Кабанов Павло Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло Олексійович Кабанов
рос. Павел Алексеевич Кабанов
Kabanov Pavlo Oleksiyovych.jpg
Народження 11 липня 1897(1897-07-11)
Санкт-Петербург
Смерть 27 лютого 1987(1987-02-27) (89 років)
Москва
Поховання Кунцевське кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ Технічні війська
Роки служби 19161968
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник технічних військ
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Польсько-радянська війна 1920
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Кутузова I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ» Медаль «За перемогу над Японією»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
Орден Сухе-Батора
Кабанов Павло Олексійович у Вікісховищі?

Каба́нов Павло́ Олексі́йович (11 липня 1897(18970711), Санкт-Петербург — 27 лютого 1987, Москва) — радянський військовий діяч, Герой соціалістичної праці (1943), начальник залізничних військ СРСР (1945–1968), генерал-полковник технічних військ.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Санкт-Петербурзі в сім'ї робітника каменетесної майстерні. Закінчив початкову трирічну школу, працював разом з батьком, потім учнем бляхаря.

У 1916 році призваний до російської армії, служив у броньовий дивізіоні в Петрограді. Учасник бурхливих революційних подій у Петрограді з лютого по жовтень 1917 року і Жовтневої революції.

У 1918 році одним з перших вступив у Червону Армію, і в тому ж році — в РКП (б). Служив у Першій окремій залізничний роті. У роки Громадянської війни в складі роти брав участь у відновленні залізничних мостів і шляхів в Прибалтиці і Білорусі, брав участь у забезпеченні бойових дій на Західному фронті проти польської армії. Одночасно був парторгом роти і помічником комісара залізничного дивізіону.

Після Громадянської війни закінчив курси при Училищі військових сполучень РСЧА. Командував взводом залізничних військ, будував залізничну лінію ОршаЛепель в Білорусі, потім — Чернігів-Овруч в Україні з мостами через Дніпро і Прип'ять. У 1930 році направлений на навчання на факультет військових сполучень при Ленінградському інституті інженерів залізничного транспорту, в 1932 році переведений у Військово-транспортну академію РСЧА, яку успішно закінчив у 1936 році. Призначений помічником командира залізничного полку з технічної частини, з 1937 року — командир залізничного полку.

З 1939 року командував 5-ю залізничною бригадою Особливого корпусу залізничних військ на Далекому Сході. Бригада побудувала залізничну лінію Мензовка-Варфоломеєвка через хребет Сіхоте-Алінь. У березні 1941 року бригада була перекинута на західний кордон в район ЛьвівТернопільПеремишль для будівництва залізничних шляхів в прикордонній смузі. Там 22 червня 1941 року бригада і її командир полковник Павло Кабанов вступили у Німецько-радянську війну.

У перші місяці війни бригада виконувала завдання з відновлення зруйнованих ворожою авіацією об'єктів залізничного транспорту, забезпечення безперебійної подачі фронту ешелонів з озброєнням, паливом і боєприпасами, знищенням і евакуацією залізничного майна при відході Червоної Армії. У січні 1942 року призначений начальником Управління військово-відновних і загороджувальних робіт № 3 (УВВР-3), яке відповідало за всі роботи з будівництва та відновлення залізничних магістралей в смузі Південного і Південно-Західного фронтів. Особливо важкими видалися літо і осінь 1942 року, коли саме на цих фронтах противник перейшов в генеральний наступ. До складу цього потужного формування входило 4 бригади і десятки частин залізничних військ. Кабанов особисто відповідав за залізничні перевезення вантажів для військ, які обороняли Сталінград. Коли в районі міста були знищені всі мости через Волгу, запропонував спорудити наплавний залізничний міст, зібраний зі старих барж. Постановою Раднаркому СРСР від 4 серпня 1942 року полковнику П. О. Кабанову присвоєно військове звання «генерал-майор технічних військ».

У ході зимового наступу радянських військ на початку 1943 року бійці УВВР-3 відновили за 18 діб залізничний міст через Дон у міста Лиски і 2 мости у міста Липки. Тим самим була успішно вирішена задача подачі військових вантажів для наступаючих військ.

Навесні 1943 року під командуванням Кабанова за 2 місяці побудована нова залізнична магістраль Старий Оскол—Сараєвка, яка прийняла на себе все постачання військ Воронезького фронту в ході Курської битви. При підготовці битви і під час неї ця дорога, як і інші, піддавалася щоденним бомбардуванням ворожої авіацією. У найважчих умовах бійці відновлювали всі пошкодження. Перервати рух ворогові не вдалося.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1943 року «за особливі заслуги у забезпеченні перевезень для фронту і народного господарства і видатні досягнення у відновленні залізничного господарства у важких умовах воєнного часу» генерал-майору технічних військ Павлу Олексійовичу Кабанову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і Золотої медалі «Серп і Молот».

У розпал битви за Дніпро на початку листопада Кабанов отримав наказ спорудити залізничний міст через Дніпро для забезпечення військ фронту. Зумівши правильно організувати використання наявних у його розпорядженні сил і засобів, активно використовуючи допомогу місцевого населення та ініціативу підлеглих, наказ був виконаний наказ за 14 діб. У цей термін був споруджений низьководний Дарницький залізничний міст у Києві протяжністю понад 1 кілометр. Фактично на цьому мосту «висіло» все постачання 1-го українського фронту при проведенні Київської оборонної та Житомирсько-Бердичівської наступальних операцій радянських військ. А в лютому 1944 року було завершено спорудження висоководного Дарницького залізничного моста, завдяки якому ешелони йшли до військ фронту і в період бурхливого дніпровського паводку.

Продовжуючи шлях на захід, частини УВВР-3 забезпечували успішний наступ в ході битви за Правобережну Україну, Львівсько-Сандомирської, Вісло-Одерської і Берлінській операцій. За 3 роки війни УВВР-3 під командуванням генерал-лейтенанта технічних військ П. О. Кабанова (це звання присвоєно 13 серпня 1944 року) відновили понад 8500 кілометрів шляхів, 114 великих і середніх мостів, тисячі споруд та об'єктів залізничного господарства.

На початку квітня 1945 року генерал Кабанов призначений начальником Головного Управління військово-відновлювальних робіт Народного комісаріату шляхів сполучення СРСР. Одночасно він був призначений начальником Залізничних військ Міністерства оборони СРСР. Цей високий пост він займав до виходу у відставку в 1968 році. Кілька років одночасно був заступником Міністра транспортного будівництва СРСР.

У післявоєнні роки під його командуванням воїни-залізничники побудували залізничні магістралі ПермКізел, Усть-Каменогорськ—Зиряновська, АбаканТайшет, а також Західно-Карельську і Трансмонгольскую магістралі.

З 1968 року генерал Кабанов у відставці. До самої смерті був головою Ради ветеранів Залізничних військ. Автор кількох робіт по тактиці та історії залізничних військ. Жив у Москві. Помер 27 лютого 1987 року. Похований на Кунцевському кладовищі Москви (ділянка 9).

Джерела[ред. | ред. код]