Анаксімандр
| Анаксімандр | ||||
|---|---|---|---|---|
| дав.-гр. Ἀναξίμανδρος | ||||
| Західна філософія | ||||
 Άναξίμανδρος | ||||
| Народження |
610 до н. е.[1] Мілет, Стародавня Греція[2][3] | |||
| Смерть |
547 до н. е.[3], 556 до н. е.[4] або 546 до н. е.[2] Мілет | |||
| Знання мов |
| |||
| Діяльність |
| |||
| Школа / Традиція | іонічна філософія, мілетська школа, натуралізм | |||
| Основні інтереси | метафізика, астрономія, геометрія, географія | |||
| Значні ідеї | апейрон | |||
| Вплинув | Анаксимен, Піфагор | |||
| Літературний напрям | Досократики і Мілетська школа | |||
| Зазнав впливу |
| |||
| Вчителі | Фалес[5][3] | |||
| Відомі студенти | Піфагор і Анаксімен[6] | |||
| Історичний період | досократівська філософія | |||
|
| ||||
 Анаксімандр у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Анаксімáндр (дав.-гр. Αναξιμανδρος; близько 610 до н. е. — 546 до н. е.) — старогрецький математик, астроном і філософ, представник мілетської школи. Був учнем Фалеса Мілетського і вчителем Анаксімена. Вважається першим античним філософом, який особисто записував своє вчення, а його трактат «Про природу» — першим відомим прозовим текстом стародавньої Греції.
Розвиваючи матеріалізм Фалеса, він визначав першоосновою всіх речей нескінченну, невизначену матерію — «апейрон». Виявом стихійної діалектики Анаксімандра є вчення про походження і загибель незліченних світів. Одним з перших, хоч і в наївній формі, він дав природничо-історичне пояснення утворення світу і походження людини від тварини.
Анаксімандр здійснив першу спробу створення систематичного курсу для викладання геометрії.
Біографія[ред. | ред. код]
Більшість фактів біографії філософа відомі за переказами Арістотеля й Теофаста. Анаксімандр народився в Мілеті третього року 42-ї Олімпіади, що відповідає 610 року до н. е. Відоме ім'я його батька — Праксіад. Був учнем Фалеса, від якого перейняв і розвинув учення про першооснову всіх речей. Припускається, що він також був небожем Фалеса.
На відміну від учителя, проявляв участь у політичному житті Мілета. Анаксімандр був залучений до створення порту в колонії Аполлонія (територія нинішньої Болгарії), де також був законодавцем, подорожував до Спарти. Сучасники відгукувалися про нього як людину з вишуканими смаками, приписуючи Анаксімандру звичку помпезно одягатися.
Помер другого року 58-ї Олімпіади, що відповідає 546 року до н. е.[7]
Праці[ред. | ред. код]
Анаксімандр, крім філософського вчення, відомий тим, що першим з давньогрецьких філософів власноруч записував свої думки. Головний трактат «Про природу» до нашого часу втрачений, відомі лише фрагменти, цитовані Сімпліцієм. Вважається, що за часів Арістотеля трактат зберігався в біблотеці Ліцею, а в I ст. його копія знаходилася в Александрійській бібліотеці. Інші — «Навколо Землі», «Про нерухомі тіла» та «Сфера» втрачені цілком[8].
Вчення[ред. | ред. код]
Апейрон[ред. | ред. код]
На противагу Фалесу, котрий вважав, що першооснова всіх речей подібна на воду, проявляється в різних формах і є джерелом руху, Анаксімандр розробив вчення про апейрон. Ця першооснова за різними трактуваннями є або рівномірною сумішшю всіх стихій, або дечим середнім між ними. Апейрон нескінченний і невизначений, тому з нього можуть утворюватися всі речі та перетворюватися одні в одних. Апейрон вічний і йому властивий постійний рух, він приводить в рух все у світі, при цьому сам апейрон не рухає ніщо.
Анаксімандр критикував вчення Фалеса, вказуючи, що вода не може бути вологою, отже не може породжувати всі речі. Тому уявлення про першооснову як подобу води хибне. Натомість він пропонував, що протилежності сухе-вологе і гаряче-холодне, котрі виникають з апейрона, породжують різні стихії: Землю (сухе і холодне), Воду (вологе і холодне), Повітря (вологе і гаряче), Вогонь (сухе і гаряче).
