Емпатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Емпа́тія (англ. empathy від (грец. patho) — співпереживання) — розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.[1]

Маленька дитина обіймає старшу травмовану дитину
Обіймання травмованого

Слово «емпатія» походить від римського «patho», що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс «ем» означає спрямований (скерований) усередину.[2][3][4]

Емпатія може бути розглянута як афективна (емоційна) форма ідентифікації. Якщо при ідентифікації стан іншої людини визначається на основі раціональної інтерпретації, то при емпатії — на основі емоційного співпереживання. Емпатія пов'язана з прийняттям іншої людини такою, якою вона є. Її також називають емоційним резонансом на переживання іншої людини. Емпатія базується на почуттях і не залежить від інтелектуальних здібностей.[5]

Значення емпатії:

  • хто уважно слухає, той може зрозуміти, що думає, відчуває інший (це зближує людей);
  • емпатія підтримує сприйняття іншого таким, який він є;
  • емпатія дозволяє краще розуміти інших, приносить їм радість з того, що хтось їх розуміє.

Види емпатії[ред. | ред. код]

Виділяють такі види емпатії:

  • Емоційна емпатія, заснована на механізмах проєкції і наслідування моторних і афективних реакцій іншої людини.
  • Когнітивна емпатія базується на інтелектуальних процесах — порівняння, аналогія і т. д.
  • Предиктивна емпатія проявляється здатністю людини передбачати афективні реакції іншої людини в конкретних ситуаціях.

В якості особливих форм емпатії виділяють співпереживання і співчуття:

Співпереживання — це переживання суб'єктом тих же емоційних станів, які відчуває інша людина, через ототожнення з нею.

Співчуття — один з соціальних аспектів емпатії, формалізована форма вираження свого стану з приводу переживань іншої людини.[6]

Емпатія (в контексті проблеми духовності)[ред. | ред. код]

У контексті духовного розвитку особистості ми розглядаємо емпатію як:

1) здатність людини:
а) перейматися почуттями та переживаннями іншої особи (істоти);
б) реалізовувати свою потребу у безкорисливому створенні сприятливих умов для позитивного емоційного стану та життєдіяльності особи (істоти), що потребує підтримки;

2) один із системотворчих компонентів гуманістичної складової духовності;

3) як один з показників високого рівня розвитку гуманістичної складової духовності та духовності в цілому, якщо емпатійний процес у переважній більшості випадків завершується гуманним вчинком суб'єкта емпатії.

Поняття «емпатія» в психології[ред. | ред. код]

У дослідженнях проблеми емпатії провідними науковцями видокремилося два основних напрямки: когнітивний та емотивний.

Представники когнітивного напрямку розуміють емпатію як інтелектуальний процес пізнання іншої людини через аналіз її особистісних якостей. За такого підходу емпатія визначається як усвідомлення внутрішнього світу іншої людини (Карамуратова Р., 1986). Серед прихильників цього напрямку існує погляд на емпатію як на інтуїтивне пізнання емоційного стану іншої людини (Ковалев А., 1975, Шибутані Т., 1969).

Представники другого напрямку трактують емпатію як емоційний стан, що виникає у людини як відгук на переживання іншої особи, як здатність перейматися емоційним станом іншої людини (Гаврилова Т, 1975, Пашукова Т., 1985, Рузська А., 1975).

Чимало психологів розглядають емпатію як процес, у якому інтелектуальні й емоційні сторони складають органічну єдність (Бодальов О., 1975, Ковалев А., 1975, Селіванов Р., 1984, Стрелкова Л., 1987).

Деякі дослідники відокремлюють не лише когнітивний та емотивний, а й діяльнісний компонент емпатійної взаємодії або дієву емпатію, яка відрізняється активним сприянням, допомогою іншій особі (Л. Джрназян, 1984,М. Обозов, 1981, Н. Саржвеладзе, 1975).

Наш науковий погляд на психологічний зміст емпатії збігається з думкою дослідника М. Обозова (1979), який розглядає сприяння іншій особі не як компонент емпатії, а як вищу форму її прояву з одного боку та — як заключну фазу емпатійного процесу — з іншого.

Результати аналізу літератури свідчать, що поза увагою дослідників залишилося питання феномену емпатії в контексті духовності. По-перше, не визначено функціональні зв'язки емпатії з іншими структурними компонентами духовності. По-друге, не окреслена психологічна дефініція поняття «емпатія» як компонента духовності. Крім того, емпатійне ставлення розглядається лише щодо представників роду людського. У подальшому викладі результатів дослідження ми виходитимемо із одного з основних постулатів нашої концепції духовності, згідно з яким гуманне ставлення (зокрема й емпатійне ставлення) виявляється не лише до людей, а й до будь-якої живої істоти.

