Філолай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Філолай
дав.-гр. Φιλόλαος
Народження 470 до н. е.
Кротоне, Калабрія, Італія або Таранто
Смерть 390 до н. е.
Фіви, Thiva Municipalityd, Центральна Греція, Децентралізована адміністрація Фессалії та Центральної Греціїd, Греція
Громадянство (підданство) Кротоне
Знання мов
  • давньогрецька мова
  • Діяльність
  • астроном, математик, політик, теоретик музики, письменник
  • Відомі студенти Архіт Тарентський, Xenophilusd, Echecrates of Phliusd, Кебет, Phanto of Phliusd і Евріт (філософ)

    CMNS: Філолай у Вікісховищі

    Філолай (грец. Φιλόλαος) — давньогрецький філософ, досократик. Учень Піфагора, сучасник Сократа і Демокріта.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Батьківщиною Філолая було місто Тарент в Південній Італії (за Діогеном Лаертським — Кротон). Коли демократична партія в Метапонті повстала проти піфагорійців, причому будинок, в якому вони збиралися, був спалений, Філолай втік до Луканії. Пізніше, рятуючись від переслідувань, він переселився до Фів, де жив ще незадовго до смерті Сократа. Повернувшись в Кротон, він досяг високого становища, але був убитий демократами, які підозрювали його в прагненні до тиранії.

    Безпосередніми учнями Філолая були Ксенофіл Халкідський, Фантон, Ехекраз, Діокл і Полімнест (останні чотири — уродженці Фліунта).

    Філолай перший записав і видав вчення Піфагора про природу. На прохання Платона (ймовірно) цей твір було куплено для нього Діоном в Сицилії: від Платона воно перейшло до Спевзіппа, а від останнього до Аристотеля. Видання складалося з трьох книг, з яких у першій містилося вчення про світ (гармонії і космології), у другій — про природу (про кількість і про його значення в світоутворенні), в третій — про душу і душопереселення.

    До нашого часу дійшли під ім'ям Філолая значні уривки доричною говіркою, що є, поряд з критикою Аристотеля, головними джерелами для вивчення піфагореїзму. Щодо їх автентичності в науковій літературі лишаються суперечки. Бек у своєму дослідженні вважає їх справжніми[1]; Целлер[2] за небагатьма винятками, також визнає їх справжність. Розі[3]) зовсім відкидає значення цих уривків; Шааршмідт[4] вважає їх недійсності і твір, від якого вони вціліли, відносить до першого або другого століття до н. е.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Philolaos D. Pythagoreers Lehren NEBS T ден Bruchstü cken Werkes неводи", Б., 1819
    2. стаття «Aristoteles Und Philolaos „в Х т“. Hermes'a, 1875 р., стор 178 та стаття „Die Philosophie дер Griechen“, Лпц., 1876,1 т., 4 видання, стор 261
    3. De Арістотеліс librorum Ordine ET auctoritate», Б., 1854
    4. Die angebliche Schriftstellerei DES P. Und Die Bruchst ücke дер IHM zugeschriebenen Bü Шер ", Бонн, 1864

    Джерела[ред. | ред. код]