Перейти до вмісту

Зенон Елейський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Зенон Елейський
дав.-гр. Ζήνων ὁ Ἐλεάτης Редагувати інформацію у Вікіданих
Західна філософія
Народженняпр. 490 до Р.Х.
Елея, Стародавня Греція[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Смертьпр. 430 до Р.Х.
Елея, Стародавня Греція[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мов
  • давньогрецька мова Редагувати інформацію у Вікіданих
    • Діяльність
  • математик, письменник Редагувати інформацію у Вікіданих
    • Основні інтересиметафізика, онтологія
    Значні ідеїапорії Зенона
    ВплинувПлатон, Арістотель, Протагор, Горгій
    Зазнав впливу
  • Парменід
    • ВчителіПарменід Редагувати інформацію у Вікіданих
    Визначний твір
  • апорії Зенона Редагувати інформацію у Вікіданих
    • Історичний періодДосократова філософія
    CMNS: Зенон Елейський у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
    Q: Висловлювання у Вікіцитатах

    Зено́н Еле́йський (490—430 до н. е.) — давньогрецький філософ елейської школи, прихильник рабовласницької аристократії.

    Зенон Елейський відомий своїми апоріями (парадоксами; він сформулював 45 апорій, до нас дійшло 9), якими намагався довести неістинність видимої, чуттєво сприйнятої множинності речей та їхнього руху, вважаючи, що істинна картина світу осягається мисленням. Не заперечуючи множинність і рух речей як чуттєву вірогідність, Зенон Елейський заперечував їхню істинність на тій підставі, що спроби відобразити їх у мисленні призводять до нерозв'язних суперечностей, ускладнень, які не можуть бути властиві «істинному буттю». Об'єктивно філософія Зенона Елейського відіграла прогресивну роль у розвитку античної діалектики, оскільки він стихійно підійшов до питання про суперечливість явищ природи та вираження цієї суперечливості в поняттях.

    Біографія

    [ред. | ред. код]

    Згідно Діогена Лаертського, Зенон — син Телевтагора, прийомний син і улюблений учень Парменіда[2]. В 78-79 Олімпіади описувався «в розквіті». Платон вказував, що Зенон у віці близько 40 років відвідував Афіни та зустрів там молодого Сократа. Звідси встановлено приблизний час його народження — 490 рік до н. е.[3]

    Платон стверджував, що Зенон створив єдину філософську працю на захист Парменіда, котру в нього було викрадено і поширено без його відома[4]. Арістотель називав його винахідником діалектики в розумінні розгляду протилежних думок і зведення аргументів противників до абсурду[5].

    Діоген Лаертський наводить переказ, за яким Зенон брав участь у бунті проти тирана. Ні особа тирана, ні місце невідомі достеменно. Згідно з цією версією, Зенон під час суду зумів красномовно викрити боягузтво тирана і люди закидали того камінням[2]. Діодор Сицилійський стверджував, що за бунт Зенона було піддано тортурам, але він зміг вкусити тирана і був зрештою заколотий[6]. У Климента Александрійського описано, що Зенон, аби не видати спільників, відкусив собі язик[7]. Діоген Лаертський згадував, що мислителя було страчено, кинувши у величезну ступу[8].

    Особисте життя

    [ред. | ред. код]

    Платон, вустами Сократа, натякає на романтичні чи сексуальні стосунки між Парменідом і Зеноном.[9][10] Невідомо, наскільки точним є зображення реальності в «Парменіді», проте вважається, що воно є принаймні частково точним.[11][12]

    Сутність аргументів на захист Парменіда

    [ред. | ред. код]

    Зенон захищав філософську позицію Парменіда, котрий стверджував, що численність і рух речей — ілюзії. У своїх міркуваннях він вдавався до методу діалектики — пошуку істини шляхом виявлення внутрішніх суперечностей у думках опонента. Хибність, на його думку, тезисів противників Парменіда філософ доводив від супротивного. На прикладі апорій Зенон вказував у них на суперечності, а отже хибність, відповідно стверджував, що істинними є протилежні твердження: не існує множинних речей і не існує руху.

