Йоганн Генріх Вільгельм Тішбайн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоганн Генріх Вільгельм Тішбайн
Народження15 лютого 1751(1751-02-15)[1][2][…]
Гайна, Вальдек-Франкенберг, Кассель, Гессен, Німеччина
Смерть26 червня 1829(1829-06-26)[4][5][…] (78 років)
 Ойтін, Шлезвіг-Гольштейн, Німеччина
Країна Гессенське курфюрство
 Гессен-Кассельське ландграфство
Релігіялютеранство
Жанрпортрет
Діяльністьхудожник, гравер, графік, рисувальник, ілюстратор
ВчительJohann Heinrich Tischbeind[7]
ТвориGoethe in the Roman Campagnad
БатькоJohann Conrad Tischbeind
ДітиPeter Tischbeind і Elisabeth Susanne Luise Tischbeind
Брати, сестриJohann Heinrich Tischbeind[8]
РодичіJohann Friedrich August Tischbeind і Johann Heinrich Tischbeind
Роботи в колекціїШтедель, Національна галерея мистецтв, Музей мистецтва Метрополітен[9], Національні галереї Шотландіїd, Museumslandschaft Hessen Kassel, Меморіал Вікторії, Ермітаж, Музей образотворчих мистецтв, Національний музей мистецтва, архітектури і дизайну, Художній інститут Чикаго, Музей фюрера, Стара національна галерея, Берлінська картинна галерея, Гамбурзька картинна галерея, Museum of Art and Cultural History (Dortmund)d, Niedersächsisches Landesmuseum für Kunst und Kulturgeschichted, Німецький національний музей, Державні музеї Берліна, Музей Ґетті і Eutin Castled
CMNS: Йоганн Генріх Вільгельм Тішбайн у Вікісховищі

Йоганн Генріх Вільгельм Тішбайн[10], званий Ґете-Тішбайн (15 лютого 1751, Гайна (монастир) — 26 червня 1829, Ойтін[11]) — німецький художник із гессенської родини художників Тішбайн.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Місце народження Тішбайна в Гайні

Син Йоганна Конрада Тішбайна (1712–1778) — теслі монастиря Гайна. З 1765 року вчився у свого дядька Йоганна Генріха Тішбайна Старшого в Касселі, а потім — у свого дядька Йоганна Якоба Тішбайна в Гамбурзі. Оскільки Тішбайн не цікавився суто пейзажним живописом, то він вирішив переїхати до свого двоюрідного брата Йоганна Дітріха Ліллі в Гамбург. Йоганн Ліллі працював торговцем мистецтвом, копіювачем і реставратором та познайомив юного художника з історичним живописом. Завдяки цьому навчанні Тішбайн мав можливість вивчати твори видатних майстрів. У 1771 році молодий Тішбайн відправився в навчальну поїздку до Голландії і, після короткого перебування в Бремені в 1773 році повертається в Гайну. Завдяки сприянню ландграфині Філіппіни Гессен-Касселя Тішбайн потрапив до берлінського двору, де з 1777 року успішно працював портретистом. У 1778 році там був прийнятий до масонської ложі «Zur Eintracht».

Автопортрет за мольбертом, 1785 рік

Як і багато його колег-художників, Тішбайн хотів навчатися в Італії. Вперше він зміг навчатися в Римі в 1779 році завдяки стипендії Кассельської академії. Після інтенсивного вивчення античних творів мистецтва Тішбайн змінив стиль з рококо на класицизм. У Римі він писав пейзажі, історичні картини та натюрморти. У 1781 році йому довелося перервати перебування в Римі через матеріальні труднощі. Опісля переїхав до Цюріха, де працював у гуртку фізіогноміста Йоганна Каспара Лаватера та філолога Йоганна Якоба Бодмера. Зокрема, контакт Тішбайна з Лаватером, очевидно, привів до радикальної зміни його стилю живопису. Тішбайн почав звертатися до історичних тем і теорій про цінність фізіогномічних досліджень. У Цюріху він також встановив свої перші контакти з Йоганном Вольфгангом фон Гете.

