Займище (Прилуцький район)
| село Займище | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Чернігівська область |
| Район | Прилуцький район |
| Громада | Талалаївська селищна громада |
| Основні дані | |
| Засноване | друга половина XVIII століття |
| Населення | 150 |
| Площа | 0,582 км² |
| Густота населення | 257,73 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 17231 |
| Телефонний код | +380 4634 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°52′52″ пн. ш. 32°56′24″ сх. д. / 50.88111° пн. ш. 32.94000° сх. д.Координати: 50°52′52″ пн. ш. 32°56′24″ сх. д. / 50.88111° пн. ш. 32.94000° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
155 м[1] |
| Найближча залізнична станція | Талалаївка |
| Відстань до залізничної станції |
15 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 17230, село Українське, вулиця Незалежності, 1 |
| Карта | |
  Займище | |
 Займище | |
| Мапа | |
| |
За́ймище — село в Чернігівській області України. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило до Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. Входить до складу Талалаївської селищної громади. Розташоване на безіменній лівій притоці річки Лисогору, за 15 км від залізничної станції Талалаївки. Населення — 150 осіб, площа — 0,582 км².
Історія[ред. | ред. код]
Село, як хутір, засноване у другій половині XVIII століття. Вперше згадується під 1781 роком[2]. Хутір належав полковнику Андрію та підкоморію Григорію Горленкам і входив до Красноколядинської сотні Прилуцького полку.
У 1782—1796 роки хутір входив до Роменського повіту Чернігівського намісництва, з 1797 року до Прилуцького повіту Полтавської губернії.
1797 року на хуторі налічувалось (разом з хутором Миколаївським) 32 душі чоловічої статі податкового населення. У першій половині XIX століття хутір належав Горленкам (Петру Григоровичу — до 1825 року, Миколі Петровичу — до 1850 року).
Хутір є на мапі 1812 року.[3]
1859 року — 16 дворів, 82 жителя[4], приписаних до парафії Покровської[5][6]церкви села Ярошівки. Хутір входив до Блотницької волості 1 -го стану. 1886 року — 1 двір козаків, 29 дворів селян-власників, 34 хати, 199 жителів.
1910 року — 47 господарств селян, 307 жителів, в тому числі 1 тесляр, 3 кравці, 2 шевці, 2 столяри, 36 ткачів, 3 поденники, 3 займалися інтелігентними та 4 іншими неземлеробськими заняттями, все інше доросле населення займалося землеробством. Була 411 десятина придатної землі.
З приходом радянської влади, у 1923 року село відійшло до Конотопської округи УСРР.
В складі України[ред. | ред. код]
З 1991 року село у складі України. У 1996 році в селі було 88 дворів, мешкало 173 жителя.
До 2020 року було підпорядковане Українській сільській раді.
Відомі люди[ред. | ред. код]
В селі народилися:
- Вишневий Григорій Петрович (нар. 1919) — поет, педагог, публіцист, перекладач.
- Горбань Іван Степанович (1928—2000) — український науковець, академік НАН України[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Погода в селі Займище. Архів оригіналу за 20 грудня 2011. Процитовано 23 травня 2008.
- ↑ Російська державна бібліотека. Відділ рукописів. Фонд М. Маркевича (файл 159), № 1121. Описание Черниговского наместничества.
- ↑ Большая карта Российской Империи 1812 года для Наполеона. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
- ↑ ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | [Вып.] 33 : Полтавская губерния. - 1862. elib.shpl.ru. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
- ↑ Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
- ↑ Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.10, кн..1, ст. 119, 549, 644 (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 5 грудня 2021.
- ↑ Сайт Наукового товариства студентів та аспірантів
Література[ред. | ред. код]
- Шкоропад Д. О., Савон О. А. Прилуччина: Енциклопедичний довідник / за ред. Г. Ф. Гайдая. — Ніжин : «Аспект-Поліграф», 2007. — 560 с. — ISBN 978-966-340-221-5.
| ||||||||
| |||||||||||
