вивчала макроекономіку в Геттінгенському університеті та Вестфальському університеті імені Вільгельма у Мюнстері; у 1978 році навчалася в Лондонській школі економіки. У 1980 році Урсула фон дер Ляєн знову змінює напрямок навчання і розпочинає навчання у Ганноверській медичній вищій школі, де в 1987 році склала державний іспит та отримала дозвіл на ведення лікарської практики.[3] Фон дер Ляєн обійняла посаду асистента лікаря-гінеколога у відділенні гінекології у клініці свого навчального закладу. Закінчивши аспірантуру в Ганноверському університеті імені Лейбніца в 1991 році, отримала докторський ступінь із медицини.[4]

З 1994 року, після народження близнят (на той час вона вже була матір'ю трьох дітей), Урсула фон дер Ляєн більше не вернулась до своєї медичної кар'єри. З 1992 по 1996 сім'я проживала в Каліфорнії, де чоловік фон дер Ляєн викладав у Стенфордському університеті.[5] З 1998 по 2002 рік Урсула фон дер Ляєн працювала науковою співробітницею Фрідріха Вільгема Шварца у відділі епідеміології, соціальної медицини та дослідження із охорони здоров'я у Ганноверській вищій медичній школі, де 2001 році вона отримала ступінь магістра медицини.[3]

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Партійна діяльність[ред. | ред. код]

Урсула фон дер Ляєн є членом партії Християнсько-демократичного союзу (ХДС) з 1990 року. У період з 1996 по 1997 рік брала участь у технічній групі ХДС землі Нижня Саксонія; опісля — у робочій групі лікарів ХДС землі Нижня Саксонія.

На федеральному з'їзді партії ХДС у Дюссельдорфі у грудні 2004 року, після несподіваної поразки Геманна-Йосефа Аренца у першому турі, фон дер Ляєн була обрана у презицію ХДС. З листопада 2010 року — заступниця федерального голови ХДС.[6] На голосуванні 2018 року політикиня отримала найнижчу кількість голосів на цю посаду 57,47 %[7] у порівнянні з 72,4 % у 2016[8] та 70,5 % 2014 році.[9]

Комунальна політика[ред. | ред. код]

З 2001 по 2004 рік Урсула фон дер Ляєн належала до міської ради міста Зенде, була головою фракції ХДС. Окрім того, вона була членом Регіональної асамблеї регіону Ганновера та головою Комітету з питань охорони здоров'я та лікарень.

Депутатка ландтагу та міністерка соціальної політики землі Нижня Саксонія (2003 bis 2005)[ред. | ред. код]

У 2003 році на виборах до ландтагу землі Нижня Саксонія Урсула фон дер Ляєн отримала прямий мандат у виборчому окрузі Лерте. 4 березня 2003 року вона зайняла посаду міністра соціальних справ, жінок, сім'ї та здоров'я в уряді землі Нижня Саксонія під керівництвом прем'єр-міністра Крістіана Вульффа. Оскільки фон дер Ляєн стала міністеркою федерального уряду Німеччини, вона відмовилася від свого мандата в грудні 2005 року.

Незважаючи на масові протести, з 1 січня 2005 року фон дер Ляєн скасувала виплату людям з вадами зору в землі Нижня Саксонія. Її наступниця Мехтільд Росс-Лютманн повернула ці виплати у 2007 році, які, проте, були значно нижчими.[10]

Депутатка у Бундестазі[ред. | ред. код]

На виборах 2009, 2013 та 2017 років Урсула фон дер Ляєн висувала свою кандидатуру від другого виборчого округу міста Ганновера. На цих виборах їй завжди вдавалося здобути перемогу у своїх конкурентів із СДП. Фон дер Ляєн ставала депутаткою Бундестагу за списками землі Нижня Саксонія.

Міністерка у Федеральному уряді Німеччини (2005—2019)[ред. | ред. код]

Міністерка у справах сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді Німеччини (2005—2009)[ред. | ред. код]

Див. також: Перший уряд Ангели Меркель

З 17 серпня 2005 року Урсула фор дер Ляєн була у команді ХДС/ХСС у справах сім'ї та охорони здоров'я на федеральних виборах 2005, належавши до виборчої команди Ангели Меркель. 22 листопада 2005 року фон дер Ляєн склала присягу, ставши міністром у справах сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді Німеччини у першому уряді Ангели Меркель.