Гете в римській Кампанії, 1787, Штедель, Франкфурт-на-Майн

У 1783 році Тішбайн зміг повернутися до Риму після того, як за посередництва Ґете герцог Ернст II Саксен-Гота-Альтенбурзький надав йому ще одну стипендію у розмірі 100 дукатів на рік. Під час цього другого перебування в Італії, яке тривало до 1799 року, в 1786 році Тішбайн подружився з інкогніто-мандрівником Ґете, який у своїй книзі «Італійська подорож» докладно описав їх спільний час. Незабаром Ґете переїхав до Тішбайна, який жив у начебто спільній квартирі з іншими німецькомовними художниками, зокрема Фрідріхом Бері, Генріхом Маєром, Йоганном Генріхом Ліпсом та Йоганном Георгом Шютцем.[12] (У Casa di Goethe на вулиці Віа дель Корсо № 18 зараз знаходиться музей про його перебування.) У лютому 1787 року Тішбайн подорожував з Ґете до Неаполя, звідки, за рекомендацією Тішбайна, Ґете вирушив на Сицилію в супроводі пейзажиста Крістофа Генріха Кніпа. Після повернення Ґете до Риму в червні Тішбайн повернувся до Неаполя в пошуках замовлень і віддав Ґете свою простору студію на Корсо, в якій той жив майже рік.[13] У 1786–87 роках також була написана знаменита картина Тішбайна «Ґете в Кампанії», яка показує Ґете як мандрівника в Римській Кампаньї і яка стала втіленням туги за Італією. Пізніше картина потрапила до Німеччини і в 1887 році була подарована банківською родиною Ротшильдів художньому інституту Штедель у Франкфурті-на-Майні. Там її можна побачити й сьогодні. Коли наприкінці серпня 1787 року Французька академія в Римі показала виставку сучасних французьких художників, Ґете зазначив: «Через «Горатьє» Давида перевага схилилася до французів. Це спонукало Тішбайна створити свого Гектора, який запрошує Паріса в присутності Гелени, у натуральну величину»[14].

Портрет Ернестини Тішбайн, близько 1810, Німецький національний музей

З осені 1789 по 1799 рік, коли французькі війська вторглися в Неаполь, Тішбайн був директором тамтешньої художньої академії (Accademia di Belle Arti), яка існує і сьогодні. Зв'язок із Ґете, який з тих пір повернувся до Веймара, охолов. Хоча Ґете допоміг Тішбайну отримати стипендію від герцога Ернста II Готського, художник не надіслав жодної картини спонсору протягом трьох років. Ґете гірко скаржився на це в листі до Гердера.[15]

Після повернення до Німеччини в 1799 році Тішбайн заснував Академію рисунку для жінок у Геттінгені, де з 1799 по 1801 рік також працював племінник Тішбайна Вільгельм Унгер. Одружившись у 1801 році, митець оселився в Гамбурзі та розробив концепцію продовження своєї викладацької роботи в школі рисування. Молоді художники, такі як Філіп Отто Рунге та Фрідріх Овербек, зв'язалися з ним, але коли сенат Гамбурга відмовився фінансово підтримати заплановану художню школу, у 1808 році Тішбайн прийняв пропозицію Петра I, принца-регента герцогства Ольденбурзького, стати придворним художником і директор галереї. Петро І також придбав колекцію картин Тішбайна для власної колекції.

Дім Тішбейна в Ойтіні

Опісля Тішбайн оселився в Ойтіні, де перебував до своєї смерті в 1829 році. В замку Ойтіні майбутній Великий князь мав свою літню резиденцію, і Тішбайн навчав синів герцога малювати. У музеї замку досі зберігається багато його робіт. Завдяки заступництву Петра I двір в Ойтіні отримав репутацію «Веймара Півночі»[16] , оскільки, крім Тішбайна, тут також працювали Фрідріх Ґотліб Клопшток і Франц Антон фон Вебер, а також й інші студенти, які бажали підготуватися до вступу в академію. Серед них Фердинанд Флор, Ніколас Лескоу, Карл Андреас Гус і Якоб Генслер.

З 1817 року відносини з Ґете пожвавлюються. У 1821 році співпраця між художником і поетом, про яку вже мріяли в Італії, нарешті відбулася, коли Тішбайн надіслав Ґете акварельні ескізи своїх ідилічних картин, які супроводжував віршами та описами картин.[17]

Могилу Тішбайна можна знайти в Ойтіні на кладовищі на Plöner Straße. Меморіальна дошка над його колишнім будинком на Штольбергштрассе 8–10 вшановує пам'ять художника. Деякі з його великоформатних картин виставлені в замку та в Остгольштейнському музеї Ойтін. Від його співпраці з виробником печей Eutin Niemann збереглися численні печі, в яких Тішбайн розробляв плитки переважно з античними мотивами. 43 з них знаходяться в замку Ойтін.[18]

Менш відома літературна творчість Тішбейна, його автобіографія «З мого життя » (написана з 1810 р.) і його листи, які високо цінував Ґете. Ця частина його творчості вшанована в дослідженні письменника Фрідріха Ернста Петерса, Йоганна Генріха Вільгельма Тішбейна (1751–1829).

Сім'я

[ред. | ред. код]
Портрет Йоганна Генріха Вільгельма Тішбайна, 1824 рік, робота його племінника Вільгельма Унгера

У 1806 році Тішбейн одружився з Анною Мартою Кеттінг (1775–1832), яка походила з Гайни, і мав з нею п'ять дочок і сина. Дочка Сусанна пізніше вийшла заміж за ольденбурзького придворного архітектора Генріха Штрака, свого троюрідного брата. Син Петер Фрідріх Людвіг Тішбейн був лісником і природознавцем.

