Рослини

Зелені рослини

Різноманіття рослин

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eucaryota)
Царство:	Зелені рослини (Viridiplantae) Cavalier-Smith T, 1981^[1]

Відділи

Зелені водорості (Chlorophyta)
Вищі рослини (Streptophyta)

Посилання

Вікісховище:	Plantae
Віківиди:	Plantae
EOL:	281
ITIS:	202422
NCBI:	33090
Fossilworks:	151418

Терміном «росли́ни» зазвичай називають представників царства Зелені рослини (Viridiplantae), і саме про них ведеться мова в цій статті. Іноді цим терміном називають лише наземні рослини, тобто представників таксона Ембріофіти (Embryophyta).

Зеле́ні росли́ни — царство живих організмів. Назва була запропонована у 1981^[1] році, щоб відрізнити представників царства від попереднього визначення рослин, які до того не утворювали монофілетичну групу. Також царство відоме під назвою Chlorobionta^[2] або група Chlorophyta/Embryophyta.^[3] Більшість членів царства були включені до царства Рослини (Plantae) в 1866 Ернстом Геккелем. Представники царства — автотрофні організми, для яких є характерною здатність до фотосинтезу та наявність щільної клітинної оболонки, яка утворена здебільшого целюлозою. Запасною речовиною у рослин є, як правило, крохмаль. Рослини є першою ланкою всіх харчових ланцюжків, так що від них залежить життя тварин. Вони є джерелом більш як десяти тисяч біологічно активних речовин, які діють на організм людини та тварин, зокрема при вживанні у їжу.

Вивченням рослин займається ботаніка.

Біологічна класифікація рослин[ред. | ред. код]

Царство рослин налічує понад 500 тисяч видів. Усі рослини поділяються на 2 відділи: справжні зелені водорості (Chlorophyta), до яких відносять більшість зелених водоростей, і вищі рослини (Streptophyta), до якого відносять деякі складніші зелені водорості та всі наземні рослини.

Раніше до нижчих рослин відносили також слизовики, гриби, усі водорості (діатомові, бурі, червоні, евгленові тощо), але на початку початку XXI сторіччя перші дві групи класифіковано до окремого царства — Гриби (Fungi), а систематика решти залишалася невизначеною (incertae sedis), іноді їх включали до царства Найпростіші.

Таксономія основних груп рослин^[4]

відділ Зелені водорості (Chlorophyta)
- клас Chlorophyceae (наприклад хламідомонада, вольвокс)
- клас Pedinophyceae
- клас Prasinophyceae
- клас Trebouxiophyceae (наприклад хлорела)
- клас Ulvophyceae

відділ Вищі рослини (Streptophyta)
- клас Chlorokybophyceae
- клас Klebsormidiophyceae
- клас Mesostigmatophyceae
- клас Zygnemophyceae
- — Streptophytina
  - клас Charophyceae^[5]
  - клас Coleochaetophyceae
  - — Ембріофіти (Embryophyta) (наземні рослини)
    - — Антоцеротофіти (Anthocerotophyta)
    - — Мохи, Бріофіти (Bryophyta)
    - — Печіночники, Маршанціофіти (Marchantiophyta)
    - — Судинні рослини (Tracheophyta)
      - — Плауноподібні, Лікоподіофіти (Lycopodiophyta)
        клас Ізоетопсиди (Isoetopsida)
        
        клас Плауноподібні, Лікоподіопсиди (Lycopodiopsida)
      - — Euphyllophyta
        — Moniliformopses
        
        — Насінні (Spermatophyta)
        — Хвойні (Coniferophyta)
        
        — Гінкгоподібні (Ginkgophyta)
        
        — Саговникоподібні (Cycadophyta)
        
        — Гнетоподібні (Gnetophyta)
        
        — Покритонасінні, Магноліофіти (Magnoliophyta)

Філогенія[ред. | ред. код]

Філогенетична кладограма, що відображає родинні зв'язки рослин, за Kenrick and Crane^[6] та Smith et al.^[7]

Prasinophyceae (мікромонади)

	Spermatophyta (насінні рослини)

	Progymnospermophyta †

Pteridophyta

	Pteridopsida (папоротевидні)

	Marattiopsida

	Equisetopsida (хвощевидні)

	Psilotopsida (псилотоподібні)

