Жупа (соляна копальня)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Жу́па (прасл. *župa < *geup- від пра-і.є. *goup- — «робити склепіння», «видовбувати», «ховати»)[1] — застаріла назва (у Галичині) соляної копальні в формі криниці, а також солеварні[2][3][4].

Працівник жупи називався жупником, також жупниками звали управителів соляними жупами, які виконували адміністративні, судові та господарські функції.

Гірники, що рубають «крушець» у ходах копальні звуться «железніками»[5]. Їхніми снарядами є гострий залізний «дзюбак» (чекан, килюва), важкий молот і стрільний порох, якими розсаджують «шкалу»[5]. Проруб у вхід глубокий зовуть «збоя»[5]. Рубаний «крушець» видобувають з копальні на поверхню землі в спеціально облаштованій для цього «клеті» за допомогою «коливороту», рухомого водяною парою[5]. Крушець той, або оруб розміщують на затилок подвір'я жупного, де він собі лежить без ужитку[5]. У згаданій «клеті» можуть також спускатися гості у «шиб», отримавши від начальника тамошнього жупного уряду дозвіл бачити копальню[5].

Історія[ред. | ред. код]

У давній Польщі так називалась соляна копальня, яка була під владою князів або королів. Соляною жупою управляв жупник, призначений королівською владою. Крім королівських жуп були також приватні жупи. В часи середньовіччя y Польщі сіль видобували з земель:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  2. Пастух Р. І. Дрогобич давній і сучасний у датах, подіях і фактах. — Дрогобич: ВФ «Відродження», 2002.-96с. ISBN 966-538-128-8 (с.: 6)
  3. Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
  4. Жупа // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. а б в г д е Литературный сборникъ издаваемый галицко-русскою матицею, 1871. Вид.: Во Львовҍ вь типографіи Ставропігийского Института (под зарядомь Стефана Гучковского) (сторінки: 156—157)
  6. Stanisław Hwałek — «Górnictwo soli kamiennych i potasowych», Katowice 1971

Посилання[ред. | ред. код]