Філолай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Філолай
дав.-гр. Φιλόλαος
Pythagoras and Philolaus.png
Народження бл. 470 до н. е.
Кротоне, Калабрія, Італія, Таранто, Апулія, Італія або Metaponto[d], Бернальда, Провінція Матера, Базиліката, Італія
Смерть бл. 390 до н. е.
Фіви
Знання мов
  • давньогрецька мова
  • Діяльність
  • астроном, математик, політик, теоретик музики
  • Вчителі Піфагор
    Відомі студенти Архіт Тарентський, Xenophilus[d], Echecrates of Flius[d], Cebes[d] і Phanto of Phlius[d]

    Філолай у Вікісховищі?

    Філолай (грец. Φιλόλαος) — давньогрецький філософ, досократик. Учень Піфагора, сучасник Сократа і Демокріта.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Батьківщиною Філолая було місто Тарент в Південній Італії (за Діогеном Лаертським — Кротон). Коли демократична партія в Метапонті повстала проти піфагорійців, причому будинок, в якому вони збиралися, був спалений, Філолай втік до Луканії. Пізніше, рятуючись від переслідувань, він переселився до Фів, де жив ще незадовго до смерті Сократа. Повернувшись в Кротон, він досяг високого становища, але був убитий демократами, які підозрювали його в прагненні до тиранії.

    Безпосередніми учнями Філолая були Ксенофіл Халкідський, Фантон, Ехекраз, Діокл і Полімнест (останні чотири — уродженці Фліунта).

    Філолай перший записав і видав вчення Піфагора про природу. На прохання Платона (ймовірно) цей твір було куплено для нього Діоном в Сицилії: від Платона воно перейшло до Спевзіппа, а від останнього від Аристотеля. Видання складалося з трьох книг, з яких у першій містилося вчення про світ (гармонії і космології), у другій — про природу (про кількість і про його значення в світоутворенні), в третій — про душу і душопереселення.

    До нашого часу дійшли під ім'ям Філолая значні уривки доричною говіркою, що є, поряд з критикою Аристотеля, головними джерелами для вивчення піфагореїзму. Щодо їх автентичності в науковій літературі лишаються суперечки. Бек у своєму дослідженні вважає їх справжніми[1]; Целлер[2] за небагатьма винятками, також визнає їх справжність. Розі[3]) зовсім відкидає значення цих уривків; Шааршмідт[4] вважає їх недійсності і твір, від якого вони вціліли, відносить до першого або другого століття до н. е.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Philolaos D. Pythagoreers Lehren NEBS T ден Bruchstü cken Werkes неводи", Б., 1819
    2. стаття «Aristoteles Und Philolaos „в Х т“. Hermes'a, 1875 р., стор 178 та стаття „Die Philosophie дер Griechen“, Лпц., 1876,1 т., 4 видання, стор 261
    3. De Арістотеліс librorum Ordine ET auctoritate», Б., 1854
    4. Die angebliche Schriftstellerei DES P. Und Die Bruchst ücke дер IHM zugeschriebenen Bü Шер ", Бонн, 1864

    Джерела[ред. | ред. код]