Вважається, що емпатія відбувається за рахунок емоційного реагування на зовнішні, часто майже непомітні, прояви емоційного стану іншої людини — вчинки, мова, мімічні реакції, жести і так далі[7]

Психологічний механізм перебігу емпатійного процесу[ред. | ред. код]

Для того, щоб пізнати психологічну сутність емпатії як компонента духовності ми визначили особливості виникнення та перебігу емпатійного процесу[8].

Емпатійна взаємодія виникає в разі наявності трьох основних її чинників:

  1. Емпатогенна ситуація, тобто, ті обставини, які спричинили у певної особи (істоти) особливий емоційний стан та потребу у підтримці з боку іншої особи. Такі ситуації можуть бути як психотравмуючими, так і приємними. Відповідно, емоції носять негативний або позитивний характер.
  2. Об'єкт емпатії, тобто, особа (істота), яка потребує підтримки або сприяння.
  3. Суб'єкт емпатії, тобто, особа, у якої виникають певні переживання щодо об'єкта емпатії, а також є здатність надати відповідну підтримку.

З огляду на викладене, емпатійний процес ми розглядаємо як когні-тивно-емотивну (інтелектуально-емоційну) взаємодію людини (істоти), яка потребує психологічної або іншої підтримки (об'єкт емпатії), із особою, яка здатна надати таку підтримку (суб'єкт емпатії).

Емпатогенна ситуація спричинює у об'єкта емпатії особливий емоційний стан, який при взаємодії «запускає» у суб'єкта емпатії механізм «емоційного зараження». Здатність до емоційного «зараження» притаманна тією чи іншою мірою кожній дорослій людині, хоча найяскравіше цей феномен виявляється в дітей раннього віку. Отже, суб'єкт емпатії переживає емоції, подібні до тих, які спостерігає у об'єкта. Підключення до цього процесу інтелектуальної діяльності мозку (аналіз ситуації, що спричинила переживання об'єкта емпатії, порівняння з аналогічною ситуацією власного життя, пригадування своїх почуттів) «запускає» психологічний механізм ідентифікації. Виникає співпереживання.

Проте інтелектуально-мнемічна діяльність може мати дещо інше спрямування. У таких випадках суб'єкт емпатії не спирається на власний досвід, а концентрується на характері ситуації та переживаннях об'єкта емпатії, намагається прогнозувати можливі наслідки обставин, їх вплив на об'єкт. Тобто, у думках та почуттях суб'єкта актуалізоване лише те, що пов'язане із об'єктом емпатії. У такому разі ідентифікація слабшає або не виникає взагалі. Натомість «спрацьовує» механізм децентрації, тобто, відсторонення суб'єкта емпатії від власних спогадів, думок, почуттів. Таким чином, виникає співчуття.

У деяких випадках, дорослі люди концентруються на інтелектуальній роботі психіки, намагаючись уникнути будь-яких переживань, і переходять до третьої фази емпатійного процесу — вчинково-дієвої, психологічний механізм якої складає гуманна дія, а точніше — гуманний вчинок.

Гуманний вчинок ми розуміємо як безкорисливу дію щодо інших осіб (істот), мотивом якої є потреба людини у створенні сприятливих умов для їх позитивного емоційного стану та життєдіяльності. Згідно з нашого наукового погляду, гуманний вчинок є, з одного боку, кінцевою фазою емпатійного процесу, з іншого — вищою формою прояву емпатії.

Можна виділити три основних фази перебігу емпатії, функціонування яких забезпечується різними психологічними механізмами.

I. Емотивно-когнітивна фаза емпатійного процесу. Основні психологічні механізми цієї фази — це емоційне зараження у поєднанні з аналітико-мнемічною діяльністю та емпатійна ідентифікація.

Емпатійну ідентифікацію ми розуміємо як процес емоційно-почуттєвого поєднання суб'єкта емпатії з об'єктом емпатії внаслідок емаптійної взаємодії, прийняття чужих почуттів, переживань, як власних.

Результатом перебігу емотивно-когнітивної фази емпатійного процесу є співпереживання.

II. Почуттєва фаза емпатійного процесу. Основним психологічним механізмом функціонування цієї фази є емпатійна децентрація, тобто подолання егоцентричних тенденцій, перетворення власних почуттів суб'єкта емпатії шляхом інтеріорізації переживань об'єкта емпатії. Ці процеси спричинюють виникнення співчуття.

III. Вчинково-дієва фаза емпатійного процесу. Вона характеризується активним втручанням суб'єкта емпатії в ситуацію, що склалася у об'єкта емпатії, через специфічну дію — гуманний вчинок.

