Кічкас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кічкас
Запоріжжя
Кічкас
1850 — 1900 рр.
Загальна інформація
Країна

Flag of Ukraine.svg Україна

Географічні координати 47°51′00″ пн. ш. 35°03′00″ сх. д. / 47.850000000000001421085471520200° пн. ш. 35.05000° сх. д. / 47.850000000000001421085471520200; 35.05000Координати: 47°51′00″ пн. ш. 35°03′00″ сх. д. / 47.850000000000001421085471520200° пн. ш. 35.05000° сх. д. / 47.850000000000001421085471520200; 35.05000
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Карта
Кічкас is located in Україна
Кічкас
Кічкас
Кічкас (Україна)

Кічкас, Кучук-Ас, Ейнлаге — історична місцевість у Запоріжжі, давнє поселення на правому березі річки Дніпро, відоме ще з часів Київської Русі. Інша відоме Кучук-Ас. Кічкас розташований у Дніпровському районі Запоріжжя вище греблі ДніпроГЕС. Сучасним продовженням Кічкасу на пагорбі є житлова забудова вздовж Бородинської вулиці, а також Селянське та Робітниче селища.

На протилежному лівому березі балка Кичкаська і запорізька місцевість Павло-Кічкас (панська назва Маркусове), яке є сучасним житловим районом Запоріжжя (сучасна частина Заводського району міста.

Антська, руська та козацька доба[ред.ред. код]

Георгій Вернадський вважає, що кінцівку «ас» в назві Кучук-Ас можна пов'язати із антами[1].

Велике значення Кічкасу мало його положення після Дніпрових порогів у Кічкаської переправи через Дніпро перед островом Хортиця.

Кичкаський перевіз рийнято ототожнювати з Крарійською переправою часів Київської Русі.

Під назвою Кичкаська переправа відома з кінця XVI сторіччя.

У 1734–1775 Кічкас входив до Кодацької паланки Запорозької Січі.

Менонітська колонія Ейнлаге[ред.ред. код]

Колонія менонітів Ейнлаге (Кічкас) заснована у 1789 році із 41-єю сім'єю переселенців зі східної Пруссії. Тут оселилися німці-меноніти, що назвали Кічкас Ейнлаге (Айнлагє), що значить «стан», «станиця».

У німецькій колонії Кічкас з 1861 року був завод сільськогосподарських знарядь Унгера, а з 1908 року — Олександра Коппа. Одна з газет того часу так писала про Кічкас:

« «Кічкас — село, з однією витягнутою уздовж Дніпра вулицею. Чисті будиночки. Населення — німці-колоністи: неговіркі чоловіки і одягнені в чорні сукні до п'ят жінки».  »

Ейнлаге було німецькою колонією у складі Хортицької волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії. На 1886 рік тут було 940 мешканця, 99 двори, школа, лісна пристань, 2 колісних заводи, 5 лавок[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1534 осіб (768 чоловічої статі та 766 — жіночої), з яких 376 — православної віри, 974 — протестантської[3].

До початку ХХ століття стала однією з найбільших колоній менонітів в Російській імперії. На початку ХІХ сторіччя в колонії було 200 дворів. в яких проживало 1 600 осіб, працювало близько 30 підприємств різних сфер діяльності.

У 1904 році була побудована друга лінія Катерининської залізницї з Кривого Рогу на Донеччину через Кічкас та Олександрівськ. Залізниця пройшла по східних, північних межах Ейнлаге де переходила на лівий берег Дніпра Кічкаським мостом.

За УРСР[ред.ред. код]

Після приходу більшовиків у 1919 році всі підприємства були націоналізовані. З відступом німців у 1918 року меноніти покинули колонію.

У 1927 році розпочалося переселення мешканців Кічкаса в зв'язку з початком будівництва на Дніпрі ДніпроГЕСу.

Кічкаський міст існував до будівництва Дніпрогесу в 1,5-2 км вище Дніпра від греблі ДніпроГЕСу. Замість Кічкаського залізничного переходу був побудований перехід через острів Хортиця з двома залізничними мостами. Офіційне відкриття Кічкаського моста відбулося 22 січня 1908 року[4].

З підняттям вод Дніпровського водосховища частина Кічкасу була затоплена.

На півночі й сході від Ейнлаге за часів індустріалізації заселилися робочі селища Селянське, Робітниче.

Після закінчення будівництва Дніпровської ГЕС та нових металевих мостів через острів Хортиця, потреба в Кічкаському мості відпала. Він потрапляв у зону затоплення у верхньому б'єфі греблі. 6 листопада 1931 року Кічкаський міст був демонтований[5][6][7].

Джерела та література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вернадский Г. В. Древняя Русь // Анты с конца четвёртого до середины шестого века. 
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-60)
  4. Квітень|Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека імені О.М. Горького
  5. Васильчук Г., Карафін К. Кічкаський міст. — Хортицький бізнес-клуб, 2001. — № 5.
  6. Жаров В. Таємниці Кічкаський ешелону: (Про вибух Кічкаський моста махновцями в 1920 р.). — Запорозька Січ, 22.03.2007. — № 53-55.
  7. Бородін Артем. Кічкаський міст в Олександрівську побудували за чотири роки. А розібрали за сімдесят днів. — Миг, 2012. — № 32, 33. — С. 50. Архівовано з джерела 10 липня 2013.