Міністерка праці та соціальних питань (2009—2013)[ред. | ред. код]

Див. також: Другий уряд Ангели Меркель

Після виборів до Бундестагу у 2009 році фон дер Ляєн здобула посаду міністра праці та соціальних питань у другому уряді Ангели Меркель. Кандидатура фон дер Ляєн обговорювалася на посаду міністра з охорони здоров'я,[11][12] яку, однак, отримав політик Вільної демократичної партії (ВДП) — Філіпп Реслер.

Фон дер Ляєн призначили на посаду міністра праці та соціальних питань 30 листопада 2009 року після відставки Франца Йозефа Юнга 30 листопада 2009 року.

Міністерка оборони (2013—2019)[ред. | ред. код]

Див. також: Третій уряд Ангели Меркель та четвертий уряд Ангели Меркель

17 грудня 2013 Урсула фон дер Ляєн обійняла посаду міністра оборони від великої коаліції ХДС/ХСС та СДП у третьому уряді Ангели Меркель, ставши першою жінкою на цій посаді.[13] 14 березня 2018 року вона знову стала міністеркою оборони від великої коаліції ХДС/ХСС та СДП у четвертому уряді Ангели Меркель.[14] Протягом всього періоду на цій посаді фон дер Ляєн, які і її попередники, мусіла розв'язувати проблеми недостатніх військових запасів німецького війська.

У 2019 році був сформований парламентський комітет, який розслідує численні угоди Федерального міністерства оборони про надання консалтингових послуг без дотримання закону про закупівлі,[15] у зв'язку з цим на фон дер Ляєн подано скаргу.[16]

Голова Єврокомісії (2019–сьогодення)[ред. | ред. код]

Вибори на посаду голови Єврокомісії[ред. | ред. код]

Урсула фон дер Ляєн презентує свою програму перед депутатами Європейського парламенту в Страсбурзі, 16 липня 2019

На початку липня 2019 року лідери країн Євросоюзу домовилися внести на розгляд кандидатуру фон дер Ляєн на посаду президента Європейської комісії. На пресконференції, на якій було оголошено про номінацію фон дер Ляєн, президент Європейської Ради Дональд Туск згадав про намір фон дер Ляєн утримати Франса Тіммерманса на посаді першого віцепрезидента Комісії під час її управління. Раніше Тіммерманс був одним із «головних кандидатів» на посаду голови Комісії.[17] Політикиня оголосила, що йде у відставку з поста міністерки оборони Німеччини незалежно від результатів голосування в Європарламенті, щоб «на повну силу служити Європі».[18] Вона залишила своє міністерське крісло в Німеччині 31 липня 2019 року.[19]

16 липня затверджена Європейським парламентом на посаду президента Європейської комісії. Її кандидатуру підтримали 383 депутати (при потрібному мінімумі — 374), проти проголосували 327 членів парламенту.[20] Фон дер Ляєн стала першою жінкою на чолі Єврокомісії з 1 грудня 2019 року,[21] коли приступила до виконання обов'язків, а також першою німкою після Вальтера Гальштайна, який був першим головою Єврокомісії.[22]

Після висування кандидатури фон дер Ляєн на посаду президента Європейської комісії, Комісія забезпечила їй зарплату, офіс та персонал у Брюсселі для сприяння переговорів між європейськими інститутами щодо її обрання. Ці домовленості були продовжені, щоб забезпечити плавний перехід під час її обрання на посаду президента, доки новий Колегіум комісарів не буде затверджений Європейським парламентом і не вступить у повноваження в листопаді.[23] 1 грудня 2019 року Фон дер Ляєн очолила посаду президента Європейської комісії після майже 30 років політичної кар'єри в Німеччині.[24]

Європейська політика фон дер Ляєн[ред. | ред. код]

Коли фон дер Ляєн жила в Брюсселі, її маленька сестра Беніта-Єва померла від раку в одинадцятирічному віці. Вона згадувала про «величезну безпорадність своїх батьків» щодо раку, що у 2019 році стало однією з причин, щоб Європейська комісія «взяла на себе ініціативу в боротьбі з раком».[25]

Фон дер Ляєн підтримала запропоновану угоду про вільну торгівлю між Європейським Союзом та Меркосуром,[26] яка утворювала б одну з найбільших у світі зон вільної торгівлі.[27] Однак, експерти побоюються, що угода може призвести до більшої вирубки Амазонських лісів, оскільки вона розширює доступ на ринок бразильської яловичини.[28] Однак, австрійський парламент відхилив цю угоду в вересні 2019 року. Також французький президент Макрон відхилив цей документ «через недотримання екологічних стандартів в країнах Меркосур та опозицію французьких фермерів».[29]