	Cladoxylopsida †

Lycophytina

	Lycopodiophyta (плауноподібні)

	Zosterophyllophyta †

Rhyniophyta †

Aglaophyton †

Horneophytopsida †

Bryophyta (мохи)

Anthocerotophyta (антоцеротовидні)

Marchantiophyta (печіночники)

Charophyta (харофіти)

Chlorophyta

	Trebouxiophyceae (Pleurastrophyceae)

	Chlorophyceae

Ulvophyceae (ульвофіцієві)

Філогенетична кладограма, запропонована Leliaert et al. 2011^[8], доповнена Silar 2016^[9] та Novíkov & Barabaš-Krasni 2015^[10]:

Charophyta (харофіти)

Marchantiophyta (печіночники)

Bryophyta (мохи)

	Aglaophyta

	Tracheophyta (судинні)

Різноманітність[ред. | ред. код]

Станом на початок 2010 року за даними Міжнародного союзу охорони природи (IUCN) було описано близько 320 тисяч видів рослин, з них близько 280 тисяч видів квіткових, 1 тисяча видів голонасінних, близько 18 тисяч мохоподібних, близько 12 тисяч видів вищих спорових рослин (Плауноподібні, Папоротеподібні, Хвощеподібні)^[11]. Це число постійно збільшується, оскільки відкриваються нові види.

**Різноманітність сучасних рослин**
	Відділи	Українська назва	Число видів
Зелені водорості	Chlorophyta	Зелені водорості	13 000 — 20 000^[12]
Зелені водорості	Charophyta	Харові водорості	4000—6000^[13]
Мохоподібні	Marchantiophyta	Печіночники	6000—8000^[14]
	Anthocerotophyta	Антоцеротовидніі	100—200^[15]
	Bryophyta	Мохи	13 000^[16]
Вищі спорові рослини	Lycopodiophyta	Плауноподібні	1200^[17]
	Pteridophyta	Папоротеподібні	11 000^[17]
	Equisetophyta	Хвощеподібні	15^[18]
Насінні рослини	Cycadophyta	Саговникоподібні	160^[19]
	Ginkgophyta	Гінкгоподібні	1^[20]
	Pinophyta	Хвойні	630^[17]
	Gnetophyta	Гнетові	70^[17]
	Magnoliophyta	Квіткові рослини	281 821^[11]

Галерея[ред. | ред. код]

Borassus flabellifer
Фрукти дерева Palmyra Palm, Borassus flabellifer (або місцевою мовою Thaati Munjelu) продається на базарі в Guntur, Індія.
Turmeric rhizome
Батат
Pandanus amaryllifolius
Каліфорнійська папая
Рис золотий і рис звичайний
Cymbopogon citratus, лемонграсс, oil grass
Корнеплід рachyrhizus erosus. Сітуґеде, Боґор Східна Ява, Індонезія.
Яблука сорту Фуджі
Sauropus androgynus
Cocos nucifera

Ріст та розвиток[ред. | ред. код]

Біорегуляторами є низькомолекулярні продукти вторинного метаболізму рослин. Серед них є природні стимулятори та інгібітори. Фітогормонами є спільними для усіх рослин біорегуляторами. Вони синтезуються у клітинах, які активно діляться, після чого транспортуються до інших органів та тканин, де здійснюють хемічний запуск фізіологічних програм. Молекулярні механізми пов'язані із регуляцією білкового синтезу, активності ферментів й транспорту через біологічні мембрани.

Ауксини є природними сполуками, які стимулюють мітоз, утворення коренів, дихання й синтез білка у рослинах. Представником аксинів є індолоцтова кислота

Гібереліни є тетрациклічними моно-, ди- й трикарбоновими кислотами дитерпеноїдної природи. До їх функцій належать контроль проростання насіння, ріст стебеля догори, переход до квітіння й розвиток органів квітки. Усі ці функції пов'язані із деградацією DELLA-білків, яка опосередкується рецептором GID1. У зернах ячменю вони змінюють властивості мембран й індукують синтез α-амілази, а у тканинах інших рослин змінюють набори РНК й функціонуючих ферментів.

Абсцизва кислота є інгібітором росту вищих рослин. Вона переводить рослини у стан спокою, викликає в'ядіння й опад листя та плодів.

