Затока Святого Лаврентія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

П::Ця стаття має головну категорію у Вікіданих [d].

Затока Святого Лаврентія
англ. Gulf of Saint Lawrence
фр. Golfe du Saint-Laurent
Golfesaintlaurent.jpg

Вигляд на затоку у національному парку Форійон
Golfe Saint-Laurent en.png
48°36′ пн. ш. 61°24′ зх. д. / 48.600° пн. ш. 61.400° зх. д. / 48.600; -61.400Координати: 48°36′ пн. ш. 61°24′ зх. д. / 48.600° пн. ш. 61.400° зх. д. / 48.600; -61.400
частина від Атлантичний океан
Океан Атлантичний океан
Прибережні країни Канада Канада
Регіон Ньюфаундленд і Лабрадор, Нова Шотландія, Острів Принца Едварда, Нью-Брансвік і Квебек
Площа 263 000 км²
Найбільша глибина 572 м
Середня глибина 150 м
Впадаючі річки Св. Лаврентія, Міраміші, Наташкуан, Рістіґуш, Марґарі, Гамбер
Острови Кейп-Бретон, Принца Едварда, Ньюфаундленд, Антикості, о-ви Мадлен
ідентифікатори та зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у номінатім
CMNS: Затока Святого Лаврентія на Вікісховищі

Зато́ка Свято́го Лавре́нтія (англ. Gulf of Saint Lawrence, фр. Golfe du Saint-Laurent) — найбільший естуарій на Землі,[1][2] через який поєднується басейн Великих озер через посередництво річки Святого Лаврентія з Атлантичним океаном. Води затоки омивають узбережжя Канади в провінціях Квебек, Нью-Брансвік, Нова Шотландія, Острів Принца Едварда та Ньюфаундленд і Лабрадор.

Площа затоки Св. Лаврентія — 263 тис. км², глибина — до 572 м нижче рівня моря.

У затоку Св. Лаврентія вливаються річки Св. Лаврентія, Міраміші, Наташкуан, Рістіґуш, Марґарі та Гамбер.

Із затокою Св. Лаврентія з'єднані такі затоки та протоки як Шальор, Міраміші, Бей-оф-Айлендс, Св. Георгія та протока Нортумбрії.

У затоці знаходяться острови Кейп-Бретон, Принца Едварда, Ньюфаундленд, Антикості та о-ви Мадлен.

З Атлантичним океаном затоку Св. Лаврентія з'єднують:

З погляду геології затока є молодим утворенням. 19 тисяч років тому ця місцевість була під кригою Лаврентійського льодовикового щита завтовшки в 2 км. З часом крига розтанула, заповнивши затоку водою.

У 16-му столітті на землі, що оточували затоку, багату рибою, почали прибувати європейські рибалки. Вони запустили процес індустріального масштабу. До кінця 17-го століття тонни тріски, китів, моржів, осетрів та інших тварин було виловлено тут та переправлено океаном до Європи. Їхня вартість перевищувала вартість золота і срібла, привезеного з Мексиканської затоки. Під таким тиском популяції почали скорочуватися.

Останнім часом розробляються плани пробурити в затоці першу велику нафтову свердловину на ділянці під назвою Олд-Гаррі. Екологи вважають, що це матиме катастрофічні наслідки для екосистеми затоки Святого Лаврентія.

Межі[ред.ред. код]

Межі затоки Святого Лаврентія різняться в різних джерелах.

Міжнародна гідрографічна організація визначає межі затоки Святого Лаврентія наступним чином:[3]

Клімат[ред.ред. код]

Акваторія затоки знаходиться в помірному кліматичному поясі[4]. Увесь рік панують помірні повітряні маси. Переважає західний перенос. Значні сезонні коливання температури повітря. Цілорічно переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми. Холодна штормова зима, морська крига й айсберги; літо прохолодне вологе, з частими туманами[5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. . National Geographic Education http://education.nationalgeographic.com/education/encyclopedia/estuary/?ar_a=1. Процитовано 22 April 2014.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  2. . MarineBio Conservation Society http://marinebio.org/oceans/estuaries-salt-marshes-mangroves.asp. Процитовано 22 April 2014.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-02-06. 
  4. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  5. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.

Джерела[ред.ред. код]