Виставки (вибірка)

[ред. | ред. код]

Твори

[ред. | ред. код]

Картини (вибірка)

[ред. | ред. код]
  • Гете в Кампанії, полотно, олія, 1787, 164 × 206 см, Штедель, Франкфурт-на-Майні.
  • Гете біля вікна римської квартири на Корзо, акварель, крейда та перо поверх олівця/паперу, 1787, 41,5 × 26,6 см, Музей Ґете, Франкфурт-на-Майні.
  • Сила людини (образ розуму), полотно, олія, 1821, Державний музей мистецтва та історії культури Ольденбурга.
  • Брут знаходить імена своїх синів у списку змовників і засуджує їх до страти, після 1783 р., полотно, олія, 156 × 206 см, Kunsthaus Zurich.
  • Портрет Елізи фон дер Рекке, олія на полотні, близько 1775 р., 60,5 × 48 см, Städtische Galerie Dresden, (інв. № 1980/k45).
  • Генерал Беннігсен зі своїм штабом,[19] 1816, Гамбурзька картинна галерея
  • Портрет дочки Ернестіни, полотно, олія, близько 1810 р., 41,0 см × 33,0 см, Німецький національний музей (інв. № Gm2136).[20]

Рисунки

[ред. | ред. код]
  • Проклята друга подушка, малюнок тушшю, 1787, 19,7 × 26,9 см, Weimarer Klassik Foundation

Картинки

[ред. | ред. код]
  • Крістіан Ґотлоб Гайне (1772)
    Крістіан Ґотлоб Гайне (1772)
  • Сімейна сцена (1778)
    Сімейна сцена (1778)
  • Ґете дивиться зі спільної квартири на Віа дель Корсо (1787)
    Ґете дивиться зі спільної квартири на Віа дель Корсо (1787)
  • Гектор закликає Паріса до війни (1787)
    Гектор закликає Паріса до війни (1787)
  • Леді Шарлотта Бері, уроджена Кемпбелл (1789)
    Леді Шарлотта Бері, уроджена Кемпбелл (1789)
  • Луцій Юній Брут знаходить імена своїх синів у списку змовників і засуджує їх до страти (1800)
    Луцій Юній Брут знаходить імена своїх синів у списку змовників і засуджує їх до страти (1800)
  • Одіссей і Пенелопа (1802)
    Одіссей і Пенелопа (1802)
  • Корнелія Вільгельміне Амсінк (1805)
    Корнелія Вільгельміне Амсінк (1805)
  • Паріс з яблуком (1815)
    Паріс з яблуком (1815)
  • Донька неаполітанського рибалки (бл. 1817)
    Донька неаполітанського рибалки (бл. 1817)
  • Амазонки (бл. 1820)
    Амазонки (бл. 1820)
  • Des Mannes Stärke (1821)
    Des Mannes Stärke (1821)
  • Державний канцелр Гарденберґ (до 1829)
    Державний канцелр Гарденберґ (до 1829)
  • Автопортрет
    Автопортрет