    1) Проти множинності. Якщо усе складається з багато чого, чи якщо суще реально поділяється на відособлені частини, то кожна з цих частин виявляється і нескінченно малою, і нескінченно великою; тому що маючи поза собою нескінченну безліч всіх інших частин, вона становить нескінченно малу частку усього, але з іншого боку, складаючись сама з нескінченної безлічі часток (будучи ділена до нескінченності), вона представляє величину нескінченно велику. Так виходить, якщо визнавати всі частки діленими, такими, що мають величину. Якщо ж визнати, що багато чого, тобто частки усього, не мають ніякої величини і тому неподільні, то виходить нове протиріччя: усе виявляється рівним нічому. Справді, те, що не має величини, не може, приєднуючись до іншого, його збільшувати (нуль не є доданок); тому і все, що складається з неподільних, позбавлених величини складових, саме не має ніякої величини, чи є (матеріально) ніщо.

    2) Проти руху. Щоб пройти певну відстань, рухоме тіло повинне спершу пройти половину цієї відстані, а перед цим — ще половину цієї половини і так далі до нескінченності. Тобто воно ніколи не рушить з місця, мусячи попередньо пройти нескінченну кількість все менших відстаней. На цій підставі навіть швидконогий Ахіллес ніколи не може наздогнати повільну черепаху (апорія «Ахіллес і черепаха»). Інший аргумент: рухоме тіло, наприклад стріла, що летить, у кожен момент руху займає простір, рівний його розмірам, тобто знаходиться в спокої. Таким чином, весь рух розкладається на моменти спокою, отже, представляє внутрішнє протиріччя (тому що з нулів руху не можна скласти позитивну величину).

    Див. також

    [ред. | ред. код]

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ а б Архів історії математики Мактьютор — 1995.
    2. ↑ а б Діоген Лаертський IX 5
    3. ↑ Платон. Парменід 127a-e
    4. ↑ Платон. Парменід 128d-e
    5. ↑ Арістотель. Софіст 29A10
    6. ↑ Діодор Сицилійський. Бібліотека X 18
    7. ↑ Климент Александрійський. Стромата IV 8. 56
    8. ↑ Діоген Лаертський IX 10
    9. ↑ Sanday, 2009, p. 210.
    10. ↑ Sherwood, 2000.
    11. ↑ Palmer, 2021.
    12. ↑ Vlastos, 1995, p. 241.

    Література

    [ред. | ред. код]
    • Зенон Елейський // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
    • Palmer, John (2021). Zeno of Elea. The Philosophers' Magazine (92): 72—78. doi:10.5840/tpm20219216. ISSN 1354-814X.
    • Sanday, Eric C. (2009). Eleatic Metaphysics in Plato's Parmenides: Zeno's Puzzle of Plurality. The Journal of Speculative Philosophy. 23 (3): 208—226. doi:10.2307/25670738. ISSN 0891-625X. JSTOR 25670738.
    • Sherwood, John C. (2000). Zeno of Elea. У Roth, John K. (ред.). World Philosophers and Their Works. Salem Press. ISBN 978-0-89356-878-8.
    • Vlastos, Gregory (1995). Graham, Daniel W. (ред.). Studies in Greek Philosophy, Volume I: The Presocratics. Princeton University Press. doi:10.1515/9780691241883. ISBN 978-0-691-24188-3. S2CID 246537246.

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Вікіцитати містять висловлювання від або про: Зенон Елейський
    • Зенон Елейський [Архівовано 17 лютого 2011 у Wayback Machine.] — на сайті The MacTutor History of Mathematics університету University of St Andrews, School of Mathematics and Statistics, Scotland
    • Досократики
    • Узбек Костянтин Минович. Антична математика і становлення системних підвалин філософського раціоналізму: дис… д-ра філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 2005. — 39с.
    • К. М. Узбек. "Фрагменти побудови античної науки, філософії і культури. Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 234 с.
    Персоналії Це незавершена стаття про особу.
    Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зенон_Елейський&oldid=46257356