Космологія[ред. | ред. код]
Згідно Анаксімандра, в центрі світобудови збирається важка стихія Землі, оточена легшою Водою, а далі Повітрям і Вогнем. Під дією Вогню Вода випаровується і з неї проступає Земля, утворюючи сушу.
Земля має форму циліндра, висота якого становить 1/3 діаметра. На його верхній основі розташований відомий грекам світ. Цей циліндр міститься у Воді, котра в свою чергу спирається на безмежний апейрон.
Навколо Землі знаходяться три порожніх кільця, наповнених Вогнем, розділені непрозорим Повітрям. В найближчому, де Вогню найменше і він найслабший, є безліч отворів, Вогонь, видимий крізь них, є зорями. Діаметр зоряного кільця в 9 чи 10 разів більший, ніж діаметр земного циліндра. В середньому кільці Вогню більше і є лише один великий отвір, який є Місяцем. Цей отвір непостійний, чим Анаксімандр пояснював зміну фаз Місяця й місячні затемнення. Діаметр кільця складає 18-19 діаметрів Землі. В третьому кільці міститься найсильніший Вогонь та отвір, що є Сонцем. Його отвір також непостійний і час від часу закривається, результатом чого є сонячні затемнення. Його діаметр — 27-28 діаметрів Землі.
Метеорологія[ред. | ред. код]
Анаксімандр пояснював грім під час грози зіткненням хмар між собою. Зіткнення струменів повітря породжує вогонь, який є блискавками.
Походження життя і людини[ред. | ред. код]
Згідно з Анаксімандром, життя виникло у воді, коли з неї ще не проступила суша. Першими істотами були риби, утворені з теплої води. Людина з'явилася всередині риб як дитина і вийшла з них уже дорослою на сушу.
Вклад у географію[ред. | ред. код]
Анаксімандр познайомив давніх греків із гномоном, запозиченим у Вавилонії. Першим накреслив карту світу з використанням масштабу, в центрі якої перебувала Греція, яку оточували землі Європи і Азії, що були тоді відомі. Карта мала форму кола, весь суходіл був оточений океаном. Мислитель вважав, що десь на півночі повинні бути високі гори, за якими Сонце і повертає на схід. Тінь, що відкидають ці гори, є причиною феномена ночі.
Використовував поняття Європа («Ереб» — ассирійський захід) та Азія («Ассу» — ассирійський схід), межа між ними проходить по річці Фасіс (Ріоні на Кавказі) або по Танаїсу (Сіверський Донець та Нижній Дон) та Чорному морю. Лівію (відому грекам Африку) від Азії відділяє річка Ніл. Європу та Лівію розділяє Середземне море[7].
Див. також[ред. | ред. код]
- 6006 Анаксімандр — астероїд, названий на честь філософа.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Любкер Ф. Anaximander // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 86.
- ↑ а б Анаксимандр // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. Iа. — С. 692–693.
- ↑ а б в г д Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 87. — ISBN 978-2-221-06888-5
- ↑ Ф. И. П. Анаксимандр // Энциклопедический лексикон — СПб: 1835. — Т. 2. — С. 183.
- ↑ Dictionnaire des philosophes antiques I, He's very mandilon // Dictionnaire des philosophes antiques / R. Goulet — Paris: CNRS, 1994. — P. 192.
- ↑ Любкер Ф. Anaximenes // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 86.
- ↑ а б Anaximander. The Internet Encyclopedia of Philosophy. Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 30 листопада 2018.
- ↑ Шишкоедов, Павел (5 вересня 2017). Философия античности (рос.). Litres. ISBN 9785457887671. Архів оригіналу за 30 листопада 2018. Процитовано 30 листопада 2018.
- ↑ Couprie, 2011.
Література[ред. | ред. код]
- Анаксімандр // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Узбек К. М. Антична математика і становлення системних підвалин філософського раціоналізму: дис… д-ра філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 2005. — 39с.
- Узбек К. М. Фрагменти побудови античної науки, філософії і культури. Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 234 с.
| |||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