Література

[ред. | ред. код]
  • Lesley Fulton. “Johann Heinrich Wilhelm Tischbein’s Album of Prints in the British Museum”. Print Quarterly, Band: 40, June 2023, S. 150–169 (https://printquarterly.co.uk/contents-of-volume-40-2023/)
  • Elfriede Heinemeyer: Tischbein, Johann, Heinrich Wilhelm. In: Hans Friedl u. a. (Hrsg.): Biographisches Handbuch zur Geschichte des Landes Oldenburg[de]. Hrsg. im Auftrag der Oldenburgischen Landschaft. Isensee, Oldenburg 1992, ISBN 3-89442-135-5, S. 755 f. (online).
  • Christian Gottlob Heyne[de], Johann Heinrich Wilhelm Tischbein: Homer nach Antiken gezeichnet. Heinrich Dieterich, Göttingen 1801 (Digitalisat).
  • Léa Kuhn: Gemalte Kunstgeschichte. Bildgenealogien in der Malerei um 1800. Wilhelm Fink, Paderborn 2020, ISBN 978-3-7705-6453-8.
  • Klaus Langenfeld: Wilhelm Tischbein, Goethe-Maler in Rom und herzoglich oldenburgischer Hofmaler. Isensee Verlag, Oldenburg 2008, ISBN 978-3-89995-548-4.
  • Alfred Lichtwark[de]: Das Bildnis in Hamburg, II. Bd., Druckerei A.-G., Hamburg 1898, S. 42 ff. (Digitalisat).
  • Christoph Andreas Nilson: Über deutsche Kunst: oder biographisch-technische Nachrichten von den ..., Jenisch und Stage'schen Verlagsbuchhandlung, Augsburg und Leipzig 1833, S. 118 ff. (Digitalisat).
  • Friedrich Perthes[de] (Hrsg.): Vaterländisches Museum. 1810–1811, Bd. 1, Verlag Perthes, Hamburg 1810, S. 230–242, Gemählde von Wilhelm Tischbein, „Hektors Abschied von Andromache“, „Kassandra“ und „Lasset die Kindlein zu mir kommen“ (Digitalisat, Universitätsbibliothek Bielefeld).
  • Wolfdieter Schiecke: Wilhelm Tischbein und die Eutiner Öfen, Eine Bestandsaufnahme. Eutin 2021, ISBN 978-3-00-068232-2.
  • Karin Schrader. Tischbein, Johann Heinrich Wilhelm. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, Bitte Band und Seitenzahlen korrekt angeben!, Band 26, S. 303 f. (Digitalisat).
  • Tilman Schreiber: Johann Heinrich Wilhelm Tischbein – Allegorie mit bogenprüfendem Amor, in: Von Dürer bis Kandinsky. 100 Meisterzeichnungen der Anhaltinischen Gemäldegalerie Dessau, hrsg. von Ruben Rebmann, Dresden: Sandstein Verlag 2023, S. 124 (ISBN 978-3-95498-713-9).
  • Ders.: Johann Heinrich Wilhelm Tischbein – Gruppe aus Pferden und Hirschen, in: ebd., S. 134.
  • Ulrich Schulte-Wülwer: Johann Heinrich Wilhelm Tischbein und seine Schüler in Eutin, in: Nordelbingen[de], Bd. 81, 2012, S. 39–71. ISSN 0078-1037
  • Christoph Martin Wieland (Hrsg.): Der Neue Teutsche Merkur, II. Band, Gebrüder Gädicke, Weimar 1800, 9. Stück. September 1800, S. 61 ff. (Digitalisat).

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Johann Heinrich Wilhelm Tischbein
  3. ↑ Wilhelm (genannt Goethe-Tischbein) Tischbein — 2006.
  4. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  5. ↑ Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  6. ↑ Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. Savoy — B: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088 — doi:10.1515/AKL
  7. ↑ http://altemeister.museum-kassel.de/30207/34141/0/147/0/0/0/beteiligte.html
  8. ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2018.
  9. ↑ https://www.metmuseum.org/art/collection/search/359471
  10. ↑ Auch: Wilhelm Tischbein; beim Sterbeeintrag (1829): Heinrich Wilhelm Tischbein
  11. ↑ Kirchenbuch Eutin: Sterbe- und Begräbniseintrag Nr. 97/1829 (begr.: 30. Juni 1829 ebd.). Alle gegenteiligen Literaturangaben (26. Februar 1829, 26. Juli 1829) sind falsch.
  12. ↑ Goethe, Italienische Reise, Eintrag vom 3. November 1786, Korrespondenz vom 5. Juli 1787 m. Anmerkungen v. Einem (Beck-Ausgabe 1981/2017), S. 615, 666, 672
  13. ↑ Goethe, Italienische Reise, Brief vom 5. Juli 1787
  14. ↑ Goethe, Italienische Reise, Bericht vom August 1787
  15. ↑ Goethe an Johann Gottfried Herder, 2. März 1789. Er schilt Tischbein „faul, unzuverlässig, falsch“.
  16. ↑ Artikel zum 750jährigen Stadtjubiläum im Hamburger Abendblatt
  17. ↑ Goethe: Tischbeins Idyllen, Vgl. auch: Herbert von Einem, Beck-Ausgabe der Italienischen Reise 1981/2017, Anmerkung zum Ersten Romaufenthalt, November 1786, S. 614–615. Vgl. ferner: Idyllenzimmer [Архівовано 2022-07-14 у Wayback Machine.] im Eutiner Schloss
  18. ↑ Lübecker Nachrichten, 18./19. April 2021, Seite 16
  19. ↑ Christina Randig: Patriotische Ansichten eines früheren Conseiller de la Cour Impériale in Hamburg nach der Befreiung von den Franzosen. Gerhard Anton von Halem und Tischbeins Gemälde „General Graf von Bennigsen mit seinem Stab vor Hamburg“, in: Zeitschrift des Vereins für Hamburgische Geschichte, Nr. 97, 2011, S. 39–56 (Digitalisat [Архівовано 2023-11-08 у Wayback Machine.])
  20. ↑ Online-Objektkatalog Germanisches Nationalmuseum: Bildnis der Tochter Ernestine
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Йоганн_Генріх_Вільгельм_Тішбайн&oldid=43555872