Політика щодо коронавірусу[ред. | ред. код]

У березні 2020 року Комісія фон дер Ляєн відхилила ідею призупинити дію Шенгенської угоди з метою введення прикордонного контролю з Італією, яка на той час стала європейського центром пандемії коронавірусу.[30][31][32] Рішення викликало критику з боку деяких європейських політиків.[33][34] Після того, як деякі держави-члени ЄС оголосили про закриття своїх національних кордонів для іноземних громадян через пандемію COVID-19, фон дер Ляєн заявила, що «певний контроль може бути виправданим, але загальні заборони на поїздки не вважаються найефективнішими з боку Всесвітньої організації охорони здоров'я. Крім того, вони мають сильний соціальний та економічний вплив, вони порушують життя людей та бізнес за кордоном».[35] Фон дер Ляєн засудила рішення США про обмеження подорожей до Сполучених Штатів із Європи, яка постраждала від коронавірусу.[36]

Позиція щодо протестів у Білорусі[ред. | ред. код]

У серпні 2020 року фон дер Ляєн закликала ввести санкції проти влади Білорусі після того, як служби безпеки в Мінську почали жорстоко придушувати тривалі акції протесту, спричинені офіційно повідомленими результатами президентських виборів.[37][38] Трохи менше, ніж через місяць грецький прем'єр-міністр Кіріакос Міцотакіс попросив санкцій проти Туреччини, назвавши позицію фон дер Ляєн щодо Білорусі очевидним прецедентом; проте фон дер Ляєн аргументувала, що Туреччина і Білорусь — «дві різні ситуації».[39]

Політичні погляди[ред. | ред. код]

