Зірочник гайовий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зірочник гайовий
Ілюстрація зірочника гайового у книзі Отто Вільгельма Томе «Flora von Deutschland, Österreich und der Schweiz» (укр. «Флора Німеччини, Австрії та Швейцарії») 1885, Gera, Germany
Ілюстрація зірочника гайового у книзі Отто Вільгельма Томе «Flora von Deutschland, Österreich und der Schweiz» (укр. «Флора Німеччини, Австрії та Швейцарії») 1885, Gera, Germany
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Гвоздичні (Caryophyllaceae)
Підродина: Мокричні (Alsinoideae)
Триба: Alsineae
Рід: Зірочник (Stellaria)
Вид: Зірочник гайовий
Біноміальна назва
Stellaria nemorum
L., 1753
Синоніми
Зірочник дібровний
Alsine media var. nemorum (L.) Kuntze
Alsine nemorum Schreb.

Cerastium nemorum Crantz

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Stellaria nemorum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Stellaria nemorum
EOL logo.svg EOL: 2904006
IPNI: 309327-2
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 325516
The Plant List: kew-2482625

Зірочник гайовий або Зірочник дібровний (Stellaria nemorum L.) — рослина з родини Гвоздичні (Caryophyllaceae).

Морфологія і біологія[ред.ред. код]

Квітка зірочника гайового
Зірочник гайовий в лісу біля Вантаа (Фінляндія)

Багаторічники з тонкими підземними кореневищами. Стебла заввишки до 60 см, округлі, слабкі, піднімаються догори, внизу голі, вгорі опушені залозистими кучерявим волосками. Нижні листки черешкові, широколанцетні, 3-8 см завдовжки, до 4 см завширшки, верхні — сидячі, дрібніші, серцеподібні, по краю коротковійчасті. Квітки в кінцевих і пазушних суцвіттях, на довгих квітконіжках. Чашолистки ланцетні, вгорі голі, при основі залізисто-волосисті, 5-6 мм завдовжки, пелюстки вдвічі довші чашечки, майже до основи двороздільні з лінійними долями. Стовпчиків 3. Коробочка довгаста, в 1,5 рази довше чашечки.

Цвіте в травні — липні. Мезофіт. Розмножується насіннєвим і вегетативним шляхом. Насіння починає дозрівати через місяць після цвітіння, вони розсіюються при розгойдуванні квітконосів. Потрапивши в сприятливі умови, насіння проростає через 2 місяці. Сім'ядолі проростків ланцетні, пластинки їх темно-зелені, з добре вираженою головною жилкою. З бруньки зародка навесні розвивається зелений вертикальний пагін, що несе кілька пар майже округлих, на верхівці загострених листків. У вересні — жовтні сім'ядолі відмирають, з бруньок в їх пазухах з'являються сланкі пагони, які укорінються з м'ясистими безбарвними лускоподібними листочками. Вони заглиблюються у ґрунт, а наступної весни верхівки їх знову повертають вгору і дають вертикальні пагони. Вид відрізняється великою енергією вегетативного розмноження: з'єднувальні частини підземних кореневищ відмирають вже на другому році життя, виникають самостійні молоді рослини. З пазух лускоподібнго листя кореневищ навесні з'являються численні пагони, що дають початок новим рослинам. В умовах лісостепової діброви рослини йдуть під сніг із зеленим листям, які відмирають після танення снігу.

Поширення[ред.ред. код]

Росте на півночі Європи, Скандинавії, Середній та Атлантичній Європі, Середземномор'ї, на Кавказі, Балканському півострові і в Малій Азії. Широко розповсюджений на Правобережній Україні.[1] Натуралізований в інших регіонах з помірним кліматом.

Екологія[ред.ред. код]

Росте в тінистих сирих широколистяних і хвойно-широколистяних лісах, у струмків, на лісових торфовищах та луках.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]