Заперечення (психологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Заперечення — захисний механізм психіки що виявляється в ігноруванні потенційно тривожної інформації, ухилянні від неї[1].

Опис[ред. | ред. код]

Катха-упанішада
Як сонце, сяйво усього світу,
не затьмарюється вадами поза своїх променів
так і єдиний атман в усіх створіннях
не затьмарюється вадою світу, залишаючись поза його межами.

Заперечення — це прагнення уникнути нової інформації, несумісної з тими уявленнями про себе, що склалися. Призводить до того, що певний зміст ні відразу, ні згодом не зможе потрапити до свідомості.

Під час заперечення переорієнтовується увага. Її напрям змінюється так, що людина стає особливо неуважною до сфер життя і подій, які можуть завдати їй прикрощів, а також травмувати. Таким чином вона превентивно відгороджується. Під впливом заперечення людина намагається про щось не думати, відігнати думки про це.

Узагальнено значущість інформації, яка може надійти, її небезпеку, оцінюють під час попереднього сприйняття ситуації та її емоційної оцінки як «чогось небажаного». Така оцінка зумовлює переорієнтування уваги, коли докладну інформацію про цю небезпечну подію повністю вилучено з подальшої обробки. Тоді людина або відгороджується від нових відомостей, або не помічає їх, вважаючи, що їх немає.

На відміну від інших захисних механізмів, заперечення здійснює селекцію відомостей, а не трансформацію їх з неприйнятних на прийнятні.

Примітки[ред. | ред. код]