Затоплені селища на Дніпрі (1930-ті роки)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колонія Айнлаге-Кічкас до затоплення, 1927

Затоплені селища на Дніпрі — населенні пункти, які повністю або частково зникли під водою водосховища після введення в експлуатацію Дніпрогесу в 1931—1932 роках.

Будівництво Дніпрогесу[ред. | ред. код]

15 березня 1927 року символічним встановленням червоного прапору на розбитій скелі під назвою «Любов» на березі Дніпра дніпробудівці оголосили про початок будівництва електростанції.[1] Щоправда, урочисте закладання Дніпрогесу відбулося 8 листопада, у річницю Жовтневого перевороту.[2]

До середини літа 1931 року звели всі бички греблі Дніпрогесу. Коли закрили гребінки греблі, почалося підняття рівня води Дніпра[3].

Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 року.

1 травня 1933 року перші пароплави, вільно подолавши відстань від Дніпропетровська до Запоріжжя, пройшли відкритим шлюзом. Нарешті, 1934 року вода у водосховищі піднялася до проектного рівня. На місці затоплення утворилося Дніпровське водосховище максимальною глибиною 53 м і шириною — до 3,2 км.[4]

Скеля Любов 1929.jpg DneproGES.jpg
Зруйнована скеля «Любов», 1929 Будівництво Дніпровської ГЕС, 1930

Надпорожжя під час будівництва Дніпрогесу[ред. | ред. код]

Постер до агітфільму «Вітер з порогів»

1927 року у СРСР розпочалася широка пропаганда Дніпробуду як туристичного об'єкту. Це спричинило справжній туристичний бум. Журналіст загальносоюзного журналу в 1929 році повідомляв: «Не сотнями, а тисячами ведеться рахунок екскурсантам, що з усіх кінців радянської країни стікаються на Дніпробуд. Протягом травневих днів база обслужила 15.000 екскурсантів. За ті сім звичайних трудових червневих днів, які я прожив на Дніпробуді, тут побувало не менше 5.000 екскурсантів».[5]

Водночас спостерігався сплеск цікавості до порогів, запорозької старовини, побуту прибережних лоцманських і рибальських поселень. З метою більш детального вивчення Надпорожжя науковці організували кілька експедицій.[6][7] А 1928 року Д. Яворницький підготував фотоальбом «Днiпровi пороги».[8]

Неабиякою популярністю у ті роки користувалися подорожі через пороги на «дубах» у супроводі досвідчених лоцманів.[9]

Романтизації історичного минулого радянська влада протиставила масштабну контрпропаганду. Пропагандисти називали Дніпровські пороги «гордістю щирих українських націоналістів». У своєму репортажі радянські письменники Д. Бузько і Ґ. Шкурупій стверджували, що «облудлива» «романтика Запорозької Січі, романтика козацьких боїв та переходів» «вже змалку отруює наш мозок».[10]

Екскурсійну програму організовували так, щоби туристи відчули контраст між минулим і майбутнім. До минулого, яке має зникнути, відносилися «скелясті береги, похмуре громаддя порогів, пустельні степи».

Путівники тих часів попереджали:

« Як тільки закують в ланцюги Дніпро, — усі мальовничі села.., все давнє, овіяне легендами і героїзмом, туманне минуле кріпацтва і поміщицького розгулу, всі пороги, справедливо прозвані прокляттям природи, будуть залиті водою і нестримним потоком енергії в 650,000 сил.[9] »

Образ майбутнього — приборкані води Дніпра, які «силою падіння рухатимуть найпотужніші в світі турбіни», сам Дніпрогес і гіганти-заводи.[5]

Про злам епох, протистояння старого і нового розповідали агітфільми. 1929 року вийшла стрічка режисера А. Кордюма «Вітер з порогів[ru]» («Останнiй лоцман»). У картині лоцман Остап Ковбань зображений як негативний персонаж, який не хоче миритися зі змінами звичного укладу великої родини, затопленням порогів і батьківської хати, а тому наважується на диверсію.[11] Щоправда сам режисер не зміг приховати свій біль і ностальгію за порогами і прибережними селами, які зникли під водами Дніпра.[12]