Урсула фон дер Ляєн підтримує відправлення військ для участі в місіях в Афганістані, ЦАР, Сирії та Малі. Виступає за створення єдиних збройних сил європейських країн, щоб посилити роль Європи в НАТО.[40] У Білій книзі Бундесверу, де сформульовані національні інтереси Німеччини, німецькі збройні сили вбачають у Росії партнера. Урсула фон дер Ляєн заявила, що в умовах української кризи це неможливо і хоче дати нове визначення Росії.[41] Виступає проти поставок зброї для України, оскільки це може стати приводом для відкритих воєнних дій в Україні з боку Росії.[42]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Пор. [1], [2], [3]
  2. а б President-elect Ursula von der Leyen. European Commission - European Commission (en). Процитовано 2019-07-16. 
  3. а б Deutscher Bundestag - Dr. Ursula von der Leyen. Deutscher Bundestag (de). Процитовано 2019-07-17. 
  4. Leyen, Ursula von der. C-reaktives Protein als diagnostischer Parameter zur Erfassung eines Amnioninfektionssyndroms bei vorzeitigem Blasensprung und therapeutischem Entspannungsbad in der Geburtsvorbereitung. Процитовано 2019-07-17. 
  5. Ursula von der Leyen | German politician. Encyclopedia Britannica (en). Процитовано 2019-07-17. 
  6. Dr. Ursula von der Leyen. Christlich Demokratische Union Deutschlands (de). 2013-03-14. Процитовано 2019-07-17. 
  7. Wahl der CDU-Vizes: Schlechtes Ergebnis für von der Leyen. Spiegel Online (de). 2018-12-07. Процитовано 2019-07-17. 
  8. Wittrock, Philipp (2016-12-06). CDU-Führungskreis: Merkels Erben. Spiegel Online (de). Процитовано 2019-07-17. 
  9. - Hintergrund: Das neue CDU-Präsidium. General-Anzeiger Bonn (de). 2014-12-09. Процитовано 2019-07-17. 
  10. DVBS - horus 1/2015 - Schwerpunkt: Sozialleistungen auf dem Prüfstand - Uwe Boysen: Der Kampf ums Blindengeld – eine unendliche Geschichte mit verschiedenen Ausgängen. web.archive.org (de). 2015-09-27. Процитовано 2019-07-17. 
  11. Online, FOCUS. Favoritin im Rennen ums Gesundheitsministerium. FOCUS Online (de). Процитовано 2019-07-17. 
  12. Online, FOCUS. Favoritin im Rennen ums Gesundheitsministerium. FOCUS Online (de). Процитовано 2019-07-17. 
  13. Leithäuser, Johannes. Verteidigungsministerin von der Leyen: Große Fußstapfen, große Aufgaben (de). ISSN 0174-4909. Процитовано 2019-07-17. 
  14. Große Koalition: Das neue Kabinett auf einen Blick. Spiegel Online. 2018-03-14. Процитовано 2019-07-17. 
  15. Deutscher Bundestag - 1. Untersuchungsausschuss des Verteidigungsausschusses gemäß.... Deutscher Bundestag (de). Процитовано 2019-07-17. 
  16. Gebauer, Matthias (2018-10-18). Affäre um externe Berater: Strafanzeige gegen Ursula von der Leyen. Spiegel Online (de). Процитовано 2019-07-17. 
  17. Макрон і Туск пропонують Урсулу фон дер Ляєн на пост голови Єврокомісії - ЗМІ | DW | 02.07.2019. DW.COM (uk-UA). Deutsche Welle. Процитовано 2020-11-20. 
  18. tagesschau.de. Verteidigungsministerium: Von der Leyen kündigt Rücktritt an. tagesschau.de (de). Процитовано 2019-07-17. 
  19. Deutscher Bundestag – Ausgeschiedene Abgeordnete der 19. Wahlperiode [German Bundestag – Outgoing Members of the 19th legislature]. Deutscher Bundestag (de). Процитовано 16 October 2019. 
  20. President-elect Ursula von der Leyen. European Commission - European Commission (en). Процитовано 2019-07-16. 
  21. Barigazzi, Jacopo; Herszenhorn, David M.; Bayer, Lili (2 July 2019). EU leaders pick Germany's von der Leyen to lead Commission. POLITICO europe. Процитовано 2 July 2019. 
  22. Donahue, Patrick; Bodoni, Stephanie (2 July 2018). EU Leaders Tap Germany's Von Der Leyen as Commission Chief. Bloomberg. Процитовано 8 July 2019. 
  23. Kostaki, Irene (5 July 2019). Commission prepares for von der Leyen transition. New Europe. Процитовано 8 July 2019. 
  24. Феміністка, багатодітна мама і всюди перша: хто така Урсула фон дер Ляєн, яка очолила Єврокомісію?. hromadske.ua (uk). Процитовано 2020-11-20. 
  25. EU-Kommission: Von der Leyen sagt Krebs den Kampf an. Процитовано 6 December 2019. 
  26. EU-Mercosur deal divides both sides of the Atlantic. EURACTIV. 11 July 2019. 
  27. Amazon fires spark European rift at G7 over Mercosur trade deal. Deutsche Welle. 24 August 2019. 
  28. We must not barter the Amazon rainforest for burgers and steaks. www.theguardian.com. The Guardian. 2 July 2019. 
  29. Савінок, Віктор. Нові проблеми для Меркель: що заважає виходу Німеччини з карантину. www.eurointegration.com.ua. Українська правда. Процитовано 2020-11-20. 
  30. Coronavirus: EU rules out Schengen border closures amid Italy outbreak. Deutsche Welle. 24 February 2020. 
  31. Salvini and Le Pen Don't Have a Coronavirus Cure. Bloomberg. 25 February 2020. 
  32. Coronavirus: Europe's open borders threatened by spread of disease. The Independent. 28 February 2020. 
  33. Coronavirus: European borders likely to remain open despite crisis in Italy, observers say. South China Morning Post. 7 March 2020. 
  34. Coronavirus Nightmare Could Be the End for Europe's Borderless Dream. The New York Times. 26 February 2020. 
  35. Denmark, Poland and Czechs seal borders over coronavirus. Financial Times. 12 March 2020. 
  36. EU condemns Trump travel ban from Europe as virus spreads. Associated Press (AP). 12 March 2020. 
  37. Єврокомісія готова до запровадження санкцій проти влади Білорусі. 5 канал (uk). Процитовано 2020-11-20. 
  38. EU Calls for Sanctions on Belarus After Disputed Elections. VOA News. 14 August 2020. 
  39. Merkel and Macron vow to 'preserve' EU sovereignty in eastern Mediterranean. Euractiv. 21 August 2020. 
  40. Фон дер Ляєн: «Я завжди була європейкою, ще до того, як дізналася, що я німкеня»
  41. Ляйен: ВС ФРГ не могут считать РФ партнером при украинском кризисе // «РИА Новости», 17.02.2015 (рос.)
  42. Фон дер Ляйен: поставки оружия на Украину помешают решению конфликта // «РИА Новости», 06.02.2015 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]