Цитокініни є групою регуляторів росту й розвитку рослин, які стимулюють цитокінез. До цієї групи входять N(6)-похідні аденіну - зеатин, кінетин й ізопентеніаладенін.

Примітки[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Рослини

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рослини

↑ ^а ^б Cavalier-Smith T. Eukaryote kingdoms: seven or nine? // Biosystems. — 1981. — Т. 14. — С. 461-481. — DOI:10.1016/0303-2647(81)90050-2. — PMID:7337818.
↑ Bremer, K. Summary of green plant phylogeny and classification. // Cladistics. — 1981. — Т. 1. — С. 369–385. — DOI:10.1111/j.1096-0031.1985.tb00434.x.
↑ Viridiplantae. NCBI taxonomy browser. Процитовано 2006-08-22.
↑ Green plants. Tree of life web project. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-08-22.
↑ Калинець-Мамчур, Звенислава (2011). Словник-довідник з альґології та мікології (укр). Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка. с. 399 с. ISBN ISBN 978-966-613-821-0.
↑ Kenrick, Paul & Peter R. Crane. 1997. The Origin and Early Diversification of Land Plants: A Cladistic Study. (Washington, D.C., Smithsonian Institution Press.) ISBN 1-56098-730-8.
↑ Smith Alan R.; Pryer Kathleen M.; Schuettpelz E.; Korall P.; Schneider H.; Wolf Paul G. (2006). A classification for extant ferns (PDF). Taxon 55 (3): 705–731. doi:10.2307/25065646. Архів оригіналу за 26 February 2008.
↑ Leliaert, Frederik; Verbruggen, Heroen; Zechman, Frederick W. (2011). Into the deep: New discoveries at the base of the green plant phylogeny. BioEssays 33 (9): 683–692. ISSN 0265-9247. PMID 21744372. doi:10.1002/bies.201100035.
↑ Silar, Philippe (2016). Protistes Eucaryotes: Origine, Evolution et Biologie des Microbes Eucaryotes. HAL archives-ouvertes: 1–462.
↑ Novíkov & Barabaš-Krasni (2015). Modern plant systematics. Liga-Pres. с. 685. ISBN 978-966-397-276-3. doi:10.13140/RG.2.1.4745.6164.
↑ ^а ^б lnternational Union for Conservation of Nature and Natural Resources, 2010.1. IUCN Red List of Threatened Species: Summary Statistics (англ.) (Перевірено 20 травня 2010)
↑ Van den Hoek, C., D. G. Mann, & H. M. Jahns, 1995. Algae: An Introduction to Phycology. pages 343, 350, 392, 413, 425, 439, & 448 (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-30419-9
↑ Van den Hoek, C., D. G. Mann, & H. M. Jahns, 1995. Algae: An Introduction to Phycology. pages 457, 463, & 476. (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-30419-9
↑ Crandall-Stotler, Barbara. & Stotler, Raymond E., 2000. «Morphology and classification of the Marchantiophyta». page 21 in A. Jonathan Shaw & Bernard Goffinet (Eds.), Bryophyte Biology. (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-66097-1
↑ Schuster, Rudolf M., The Hepaticae and Anthocerotae of North America, volume VI, pages 712–713. (Chicago: Field Museum of Natural History, 1992). ISBN 0-914868-21-7.
↑ Buck, William R. & Bernard Goffinet, 2000. «Morphology and classification of mosses», page 71 in A. Jonathan Shaw & Bernard Goffinet (Eds.), Bryophyte Biology. (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-66097-1
↑ ^а ^б ^в ^г Raven, Peter H., Ray F. Evert, & Susan E. Eichhorn, 2005. Biology of Plants, 7th edition. (New York: W. H. Freeman and Company). ISBN 0-7167-1007-2.
↑ Шаблон:APWeb
↑ Gifford, Ernest M. & Adriance S. Foster, 1988. Morphology and Evolution of Vascular Plants, 3rd edition, page 358. (New York: W. H. Freeman and Company). ISBN 0-7167-1946-0.
↑ Taylor, Thomas N. & Edith L. Taylor, 1993. The Biology and Evolution of Fossil Plants, page 636. (New Jersey: Prentice-Hall). ISBN 0-13-651589-4.

