Зенон Елейський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зенон Елейський
дав.-гр. Ζήνων ὁ Ἐλεάτης
Західна філософія
Zeno of Citium, drawing.jpg
Народження пр. 490 до Р.Х.
Velia[d], Ашеа, Провінція Салерно, Кампанія[1]
Смерть пр. 430 до Р.Х.
Velia[d], Ашеа, Провінція Салерно, Кампанія[1]
обезголовлювання
Знання мов
  • давньогрецька мова
  • Основні інтереси метафізика, онтологія
    Значні ідеї апорії Зенона
    Вплинув Платон, Арістотель, Протагор, Горгій
    Зазнав впливу
  • Парменід
  • Вчителі Парменід
    Історичний період Досократова філософія

    CMNS: Zeno of Elea на Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Зено́н Еле́йський (490—430 до н. е.) — давньогрецький філософ елейської школи, прихильник рабовласницької аристократії.

    Зенон Елейський відомий своїми апоріями (парадоксами; він сформулював 45 апорій, до нас дійшло 9), якими намагався довести неістинність видимої, чуттєво даної множинності речей та їхнього руху, вважаючи, що істинна картина світу осягається мисленням. Не заперечуючи множинність і рух речей як чуттєву вірогідність, Зенон Елейський заперечував їхню істинність на тій підставі, що спроби відобразити їх у мисленні призводять до нерозв'язних суперечностей, утруднень, які не можуть бути властиві «істинному буттю». Об'єктивно філософія Зенона Елейського відіграла прогресивну роль у розвитку античної діалектики, оскільки він стихійно підійшов до питання про суперечливість явищ природи та вираження цієї суперечливості в поняттях.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Згідно Діогена Лаертського, Зенон — син Телевтагора, прийомний син і улюблений учень Парменіда[2]. В 78-79 Олімпіади описувався «в розквіті». Платон вказував, що Зенон у віці близько 40 років відвідував Афіни та зустрів там молодого Сократа. Звідси встановлено приблизний час його народження — 490 рік до н. е.[3]

    Платон стверджував, що Зенон створив єдину філософську працю на захист Парменіда, котру в нього було викрадено і поширено без його відома[4]. Арістотель називав його винахідником діалектики в розумінні розгляду протилежних думок і зведення аргументів противників до абсурду[5].

    Діоген Лаертський наводить переказ, за яким Зенон брав участь у бунті проти тирана. Ні особа тирана, ні місце невідомі достеменно. Згідно цієї версії, Зенон під час суду зумів красномовно викрити боягузтво тирана і люди закидали того камінням[6]. Діодор Сицилійський стверджував, що за бунт Зенона було піддано тортурам, але він зміг вкусити тирана і був зрештою заколотий[7]. У Климента Александрійського описано, що Зенон, аби не видати спільників, відкусив собі язик[8]. Діоген Лаертський згадував, що мислителя було страчено, кинувши у величезну ступу[9].

    Сутність аргументів на захист Парменіда[ред. | ред. код]

    Зенон захищав філософську позицію Парменіда, котрий стверджував, що численність і рух речей — ілюзії. У своїх міркуванням він вдавався до методу діалектики — пошуку істини шляхом виявлення внутрішніх суперечностей у думках опонента. Хибність, на його думку, тезисів противників Парменіда філософ доводив від супротивного. На прикладі апорій Зенон вказував у них на суперечності, а отже хибність, відповідно стверджував, що істинними є протилежні твердження: не існує множинних речей і не існує руху.

    1) Проти множинності. Якщо усе складається з багато чого, чи якщо суще реально поділяється на відособлені частини, то кожна з цих частин виявляється і нескінченно малою, і нескінченно великою; тому що маючи поза собою нескінченну безліч всіх інших частин, вона становить нескінченно малу частку усього, але з іншого боку, складаючись сама з нескінченної безлічі часток (будучи ділена до нескінченності), вона представляє величину нескінченно велику. Так виходить, якщо визнавати всі частки діленими, що мають величину і; якщо ж визнати, що багато чого, тобто частки усього, не мають ніякої величини і тому неподільні, то виходить нове протиріччя: усі виявляється рівним нічому. Справді, те, що не має величини, не може, приєднуючи до іншого, його збільшувати (нуль не є доданок); тому і всі, що складається з неподільних, позбавлені величини, саме не має ніякої величини, чи є (матеріально) ніщо. За словами Гегеля, «Зенонова діалектика матерії донині не спростована».

    2) Проти руху. Щоб пройти певну відстань, рухоме тіло повинне спершу пройти половину цієї відстані, а перед цим — ще половину цієї половини і так далі до нескінченності. Тобто воно ніколи не рушить з місця, мусячи попередньо пройти нескінченну кількість все менших відстаней. На цій підставі швидконогий Ахіллес ніколи не може наздогнати повільну черепаху (апорія «Ахіллес і черепаха»). Інший аргумент: рухоме тіло, наприклад стріла, що летить, у кожен момент руху займає простір, рівний його розмірам, тобто знаходиться в спокої. Таким чином, весь рух розкладається на моменти спокою, отже, представляє внутрішнє протиріччя (тому що з нулів руху не можна скласти позитивну величину).

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б Архів історії математики Мактьютор
    2. Діоген Лаертський IX 5
    3. Платон. Парменід 127a-e
    4. Платон. Парменід 128d-e
    5. Арістотель. Софіст 29A10
    6. Діоген Лаертський IX 5
    7. Діодор Сицилійський. Бібліотека X 18
    8. Климент Александрійський. Стромата IV 8. 56
    9. Діоген Лаертський IX 10

    Література[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]

    • Зенон Елейський — на сайті The MacTutor History of Mathematics університету University of St Andrews, School of Mathematics and Statistics, Scotland
    • Досократики
    • Узбек Костянтин Минович.. Антична математика і становлення системних підвалин філософського раціоналізму: дис… д-ра філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 2005. — 39с.
    • К. М. Узбек. "Фрагменти побудови античної науки, філософії і культури. Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 234 с.