Затока Святого Лаврентія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Затока Святого Лаврентія
англ. Gulf of Saint Lawrence
фр. Golfe du Saint-Laurent
Golfesaintlaurent.jpg
Вигляд на затоку в національному парку Форійон
Golfe Saint-Laurent en.png
48°36′ пн. ш. 61°24′ зх. д. / 48.600° пн. ш. 61.400° зх. д. / 48.600; -61.400Координати: 48°36′ пн. ш. 61°24′ зх. д. / 48.600° пн. ш. 61.400° зх. д. / 48.600; -61.400
Частина від Північна Атлантика
складники Шальор (затока)
Океан Атлантичний океан
Прибережні країни Flag of Canada (Pantone).svg Канада
Регіон Ньюфаундленд і Лабрадор
Нова Шотландія
Острів Принца Едварда
Нью-Брансвік
Квебек
Площа 263 000 км²
Максимальна глибина 572 м
Середня глибина 150 м
Об'єм 34 500 км³ км³
Вливаються
  • Св. Лаврентія, Міраміші, Наташкуан, Рістіґуш, Марґарі, Гамбер
  • Острови Кейп-Бретон, Принца Едварда, Ньюфаундленд, Антикості, о-ви Мадлен
    ідентифікатори і посилання
    P3006/ідентифікатор Marine Regions Geographic 4290
    GeoNames 3831546, 5962795, 5962794, 5962796
    У проєкті OpenStreetMap r9428957  ·R
    Затока Святого Лаврентія. Карта розташування: Квебек (провінція)
    Затока Святого Лаврентія
    Затока Святого Лаврентія
    Затока Святого Лаврентія (Квебек (провінція))
    CMNS: Затока Святого Лаврентія у Вікісховищі
    Мапа затоки Святого Лаврентія

    Зато́ка Свято́го Лавре́нтія (англ. Gulf of Saint Lawrence, фр. Golfe du Saint-Laurent) — найбільший естуарій на Землі[1][2], через який поєднується басейн Великих озер через посередництво річки Святого Лаврентія з Атлантичним океаном. Води затоки омивають узбережжя Канади в провінціях Квебек, Нью-Брансвік, Нова Шотландія, Острів Принца Едварда та Ньюфаундленд і Лабрадор.

    Площа затоки Св. Лаврентія — 263 тис. км², глибина — до 572 м нижче рівня моря.

    У затоку Св. Лаврентія вливаються річки Св. Лаврентія, Мірамічі, Наташкуан, Рістіґуш, Марґарі та Гамбер.

    Із затокою Св. Лаврентія з'єднані такі затоки та протоки як Шальор, Міраміші, Бей-оф-Айлендс, Св. Георгія та протока Нортумбрії.

    У затоці знаходяться острови Кейп-Бретон, Принца Едварда, Ньюфаундленд, Антикості та острови Мадлен.

    З Атлантичним океаном затоку Св. Лаврентія з'єднують:

    З погляду геології затока є молодим утворенням. 19 тисяч років тому ця місцевість була під кригою Лаврентійського льодовикового щита завтовшки 2 км. З часом крига розтанула, заповнивши затоку водою.

    До появи європейців у водах затоки ловили рибу представники корінних народів, насамперед мікмаки. Північний берег затоки був заселений інуїтами. Жак Картьє досліджував затоку 1534 року, але, ймовірно, першими в водах затоки побували баскські рибалки.

    У XVI столітті на землі, що оточували затоку, багату рибою, почали прибувати європейські рибалки. Вони запустили процес індустріального масштабу. До кінця XVII століття тонни тріски, китів, моржів, осетрів та інших тварин було виловлено тут та переправлено океаном до Європи. Їхня вартість перевищувала вартість золота і срібла, привезеного з Мексиканської затоки. Під таким тиском популяції почали скорочуватися.

    Останнім часом розробляються плани пробурити в затоці першу велику нафтову свердловину на ділянці під назвою Олд-Гаррі. Екологи вважають, що це матиме катастрофічні наслідки для екосистеми затоки Святого Лаврентія.

    Межі[ред. | ред. код]

    Межі затоки Святого Лаврентія різняться в різних джерелах.

    Міжнародна гідрографічна організація визначає межі затоки Святого Лаврентія так[3]:

    Гідрографія[ред. | ред. код]

    Акваторія затоки поповнюється водою не тільки за рахунок атмосферних опадів (близько 900 мм в рік на острові Кап-о-Мьоль островів Мадлен), але і через три великі «шлюзи». Перший «шлюз» — власне естуарій річки святого Лаврентія, приносить в затоку близько 14 000 м³/сек прохолодної, м'якої води. У протоці Белл-Айленд (другий «шлюз») океанографічна ситуація дуже складна. Там було виявлено не менше семи типів води, температура яких варіювалася від −2 до 11 °C і солоність коливалася від 27 до 34,5 . Третій «шлюз» (протока Кабот), безумовно є найважливішим; через нього надходять атлантичні і арктичні води і саме тут основна частина води і льоду залишає затоку.

    Клімат[ред. | ред. код]

    Акваторія затоки знаходиться в помірному кліматичному поясі[4]. Увесь рік панують помірні повітряні маси. Переважає західний перенос. Значні сезонні коливання температури повітря. Цілорічно переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми. Холодна штормова зима, морська крига й айсберги; літо прохолодне вологе, з частими туманами[5].

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Архівована копія. National Geographic Education. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 22 квітня 2014. 
    2. Архівована копія. MarineBio Conservation Society. Архів оригіналу за 3 березня 2014. Процитовано 22 квітня 2014. 
    3. Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 6 лютого 2010. 
    4. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
    5. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.

    Джерела[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]