Література[ред. | ред. код]

Ріст і розвиток рослин : навч. посіб. / О. І. Терек, О. І. Пацула ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л. : Вид. центр ЛНУ, 2011. – 328 с. : іл. – Бібліогр.: с. 321-323 (54 назви).

Посилання[ред. | ред. код]

Амілофільні рослини // ВУЕ

[Cavalier-Smith-1] а ^б Cavalier-Smith T. Eukaryote kingdoms: seven or nine? // Biosystems. — 1981. — Т. 14. — С. 461-481. — DOI:10.1016/0303-2647(81)90050-2. — PMID:7337818.

[2] Bremer, K. Summary of green plant phylogeny and classification. // Cladistics. — 1981. — Т. 1. — С. 369–385. — DOI:10.1111/j.1096-0031.1985.tb00434.x.

[3] Viridiplantae. NCBI taxonomy browser. Процитовано 2006-08-22.

[4] Green plants. Tree of life web project. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-08-22.

[5] Калинець-Мамчур, Звенислава (2011). Словник-довідник з альґології та мікології (укр). Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка. с. 399 с. ISBN ISBN 978-966-613-821-0.

[6] Kenrick, Paul & Peter R. Crane. 1997. The Origin and Early Diversification of Land Plants: A Cladistic Study. (Washington, D.C., Smithsonian Institution Press.) ISBN 1-56098-730-8.

[7] Smith Alan R.; Pryer Kathleen M.; Schuettpelz E.; Korall P.; Schneider H.; Wolf Paul G. (2006). A classification for extant ferns (PDF). Taxon 55 (3): 705–731. doi:10.2307/25065646. Архів оригіналу за 26 February 2008.

[LeliaertVerbruggen2011-8] Leliaert, Frederik; Verbruggen, Heroen; Zechman, Frederick W. (2011). Into the deep: New discoveries at the base of the green plant phylogeny. BioEssays 33 (9): 683–692. ISSN 0265-9247. PMID 21744372. doi:10.1002/bies.201100035.

[9] Silar, Philippe (2016). Protistes Eucaryotes: Origine, Evolution et Biologie des Microbes Eucaryotes. HAL archives-ouvertes: 1–462.

[10] Novíkov & Barabaš-Krasni (2015). Modern plant systematics. Liga-Pres. с. 685. ISBN 978-966-397-276-3. doi:10.13140/RG.2.1.4745.6164.

[IUCN-2010-11] а ^б lnternational Union for Conservation of Nature and Natural Resources, 2010.1. IUCN Red List of Threatened Species: Summary Statistics (англ.) (Перевірено 20 травня 2010)

[12] Van den Hoek, C., D. G. Mann, & H. M. Jahns, 1995. Algae: An Introduction to Phycology. pages 343, 350, 392, 413, 425, 439, & 448 (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-30419-9

[13] Van den Hoek, C., D. G. Mann, & H. M. Jahns, 1995. Algae: An Introduction to Phycology. pages 457, 463, & 476. (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-30419-9

[14] Crandall-Stotler, Barbara. & Stotler, Raymond E., 2000. «Morphology and classification of the Marchantiophyta». page 21 in A. Jonathan Shaw & Bernard Goffinet (Eds.), Bryophyte Biology. (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-66097-1

[15] Schuster, Rudolf M., The Hepaticae and Anthocerotae of North America, volume VI, pages 712–713. (Chicago: Field Museum of Natural History, 1992). ISBN 0-914868-21-7.

[16] Buck, William R. & Bernard Goffinet, 2000. «Morphology and classification of mosses», page 71 in A. Jonathan Shaw & Bernard Goffinet (Eds.), Bryophyte Biology. (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-66097-1

[Raven_2005-17] а ^б ^в ^г Raven, Peter H., Ray F. Evert, & Susan E. Eichhorn, 2005. Biology of Plants, 7th edition. (New York: W. H. Freeman and Company). ISBN 0-7167-1007-2.

[18] Шаблон:APWeb

[19] Gifford, Ernest M. & Adriance S. Foster, 1988. Morphology and Evolution of Vascular Plants, 3rd edition, page 358. (New York: W. H. Freeman and Company). ISBN 0-7167-1946-0.

[20] Taylor, Thomas N. & Edith L. Taylor, 1993. The Biology and Evolution of Fossil Plants, page 636. (New Jersey: Prentice-Hall). ISBN 0-13-651589-4.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]