Туристи на Дніпрі 1931.jpg Вовніги 1931.jpg
Під час будівництва електростанції
спостерігався масовий наплив туристів
Село Вовніги перед затопленням

Затоплення населених пунктів[ред. | ред. код]

Спорудження греблі призвело до підняття води і затоплення значних територій на обох берегах. У наслідок підйому води у верхньому б'єфі Дніпра було затоплено 16 тис. га землі на обох берегах. Смуга затоплення довжиною 155,75 км пролягла від Кічкасу до Верхньодніпровська й охопила десять районів Запорізької і Дніпропетровської округ. Під водою опинилося 56 населених пунктів, з яких 14 були затоплені повністю, а 42 — частково.

Питаннями, пов'язаними із відселенням людей, займався спеціально створений відділ відчужень. За відчужене майно переселенцям виплатили 6969 тис. карбованців компенсацій.[13]

Перелік затоплених поселень[ред. | ред. код]

у Запорізькій області:

Затоплені села на правому березі:

на лівому березі:

у Дніпропетровській області:

Затоплені села на правому березі:

на лівому березі:

Затоплення Днiпровських порогiв[ред. | ред. код]

Докладніше: Дніпрові пороги

У другій половині літа 1931 року перша стадія затоплення чаші водосховища стала позначатися на Вільному порозі. Наприкінці 1931 року повністю затопило пороги Вільний і Лишній. У 1932 року були затоплені Будилівський, Вовнизький, Ненаситецький і наполовину Лоханський пороги. У 1933 року зникли Лоханський і Сурський, і наполовину був затоплений останній поріг — Кодацький.

Затоплення сіл у 1954—1961[ред. | ред. код]

У наступні роки уздовж Дніпра затопили ще кількадесят поселень. Так, під час будівництва Кременчуцької ГЕС у 1954—1961 роках під водами Дніпра опинилося 25 населених пунктів.[18]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Главный строитель Шатуры и ДнепроГЭСа
  2. Закладка Днепростроя // Торгово-промышленная газета. — № 255, 07.11.1927
  3. Ковалевский А. А. Днепровская гидроэлектрическая станция. — Москва — Ленинград, «Государственное энергетическое издательство», 1932. — С. 75-76
  4. Свіренко Д. О. Дніпровське водосховище (гідробіологічне дослідження). Том 1 // Наукові записки Дніпропетровського Державного університету. Том VII. — Дніпропетровськ, 1938. — с. 113—115
  5. а б Волина Ю. Гости Днепростроя// Огонек, № 28 (328). — Москва, 21.07.1929 — С. 14-15.
  6. Матеріали до вивчення виробничих об'єднань. — Вип. 1. Дніпровські лоцмани. Збірник Історико-Філологічного Відділу Української Академії Наук. — № 91. — К.. 1929. — 131 с.
  7. Білецька В. Рибальство в Дніпрових порогах. — К., 1931. (Передрук у кн.: Андрєєв В., Білівненко С., Бєлов О. та ін. Дніпровські лоцмани: нариси з історії та історіографії — Херсон: Вид-во ВНЗ «ХДМІ», 2012. — С. 157—193).
  8. Яворницький Д. Днiпровi пороги.
  9. а б Балицкий Павел. Путеводитель по Днепру и его притокам. — Киев: Издание Днепровского Госпароходства, 1928.
  10. Д.Бузько, Г.Шкурупій. Старим Дніпром в останній раз. // Нова ґенерація. – 1927. – № 1. – С. 30, 36.
  11. Власов О. Ю. До історії розвитку туризму на Запорожжі у зв'язку з будівництвом Дніпрогесу
  12. Нове життя: п'ять віднайдених шедеврів українського кіноавангарду.
  13. Хроника Днепростроя. 1930. — № 2. — С. 22-23.
  14. Коломенський Д. В. та Александров В. Г. Дніпрельстан. — Харків, «Державне видавництво України», 1930. — C. 13
  15. Загибель порогів
  16. Коломенський Д. В. та Александров В. Г. Дніпрельстан. — Харків, «Державне видавництво України», 1930. — C. 13
  17. Загибель порогів
  18. Затоплена Україна. 25 міст і сіл під водами Дніпра — так вирішила партія