Емпатичний гнів і страждання[ред. | ред. код]

Гнів[ред. | ред. код]

Емпатичний гнів — це емоція, форма емпатичного дистресу.[9] Емпатичний гнів відчувається в ситуації, коли інша людина або річ ображає когось іншого. Мартін Л. Хоффман каже: "На жаль, немає досліджень про внесок емпатичного гніву в просоціальні дії. Але цілком ймовірно, що, оскільки гнів у відповідь на захист себе «мобілізує енергію і робить людину здатною енергійно захищатися».[10]

Емпатичний гнів має прямий вплив як на допомогу, так і на покарання. Емпатичний гнів можна розділити на дві підкатегорії: характерний емпатичний гнів і емпатичний гнів стану.[11]

Також було досліджено зв'язок між емпатією та реакцією гніву на іншу людину, і два дослідження в основному показали, що чим вища здатність людини сприймати перспективу, тим менше вона гнівалась у відповідь на провокацію. Однак емпатійне занепокоєння не передбачало суттєвої реакції на гнів, а більший особистий дистрес був пов'язаний із збільшенням гніву.[12][13]

Страждання[ред. | ред. код]

Емпатичне страждання — це відчуття болю іншої людини. Це почуття може трансформуватися в емпатичний гнів, почуття несправедливості або провини. Ці емоції можна сприймати як просоціальні; однак погляди на те, чи служать вони мотивами моральної поведінки, розходяться.[9][14]

У професійній діяльності[ред. | ред. код]

Розвинена здатність до емпатії є професійно важливою рисою для людей, чия робота безпосередньо пов'язана з людьми (чиновники, керівники, продавці, менеджери персоналу, педагоги, психологи, психотерапевти та інші).[15]

Для психотерапевтів розвинена здатність до емпатії виявилася досить важливою, щоб була розроблена техніка емпатичного слухання, яка допомагає розуміти емоційний стан співрозмовника.[джерело?]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • В. М. Матвієнко. Емпатія // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Маценко Ж. М. Духовність: феномен психології та об'єкт виховання. К., Освіта України. 2010. — 100 с.
  • Чепа М.-Л. А. Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості. // Тези доп. Та матеріали Міжнародн. н.-практ. Конференції. — Луцьк, 1994. І част., ІІІ розд. — 171 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. The importance of empathy as an interviewing skill in medicine. JAMA 266 (13): 1831–2. October 1991. PMID 1909761. doi:10.1001/jama.1991.03470130111039.  Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  2. Rothschild, B. (with Rand, M. L.). (2006). Help for the Helper: The psychophysiology of compassion fatigue and vicarious trauma.
  3. A typology of empathy and its many moral forms. Philosophy Compass 14 (10). 22 серпня 2019. doi:10.1111/phc3.12623.  Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)
  4. "The relationship of nursing students' spiritual care perspectives to their expressions of spiritual empathy" Chism, Lisa Astalos ; Magnan, Morris A. The Journal of nursing education, 2009-11, Vol.48 (11), p.597-605; United States
  5. εμπάθεια. Glosbe. Glosbe dictionary. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 26 квітня 2019. 
  6. Дефуа, Наталья (7 квітня 2014). Влияние медитативного тренинга на уровень и каналы эмпатии. MoreBooks!. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 19 жовтня 2017. 
  7. Ягнюк К.В. Природа эмпатии и её роль в психотерапии. — 1995.
  8. Маценко Ж. М. Духовність: феномен психології та об'єкт виховання. К., Освіта України. 2010. — 100 с.
  9. а б Hoffman, Martin L. (1990-06). Empathy and justice motivation. Motivation and Emotion 14 (2). с. 151–172. ISSN 0146-7239. doi:10.1007/bf00991641. Процитовано 6 лютого 2022. 
  10. Hoffman, Martin L. (2000). Empathy and moral development : implications for caring and justice. Cambridge, U.K.: Cambridge University Press. ISBN 0-521-58034-X. OCLC 41311036. 
  11. Vitaglione, Guy D.; Barnett, Mark A. (2003). Motivation and Emotion 27 (4). с. 301–325. ISSN 0146-7239. doi:10.1023/a:1026231622102 http://dx.doi.org/10.1023/a:1026231622102 Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 6 лютого 2022. 
  12. Mohr, Philip; Howells, Kevin; Gerace, Adam; Day, Andrew; Wharton, Michelle (2007-08). The role of perspective taking in anger arousal. Personality and Individual Differences 43 (3). с. 507–517. ISSN 0191-8869. doi:10.1016/j.paid.2006.12.019. Процитовано 6 лютого 2022. 
  13. Day, Andrew; Mohr, Philip; Howells, Kevin; Gerace, Adam; Lim, Loraine (12 грудня 2011). The Role of Empathy in Anger Arousal in Violent Offenders and University Students. International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology 56 (4). с. 599–613. ISSN 0306-624X. doi:10.1177/0306624x11431061. Процитовано 6 лютого 2022. 
  14. Bloom, Paul (2017-01). Empathy and Its Discontents. Trends in Cognitive Sciences 21 (1). с. 24–31. ISSN 1364-6613. doi:10.1016/j.tics.2016.11.004. Процитовано 6 лютого 2022. 
  15. Gratitude and prosocial behavior: helping when it costs you. Psychological Science 17 (4): 319–25. April 2006. PMID 16623689. doi:10.1111/j.1467-9280.2006.01705.x.  Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)

Посилання[ред. | ред. код]